Науковий вісник Вінницької академії безперервної освіти. Серія «Екологія. Публічне управління та адміністрування»

ОПТИМІЗАЦІЯ МЕХАНІЗМІВ ТА ІНСТРУМЕНТІВ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ У СТРУКТУРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

2025-12-18T09:08:39+02:00

У статті проаналізовано процеси надання адміністративних послуг, що мають важливе значення як на загальнодержавному, так і світовому рівні. Встановлено, що саме процеси надання адміністративних послуг залежать від загальносвітових чинників і викликів глобалізації, які, крім цього, є своєрідною платформою для впровадження нових технологій у поєднанні із існуючими механізмами та інструментами. З’ясовано особливе значення у наданні адміністративних послуг широким верствам населення та їх перебудові і перепрофілюванні центрів надання адміністративних послуг в Україні. У статті доведено, що сучасний стан надання адміністративних послуг як на загальнодержавному, так і місцевому і регіональному рівнях має тісний взаємозв’язок із впровадженням цифрових технологій, які призначені для спрощення широким верствам населення доступу до них, а також оптимізації функцій, повноважень і трудових зусиль державних службовців. Засвідчено, що основними структурами, де відбувається значний обсяг вищезазначених перетворень, є саме Центри надання адміністративних послуг, які розташовані у конкретних територіальних утвореннях і розмежуваннях, а також місцевостях за регіональними ознаками. У статті наведені механізми та інструменти державного управління, які дозволяють призначеним установам та іншим структурам постійно удосконалюватися та доопрацьовуватися за існуючими особливостями, умовами та об’єктами. Зроблено висновок, що за рахунок надання адміністративних послуг сфера державного управління відзначається здатністю не лише виконувати власні функції і повноваження, але і встановлювати пріоритети для подальшого розвитку і майбутньої трансформації. Метою статті є визначення шляхів оптимізації механізмів та інструментів державного управління щодо надання адміністративних послуг широким верствам населення. Методологія дослідження становлять методи, на які опираються автори, зокрема, аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання, формалізація та узагальнення. Аналіз – метод пізнання, який дає змогу поділяти предмети дослідження на складові частини (природні елементи об’єкта або його властивості і відношення). Дедуктивною вважають інтелектуальну конструкцію, що означає підсумовування переконання чи точки зору конкретного об’єкту серед безлічі однакових або аналогічних у єдиному середовищі, тоді як під індукцією розуміють перехід від часткового до загального. Моделювання – метод, який ґрунтується на використанні моделі для дослідження явищ і процесів природи. Формалізація – метод вивчення різноманітних об’єктів шляхом зведення їхньої структури у знаковій формі за допомогою штучних мов. Наукова новизна роботи полягає в тому, що авторами зосереджено увагу на шляхах оптимізації механізмів та інструментів державного управління щодо надання адміністративних послуг широким верствам населення на регіональному рівні. Висновки. Доведено, що саме за рахунок надання адміністративних послуг населенню держава прагне до власного розвитку і удосконалення шляхом перепрофілювання власного середовища і структур, надаючи їм розширений комплекс технічного оснащення і автоматизованих платформ. Саме процес надання адміністративних послуг слід сприймати як постійну і безпосередню діяльність державної служби, оскільки це нерозривно пов’язано із звичайними виконавчими функціями, здійснюваними органами центральної влади та місцевого самоврядування. За рахунок адміністративних послуг у державі відбуваються впровадження новітніх і сучасних технічних засобів на її просторах, де формується суспільство за групами, соціальними статусами, і ментальними переконаннями, від чого залежать різноманітні потреби і переконання.

АУТСОРСИНГ АДМІНІСТРАТИВНИХ ФУНКЦІЙ: ПЕРЕВАГИ ТА РИЗИКИ

2025-12-18T09:23:58+02:00

У статті розглянуто сучасні підходи до аутсорсингу адміністративних функцій у діяльності підприємств, а також проаналізовано його переваги та потенційні ризики. Актуальність теми зумовлена глобалізаційними процесами, постійним посиленням конкуренції та необхідністю ефективного використання ресурсів у сучасних організаціях. Залучення зовнішніх фахівців до виконання адміністративних функцій дозволяє компаніям зосередитися на ключових напрямах бізнесу, знизити витрати, підвищити якість управління та швидко впроваджувати інновації. У процесі дослідження ідентифіковано основні переваги аутсорсингу, серед яких: оптимізація організаційної структури підприємства, підвищення гнучкості й оперативності ухвалення управлінських рішень, скорочення витрат на утримання адміністративного персоналу, можливість доступу до висококваліфікованих фахівців і сучасних технологій. Особливу увагу приділено питанням підвищення якості виконання адміністративних завдань і забезпечення відповідності вимогам законодавства. Також проаналізовано головні ризики, що супроводжують процес аутсорсингу адміністративних функцій. Зокрема, розглянуто загрози втрати контролю над внутрішніми бізнес-процесами, виникнення конфіденційних і правових ризиків, зниження рівня корпоративної культури, а також можливість виникнення залежності від зовнішніх постачальників послуг. Автори також звертають увагу на необхідність розроблення ефективної стратегії управління аутсорсингом, детального опрацювання контрактних відносин із підрядниками та запровадження систем моніторингу й оцінювання результатів залучення зовнішніх виконавців. Метою статті є узагальнення теоретичних засад і практичного досвіду аутсорсингу адміністративних функцій, визначення основних переваг і ризиків такої практики, а також виділення рекомендацій для зниження потенційних загроз. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному підході, що поєднує якісні та кількісні методи. Такий підхід забезпечує глибоке розуміння теоретичних аспектів аутсорсингу, а також дозволяє проаналізувати практичний досвід підприємств. Буде проведений аналіз наукової та фахової літератури з питань аутсорсингу адміністративних функцій, серед яких монографії, наукові статті, аналітичні звіти й офіційні документи. Це дозволить сформувати теоретичну базу дослідження, виокремити ключові поняття, переваги та ризики, що супроводжують впровадження аутсорсингу в адміністративній сфері. Для розгляду отриманих даних будуть використані методи порівняльного аналізу, систематизації і узагальнення. Запропонований методологічний підхід забезпечить об’єктивність, достовірність та репрезентативність результатів, а також дозволить сформувати практичні рекомендації для підприємств щодо ефективного впровадження аутсорсингу адміністративних функцій з урахуванням можливих ризиків. Наукова новизна роботи полягає в тому, що у статті вперше здійснено комплексний аналіз аутсорсингу адміністративних функцій з акцентом на систематизацію його переваг і ризиків в умовах сучасних трансформацій управлінської діяльності. Розкрито нові аспекти впливу аутсорсингу на ефективність організаційної структури й окреслено перспективи мінімізації ризиків через удосконалення механізмів партнерської взаємодії. Висновки. У підсумку стаття містить практичні рекомендації щодо впровадження аутсорсингу адміністративних функцій у діяльність підприємств різних галузей, а також окреслює напрями подальших досліджень у цій сфері. Отримані результати можуть бути корисними для керівників підприємств, фахівців з управління персоналом, аналітиків і науковців, які цікавляться сучасними інструментами оптимізації управлінських процесів.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЮДЖЕТНОГО МЕХАНІЗМУ РЕГІОНУ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

2025-12-18T09:32:59+02:00

У статті здійснено аналіз нормативно-правового бюджетного механізму на регіональному рівні в контексті цифрової трансформації. Визначено, що історично формування бюджетної системи України зіткнулося із трансформаційною кризою, спричиненою неефективним застосуванням неокласичних підходів, зокрема Вашингтонського консенсусу. Це призвело до інституційного вакууму та підриву довіри до державних фінансів. Метою статті є вивчення поточного стану правового забезпечення регіонального бюджетного механізму та розроблення рекомендацій щодо його вдосконалення через цифровізацію. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні методів теоретичного узагальнення та систематизації для аналізу нормативно-правової бази, а також на методах порівняльно-правового аналізу міжнародних і національних стандартів прозорості бюджетного механізму регіону. Наукова новизна роботи полягає в обґрунтуванні необхідності створення цілісного законодавчого середовища, яке б підтримувало цифрові зміни та забезпечувало захист даних і кібербезпеку у фінансовій системі держави. Проаналізовано, що цифровізація відкриває шлях до підвищення прозорості та публічності бюджетного процесу, що відповідає міжнародним стандартам ОЕСР і сприяє боротьбі з корупцією. Правові основи для цього закладені в Конституції України (стаття 95) та Бюджетному кодексі (статті 7, 28). Важливу роль відіграє Закон «Про відкритість використання публічних коштів», який забезпечив функціонування ключового інструменту прозорості веб-порталу “Є-data”. Портал, разом із системою “Open Budget” та проєктами на кшталт «Публічні бюджети від А до Я» забезпечує громадський контроль та моніторинг витрат. Установлено, що ключовими принципами для ефективного функціонування бюджетного механізму є відкритість інформації, громадська участь та підзвітність уряду. Подальший розвиток потребує зосередження на автоматизації бюджетних процесів і підвищенні якості звітності згідно з міжнародними стандартами (МВФ, IBP, OECD). Висновки. Дотримання міжнародних стандартів, зокрема відкритості інформації, громадської участі та підзвітності уряду, є необхідною умовою для ефективного функціонування бюджетного механізму регіону. Основна тенденція сучасного розвитку полягає в цифровізації бюджетного управління та впровадженні відкритих даних, що є ключовим елементом забезпечення прозорості й ефективності використання бюджетних ресурсів. Подальший розвиток має бути зосереджений на автоматизації бюджетних процесів, підвищенні якості звітності та розширенні громадського контролю над публічними фінансами, з урахуванням потреби в удосконаленні нормативної бази щодо захисту даних і кібербезпеки.

РОЛЬ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОВИМ ПОТЕНЦІАЛОМ РЕГІОНУ У ТРАНСФОРМАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

2025-12-18T09:37:03+02:00

Ефективне управління безпековим потенціалом регіонів є визначальним чинником їхньої стійкості й одним з основних елементів трансформації державної політики у сфері національної безпеки. В умовах посилення загроз і соціально-економічних викликів, зумовлених процесами післявоєнного відновлення, зростає потреба в посиленій координації, гнучких підходах і стратегічному управлінні розвитком територій. Метою статті є обґрунтування ролі регіонального безпекового потенціалу у зміцненні національної безпеки та виокремлення ефективних інструментів державного регулювання, здатних забезпечити стабільність і сталий розвиток регіонів. Методологія дослідження охоплює аналіз нормативно-правових актів, узагальнення практичного досвіду регіонального управління, компаративний аналіз моделей національної та міжнародної безпеки, сценарне прогнозування відновлювальних процесів, а також експертні оцінки у сфері публічного управління. Результати доводять, що комплексний підхід до управління безпековим потенціалом підвищує адаптивність влади до новітніх ризиків, оптимізує використання ресурсів для стабілізації територій, інтегрує регіональні пріоритети в системі національної безпеки та прискорює процеси соціально-економічного відновлення. Особливу увагу необхідно приділяти формуванню дієвих механізмів державного регулювання, які забезпечують синергію між центральними та регіональними органами влади й створюють умови для стійкого розвитку регіонів. Висновки. Управління безпековим потенціалом регіону – стратегічний інструмент модернізації державної політики національної безпеки. Його системне впровадження забезпечує стабільність, підвищує ефективність публічного управління та стимулює післявоєнне відновлення територій. Отримані результати засвідчують необхідність удосконалення механізмів державного регулювання безпеки з урахуванням сучасних ризиків і регіональної специфіки.

ВПЛИВ КУЛЬТУРНИХ ІНДУСТРІЙ НА РОЗВИТОК ТУРИСТИЧНОЇ СФЕРИ: ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

2025-12-18T09:41:46+02:00

Мета статті полягає у з’ясуванні впливу культурних індустрій на розвиток туристичного сектору та формулюванні рекомендацій щодо вдосконалення механізмів публічного управління в цій галузі. У роботі обґрунтовано актуальність теми у зв’язку зі зростанням ролі культурних індустрій у світовій економіці та необхідністю адаптації успішних міжнародних практик до українських реалій, зокрема в умовах післявоєнного відновлення країни. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує методи системного аналізу, статистичний аналіз даних міжнародних організацій, кейс-стаді окремих культурних подій і практик, а також структурно-функціональний аналіз механізмів взаємодії культури й туризму. Наукова новизна запропонованої розвідки полягає у вивченні впливу культурних індустрій на сектор туризму крізь призму публічного управління. Визначено економічний ефект культурних індустрій на макро-, мезо- та мікроекономічному рівнях, а також сформульовано рекомендації для державної політики. Висновки. Доведено, що культурні індустрії є потужним фактором формування туристичної привабливості територій, забезпечують мультиплікативний економічний ефект і стимулюють розвиток суміжних секторів. Успішність інтеграції культурних ресурсів у туристичній сфері залежить від ефективного публічного управління, спрямованого на розвиток інфраструктури, просування бренду країни, залучення інвестицій і збереження культурної спадщини. Для України актуальним є впровадження інтегрованої політики, що поєднує підтримку культурних індустрій із завданнями відновлення туризму, формування позитивного міжнародного іміджу та довгострокової конкурентоспроможності. Запропоновані рекомендації можуть слугувати основою для вироблення стратегій державної політики у сфері культурного туризму та післявоєнного розвитку економіки.

ЦИФРОВІ ІНСТРУМЕНТИ ТА СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

2025-12-18T09:44:55+02:00

Метою статті є визначення провідних позицій цифрової комунікації в системі публічного управління освітою, що є особливо актуальним в умовах дистанційного навчання. У статті обґрунтовується доцільність упровадження стратегії цифрової комунікації як ключового інструменту забезпечення ефективного управління закладом професійної освіти. Методологія дослідження – двостороння комунікація, яка поєднує асинхронні (електронна пошта, форуми) і синхронні (відеоконференції, чати) форми, забезпечує не тільки результативність освітнього процесу, а й формування інформаційно-освітнього середовища закладу освіти. Водночас особливого значення набуває структурований підхід щодо організація взаємодії та ефективне використання сучасних цифрових інструментів, зокрема тих, що входять до екосистеми Google Workspace for Education. Пандемія COVID-19 виявила виклики, пов’язані із цифровою компетентністю та інфраструктурою, підкреслила потребу в єдиному безпечному інформаційному середовищі. У статті розглянуто застосування сервісів Google Workspace for Education для управлінської комунікації, зворотного зв’язку, організації нарад та інформаційної підтримки. Наукова новизна роботи полягає саме у стратегії цифрової комунікації, яка охоплює управління, зворотний зв’язок, наради, інформаційну підтримку, моніторинг, оперативну комунікацію, планування та розвиток цифрових компетентностей, систематизує ці напрями та зазначає можливість використання відповідних інструментів. Підкреслюється також роль штучного інтелекту, зокрема, Google Gemini, для підвищення ефективності управлінських процесів. Висновки. Досліджені в роботі умовим збільшення ефективності комунікації в закладі освіти передбачають прозорість, доступність та функціонування активного зворотного зв’язку. Це потребує високого рівня цифрової грамотності керівництва та педагогічного колективу, а також готовності до постійного професійного розвитку. Використання сучасних цифрових інструментів сприяє груповій роботі, культурі співпраці та розвитку професійної автономії.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-УПРАВЛІНСЬКІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ПЕДАГОГІВ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ГЕНЕРАТИВНОГО ШІ ПІД ЧАС ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

2025-12-18T09:48:06+02:00

У статті досліджується актуальна проблема підготовки педагогічних працівників до ефективного використання сервісів генеративного штучного інтелекту в освітньому процесі в контексті цифрової трансформації системи загальної середньої освіти. У дослідженні обґрунтовано необхідність формування в учителів професійної готовності до впровадження інноваційних цифрових інструментів, зокрема технологій генеративного штучного інтелекту, у практику викладання. Зазначається, що впровадження таких інструментів передбачає не лише технічну обізнаність, а й методичну, етичну та психолого-педагогічну підготовку вчителя. У процесі аналізу сучасного наукового дискурсу продемонстровано як потенційні переваги, так і виклики, пов’язані з використанням генеративного штучного інтелекту в освіті. Зокрема, ризики порушення академічної доброчесності, зменшення міжособистісної взаємодії, а також можливу цифрову залежність здобувачів освіти від автоматизованих рішень. Водночас увага дослідників акцентується на можливостях генеративного штучного інтелекту щодо персоналізації навчання, генерації навчального контенту, адаптації освітніх матеріалів до потреб учнів, а також оптимізації повсякденної діяльності учителя, не пов’язаної з виконанням професійних обов’язків. Мета статті – продемонструвати конкретні кейси безпечного та відповідального використання генеративного штучного інтелекту безпосередньо в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти. У центрі уваги дослідження перебуває аналіз досвіду впровадження курсів підвищення кваліфікації педагогів за темою «Основи використання генеративного штучного інтелекту в освітній діяльності», які реалізовувалися на базі КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти». Проаналізовано зміст курсів, який побудовано на засадах практико-орієнтованого навчання, що містить як теоретичні, так і практичні компоненти. Особливу увагу в межах курсу приділено навчанню педагогів створення ефективних запитів (промптів), аналізу результатів генерації, оцінюванню достовірності та доречності інформації, а також інтеграції штучного інтелекту на різних етапах освітнього процесу. Методологія. У статті репрезентовано добірку методичних прийомів, які можуть бути використані вчителями різних предметів для інтеграції генеративного штучного інтелекту в щоденній освітній практиці. Серед них – пояснення складних понять із застосуванням адаптивних промптів, моделювання взаємодії з генеративним штучним інтелектом в освітньому процесі, створення візуального ряду до художніх творів, генерація навчального контенту на уроках різних навчальних дисциплін. Значну увагу приділено розвиткові критичного мислення учнів, формуванню навичок перевірки фактів, інтерпретації медіатекстів, а також формуванню інформаційної та цифрової безпеки. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше запропонована систематизація кейсів відповідального та доброчесного застосування сервісів штучного інтелекту на уроках, авторами представлено бачення використання штучного інтелекту не тільки як інструменту для оптимізації роботи вчителя, але і як засобу формування та розвитку в педагогів і учнів критичного мислення, академічної доброчесності, компетентностей, пов’язаних із кібербезпекою та медіаграмотністю. Висновки. У роботі підкреслено, що формування готовності вчителів до запровадження генеративного штучного інтелекту в освітній процес має здійснюватися системно, з урахуванням міждисциплінарного підходу, компетентнісної орієнтації та етичних засад.

ЦИФРОВІ ДВІЙНИКИ ЯК УПРАВЛІНСЬКА ТЕХНОЛОГІЯ У ЗБЕРЕЖЕННІ ДОВКІЛЛЯ

2025-12-18T09:57:36+02:00

Стаття присвячена дослідженню цифрових двійників як новітнього інструменту публічного управління у сфері охорони природних екосистем. Обґрунтовано управлінський потенціал цифрового двійника як цифрової репрезентації природного об’єкта чи явища, що функціонує в реальному часі та дає змогу моделювати сценарії змін, прогнозувати екологічні ризики та підвищувати обґрунтованість управлінських рішень. Запропоновано розглядати цифровий двійник не як суто технічну систему, а як частину управлінської інфраструктури, що забезпечує взаємодію між даними, просторовим аналізом, нормативним регулюванням і процесами ухвалення рішень. Проаналізовано перспективи впровадження цифрових двійників у захисті лісових, водних, гірських та степових екосистем України, а також виклики, пов’язані із правовим, організаційним і кадровим забезпеченням цієї інновації, її потенціал у контексті післявоєнного відновлення природних екосистем України. Метою статті є обґрунтування можливостей застосування цифрових двійників як інструменту публічного управління у сфері охорони природних екосистем, а також аналіз умов і викликів їх упровадження в екологічній політиці України, зокрема в аспекті післявоєнного відновлення довкілля. Методологія дослідження. У дослідженні використано системний і структурно-функціональний підходи для аналізу цифрового двійника як управлінського інструменту. Застосовано порівняльно-правовий метод для вивчення міжнародного досвіду, а також кейс-метод для ілюстрації можливостей упровадження цієї технології в охороні природних екосистем. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні цифрового двійника як управлінського, а не лише технічного інструменту в системі охорони природних екосистем. Запропоновано розглядати його як елемент публічного управління, що поєднує дані, цифрове моделювання та нормативну основу для ухвалення екологічно обґрунтованих рішень. Висновки. Визначено, що ключовими викликами для впровадження цифрових двійників у сфері охорони природних екосистем є відсутність узгодженої нормативної бази, занизький рівень інтеграції цифрових даних, обмежена інституційна спроможність органів влади та низький рівень міжвідомчої взаємодії. Рекомендовано розробити концепцію державної підтримки цифрових моделей екосистем, забезпечити доступ до актуальних геоекологічних даних, а також підвищити цифрову компетентність управлінських кадрів. Запропоновані підходи сприятимуть формуванню науково обґрунтованої екологічної політики, прозорості рішень у сфері природокористування та посиленню сталості управління довкіллям в Україні.

НАВЧАННЯ ДЛЯ СТАЛОГО МАЙБУТНЬОГО: РОЗВИТОК ОСНОВНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ

2025-12-18T08:24:20+02:00

Упровадження сталого розвитку (СР) в освіту є складником формування у прийдешніх поколінь готовності до вирішення екологічних, соціальних і економічних проблем. Це вагомий аспект розвитку сучасного суспільства, який дозволяє досягати балансу між потребами й можливостями. Освіта для сталого розвитку (ОСР), як ключова рушійна сила Цілей сталого розвитку (ЦСР), необхідна, щоб екологічна свідомість, етична відповідальність та інноваційне мислення інтегрувались і активно підтримувались у різних сферах повсякденного життя. Метою статті є аналіз освітніх компонентів освітніх програм спеціальності 101 Екологія в аспекті впровадження Цілей сталого розвитку та формування відповідних компетенцій. Методологія дослідження базується на результатах наукових праць, вивченні нормативних документів стосовно забезпечення національних інтересів щодо сталого розвитку та їх інтеграцію в освітньому процесі. Наукова новизна роботи полягає в тому, що розглянуто особливості імплементації Цілей сталого розвитку у процес підготовки здобувачів освіти зі спеціальності 101 Екологія першого, другого та третього рівнів вищої освіти. Здійснено аналіз освітніх компонентів, які вивчають студенти й аспіранти, з погляду набуття компетенцій в аспекті освіти для сталого розвитку. Висновки. Вивчення сутності Цілей сталого розвитку, їхніх завдань та індикаторів має системний характер під час освоєння здобувачами освітніх компонентів і впроваджується на всіх рівнях вищої освіти. Такий підхід сприяє формуванню обізнаних, відповідальних і активних фахівців у вирішенні екологічних проблем. Зокрема, розумінню динаміки екосистеми, особливостей взаємодії між людиною та навколишнім середовищем, надає можливість фахівцям ухвалювати обґрунтовані рішення та вживати раціональних дій щодо захисту навколишнього середовища та сталого розвитку. Підготовка фахівців за розглянутими освітніми програмами сприяє вдосконаленню та розвитку професійних компетенцій з упровадження Цілей сталого розвитку в екологічну діяльність.

ІНТЕГРОВАНА МОДЕЛЬ ЗАЛУЧЕННЯ ЗЕЛЕНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ДЛЯ ДЕКАРБОНІЗАЦІЇ ЗАЛІЗОРУДНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

2025-12-18T08:42:32+02:00

Метою статті є розроблення інтегрованої моделі залучення зелених інвестицій для декарбонізації залізорудної промисловості України в контексті запровадження Механізму вуглецевого кордонного регулювання Європейського Союзу та глобальних тенденцій переходу до кліматичної нейтральності. Методологія дослідження базується на системному підході з використанням функціонального моделювання бізнес-процесів, порівняльному аналізі міжнародного досвіду провідних світових гірничодобувних компаній (Rio Tinto, BHP, Vale, ArcelorMittal) і адаптації кращих практик декарбонізації до специфіки українських гірничо-збагачувальних комбінатів. Теоретичною основою є концепції сталого розвитку промисловості, теорія зеленого фінансування та методологія оцінювання парникових газів GHG Protocol. Використано методи сценарного планування для визначення траєкторій технологічної модернізації та фінансово-економічного аналізу для обґрунтування інвестиційних рішень у контексті переходу до кліматичної нейтральності. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше розроблено інтегровану модель залучення зелених інвестицій, яка поєднує технологічний модуль каскадної модернізації від енергоефективних заходів до водневих технологій, фінансовий модуль диверсифікованого залучення капіталу через зелені облігації та ESG-фонди, верифікаційний модуль моніторингу викидів відповідно до міжнародних стандартів. Уперше запропоновано трифазну стратегію реалізації декарбонізації залізорудної промисловості із чітким розподілом на підготовчу (2025–2027 роки), модернізаційну (2027–2030 роки) та трансформаційну (2030–2035 роки) фази з визначенням конкретних обсягів інвестицій і цільових показників зниження викидів CO₂. Висновки. Декарбонізація української залізорудної промисловості потребує системної трансформації технологічних процесів та залучення 3,7–5,3 мільярдів доларів зелених інвестицій протягом 2025–2035 років. Інтегрована модель забезпечує послідовний перехід від енергоефективних заходів до впровадження проривних водневих технологій і систем уловлювання вуглецю, що дозволить досягти цільового зниження викидів на 50–60% до 2035 року. Успішна реалізація моделі забезпечить конкурентоспроможність українських гірничо-збагачувальних комбінатів на європейському ринку зеленої металургійної продукції та відповідність вимогам Механізму вуглецевого кордонного регулювання Європейського Союзу.

ГІДРОЛОГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ УРБАНІЗОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ: ІНТЕГРАЦІЯ ВОДНИХ СИСТЕМ ТА МІСЬКИХ ЛАНДШАФТІВ

2025-12-18T08:48:55+02:00

Метою статті є розроблення концептуальних засад ландшафтно-гідрологічного планування міських територій на основі комплексного аналізу взаємодії природних і антропогенних компонентів урбанізованих геосистем. Методологія дослідження базується на системному аналізі та систематизації наукових публікацій із проблем ландшафтно-гідрологічного планування урбанізованих територій, опублікованих у період 2001–2024 років у провідних міжнародних журналах. Використано методи системного аналізу для розроблення концептуальних моделей, геосистемний підхід для структурування ландшафтно-гідрологічних зв’язків, методи просторового аналізу та ГІС-моделювання для обґрунтування планувальних рішень. Теоретичною основою є концепції ландшафтної екології К. Тролля, гідрологічні теорії формування стоку Р. Хортона, концепції урбанізованих систем Дж. Форрестера та підходи до просторового планування П. Геддеса. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше розроблено концептуальну модель ландшафтно-гідрологічних зв’язків в урбанізованих водозборах, яка демонструє ієрархічну організацію зі специфічними вертикальними та горизонтальними потоками речовини й енергії, модифікованими антропогенними чинниками. Уперше запропоновано інтегровану систему ландшафтно-гідрологічного планування, що поєднує ландшафтно-гідрологічний аналіз, сценарне планування та систему індикаторів з використанням ГІС-технологій і методів багатокритеріального аналізу. Висновки. Урбанізація призводить до кардинальної трансформації природних ландшафтно-гідрологічних систем через збільшення площ непроникних поверхонь, зміну структури водообміну та деградацію природної гідрографічної мережі. Просторово-часова трансформація відбувається поетапно від природного стану до формування зрілої урбанізованої системи з техногенною дренажною інфраструктурою. Інтегрована система забезпечує комплексний підхід до управління водними ресурсами через поєднання аналітичних, планувальних і моніторингових компонентів.

ІННОВАЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ НІВЕЛЮВАННЯ СУЧАСНОЇ РЕСУРСНО-КЛІМАТИЧНОЇ КРИЗИ

2025-12-18T08:58:29+02:00

Метою статті є дослідження новітніх компенсаторних механізмів урегулювання наслідків екологічної кризи шляхом реалізації природоохоронної політики з урахуванням сучасних тенденцій розвитку світової економіки. Проаналізовано кліматичні втрати у грошовому еквіваленті деяких країн Європейського Союзу та динаміку надходжень компенсаторних внесків у контексті глобальних кліматичних зобов’язань, що характеризують фінансовий складник наслідків кліматичних змін і перспективи їхнього впливу на швидкість трансформації економіки в умовах сучасних соціально-економічних викликів. Встановлено, що впровадження інноваційних технологій передбачає зростання темпів економічного розвитку з урахуванням потенційного ресурсного дефіциту та поглиблення деструктивних кліматичних змін. Пропонується розроблення нових концепцій щодо реалізації політики збалансованого природокористування з використанням прогресивних систем модернізації та екологізації економіки. Методологія дослідження ґрунтується на проведенні системного дослідження інноваційних технологій, які можуть сприяти вирішенню ресурсної, кліматичної, технологічної проблематики та забезпечити ефективність політики сталого розвитку. Наукова новизна роботи пов’язана з необхідністю фундаментального обґрунтування ключових напрямів екологізації господарства через запровадження інноваційних технологій для забезпечення високого рівня якості виробництва й зниження антропогенного впливу на навколишнє природне середовище. Висновки. З урахуванням стрімкого зростання попиту виробництва на природні ресурси, одним із головних пріоритетів сьогодення є створення технологій з раціональним використанням натуральних матеріалів і перетворення шкідливих і небезпечних речовин на корисні для господарських комплексів. Формування кліматично нейтральної економіки передбачає створення виробництв нового типу, підвищення ефективного використання ресурсів шляхом переходу до чистої циркулярної економіки та зменшення забруднення атмосферного повітря.

РОЛЬ РІЧОК ДЛЯ МІСТА ВІННИЦІ, ЇХ ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ ЙОГО ПОКРАЩЕННЯ

2025-12-18T09:04:24+02:00

Метою статті є виявлення ролі малих річок та річки Південний Буг для міста Вінниці, їх історичного значення для розбудови міста, аналіз екологічних проблем, що пов’язані із сучасним станом господарства, причинами загострення погіршення якості води, зростанням фізичного, біологічного і хімічного забруднення. На основі досліджень запропонувати термінові заходи щодо поліпшення екологічного стану малих річок міста і Південного Бугу, охорони та відновлення прибережних територій, покращення системи очистки стічних вод комунального господарства і промислових підприємств. Методологія. Об’єктом дослідження є малі річки та Південний Буг міста Вінниці. Використані статистичні матеріали, схеми використання, забруднення і охорони поверхневих вод річок міста, довідники та методика екологічного оцінювання якості води. Основні методи дослідження: аналітичні, описові, статистичні, порівняльні, моніторингові. Наукова новизна роботи полягає у комплексному аналізі екологічного стану малих річок і Південного Бугу міста Вінниці та подальшою оцінкою впровадження новітніх заходів з попередження подальших негативних екологічних змін міських водойм. Висновки. У статті було розглянуто роль річок для міста Вінниці та зроблено комплексний аналіз екологічного стану малих річок і річки Південний Буг міста з метою визначення їх якості та винайдення підходів щодо подальшого відновлення і збереження. Охарактеризовано низку їх екологічних проблем, що стосуються сучасного стану і запропоновані рекомендації для впровадження комплексних заходів для подальшого покращення системи очистки стічних вод промисловості і комунального господарства, проведення активної роз’яснювальної екологічної роботи з населенням.