Науковий вісник Вінницької академії безперервної освіти. Серія «Екологія. Публічне управління та адміністрування»

АГРОЕКОЛОГІЧНА ТА ЕКОТОКСИКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ҐРУНТІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ АГРОСФЕРИ

Олексій АЛЄКСЄЄВ — 2024-09-05

Ґрунти є основним компонентом наземних екосистем, які формувалися протягом геологічного часу в результаті біотичних та абіотичних факторів. Сьогодні питання охорони ґрунтів є особливо актуальним у зв’язку із зростанням населення планети та нерівномірною продовольчою безпекою. Тому підтримка та покращення родючості ґрунтів, забезпеченість ґрунту агрохімічними показниками в межах норми (рН, гумус, азот, фосфор, калій), запобігання їх виснаженню, ерозії, засоленню, заболоченню та забрудненню токсичними речовинами є ключовими для досягнення вищих врожаїв, збільшення чисельності та чистоти довкілля. Тому головним викликом сьогодення є раціональне використання землі та потенційних ресурсів у сільськогосподарському виробництві, що потребує відповідного наукового супроводу. Здійснення заходів щодо запобігання забрудненню ґрунтів важкими металами, пестицидами, промисловими викидами, посилення відповідальності землекористувачів та власників за раціональне використання та охорону земель; підвищення продуктивності сільськогосподарських земель шляхом оптимізації посівних площ та структури сівозмін для підвищення продуктивності сільськогосподарських земель, здійснення державного контролю за проведенням заходів з охорони та відтворення родючості ґрунтів – це все є необхідною умовою для проведення моніторингу стану ґрунтів. Мета роботи – провести порівняльну характеристику екотоксикологічного та агроекологічного стану ґрунтів агросфери (на прикладі ґрунтів села Ситківці Райгородської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області). Методологія дослідження. Лабораторні аналізи проводили у сертифікованій і акредитованій лабораторії – Науково-вимірювальна агрохімічна лабораторія навчально-наукового інституту агротехнологій та природокористування Вінницького національного аграрного університету. Спостереження, обліки та вимірювання проводили за загальноприйнятими методиками: – визначення вмісту рухомих форм важких металів (Pb, Cd, Zn, Cu) – після вилучення ацетатно-амонійним буферним розчином рН 4,8 методом атомно-абсорбційної спектрофотометрії відповідно до ДСТУ 4770. Дослідження проводились на території села Ситківці, Райгородської територіальної громади, Гайсинського району, Вінницької області. Проби для аналізу відбирали в трьох точках с. Ситківці, щоб з’ясувати потенційне забруднення на території територіальної громади та порівняти значення із значеннями потенційно чистої присадибної ділянки: присадибна ділянка – площа 0,18 га (органічне внесення добрив – перегній, сидерати) відкрите акціонерне товариство Ситковецький цукровий завод (виробництво та реалізація продукції припинена 17 років тому) і сміттєзвалище твердих побутових відходів (санкціоноване). Наукова новизна. Проведені дослідження дозволили визначити агроекологічні показники ґрунтів та рівні накопичення важких металів (Pb, Cd, Zn та Cu) у різних точках відбору проб ґрунтів агросфери для подальшого їх використання в сільськогосподарських цілях. Висновки. Досліджено, найнижчі агроекологічні показники виявлені в 3-ому зразку, що відібраний в межах санкціонованого сміттєзвалища: кислотність ґрунту – 5,8, середня забезпеченість ґрунту гумусом, азотом, рухомим фосфором та обмінним калієм. Встановлено, що у досліджених зразках вміст важких металів виявлено найвищим в зразку із сміттєзвалища, порівняно із 1 та 2 зразком: свинцю – 5,17 мг/кг, кадмію – 0,38 мг/кг, цинку – 21,15 мг/кг і міді – 2,74 мг/кг, що не перевищували гранично допустимих норм. Коефіцієнт небезпеки був найвищим у 3-му зразку (санкціоноване сміттєзвалище), але не перевищував 1.

ОЦІНКА ВПЛИВУ ТЕХНОГЕННИХ ЗАБРУДНЮВАЧІВ МІСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА М. ЗАПОРІЖЖЯ НА СТАН ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО РАЙОНУ

Каріна БЄЛОКОНЬ — 2024-09-05

У місті Запоріжжі зосереджена велика кількість підприємств чорної та кольорової металургії, машинобудівних та металообробних підприємств, будівельних виробництв та хімічної промисловості, що призводить до високого техногенного навантаження на здоров’я мешканців міста. Метою наукової статті є встановлення ризиків для здоров’я населення Шевченківського району міста Запоріжжя у період 2019–2022 роки від забруднення атмосферного повітря газоподібними речовинами. Обраний район є найбільшим за площею та кількістю населення, що проживає у ньому. В той же час на території району розташовано багато промислових підприємств міст: АТ «Мотор Січ», ДП «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка», ПрАТ «Запорізький абразивний комбінат», Казенне підприємство «Науково-виробничий комплекс «Іскра», Виробничий підрозділ «Запорізький олійноекстракційний завод». Методи досліджень. При виконанні дослідження було використано загальну процедуру методології оцінки ризику для здоров’я населення (Human Health Risk Assessment), розроблену та рекомендовану Агентством США з охорони довкілля. Також використовували санітарно-гігієнічні, аналітичні та математичні методи дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше науково обґрунтована та надана ризикометрична оцінка впливу техногенних забруднювачів міського середовища на стан здоров’я населення Шевченківського району міста Запоріжжя. Доповнено наукові дані про закономірності формування захворюваності й смертності населення району внаслідок промислових викидів у повітряний басейн. Висновки. Встановлено, що результати розрахунків коефіцієнтів та індексів небезпеки при оцінці інгаляційних впливів викидів забруднюючих речовин від промислових підприємств при хронічному впливі в Шевченківському районі міста Запоріжжя за 2019–2022 рр. свідчать про наявність перевищень безпечних рівнів. Сумарні індекси небезпеки у досліджуваному районі знаходяться на надзвичайно високому рівні. Індивідуальний канцерогенний ризик при хронічній дії за досліджуваний період у Шевченківському районі міста Запоріжжя знаходиться на середньому рівні.

ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ЯКОСТІ МАСИВІВ ПОВЕРХНЕВИХ ВОД БАСЕЙНУ ВЕРХІВ’Я РІЧКИ ПРИП’ЯТЬ

Марія БОЯРИН — 2024-09-05

Метою статті є аналіз якість масивів поверхневих вод басейну верхів’я річки Прип’ять за гідрохімічними показниками та визначення екологічного індексу якості (ІЕ). Методологія досліджень: оцінку сучасного екологічного стану масивів поверхневих вод подано згідно «Методики екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними категоріями» на основі значень блокових індексів: блоку сольового складу води (І1), трофосапробіологічного блоку (І2) та блоку специфічних речовин токсичної дії (І3). Наукова новизна полягає в тому що обчислені середні значення інтегрального екологічного індексу якості води (ІЕ) за 2021–2023 рр. для усіх пунктів спостереження у верхів’ї Прип’яті, становило 2,6. Це дало підставу віднести води до 3-ї категорії ІІ класу якості води («добра» за станом та «досить чиста» за ступенем забрудненості). У просторовому аспекті найвищі середні значення інтегрального екологічного індексу (ІЕ) на притоках р. Прип’ять фіксували на ділянці р. Турія, 9 км нижче м. Ковель у 2021 р. Найменші середні значення інтегрального екологічного індексу (ІЕ) фіксували на ділянці р. Турія, м. Ковель у 2022 р. Висновки: якість води верхів’я Прип’яті у всіх пунктах спостереження характеризувалася стабільністю упродовж 2021-2023 рр., тобто відповідала 2 і 3 категоріям ІІ класу якості води. Також варто відмітити, що з 2021 до 2023 рр. спостерігалась тенденція до покращення якості води з переходом від 3-ї до 2-ї категорії ІІ класу якості води.

САНІТАРНИЙ СТАН ДЕРЕВНИХ НАСАДЖЕНЬ ЗАГАЛЬНОГО КОРИСТУВАННЯ ВЕЛИКОГО МІСТА У ЗВ’ЯЗКУ З ЇХ ТИПОЛОГІЧНИМ ТА ВИДОВИМ РІЗНОМАНІТТЯМ (НА ПРИКЛАДІ М. ХАРКІВ)

Юрій ВЕРГЕЛЕС — 2024-09-05

Мeтa poбoти – визначити видовий склад, оцінити видове різноманіття і поточний санітарний стан, окреслити екосистемні послуги міських насаджень на території Шевченківського району м. Харків. Предмет дослідження – екосистемні послуги та санітарний стан деревних насаджень в умовах великого міста. Oб’єкт дocлiджeння – деревні насадження загального користування м. Xapкiв. Методологія. В цьому дослідженні ми використали змішану методику інвентаризації та оцінки санітарного стану насаджень на пробних площадках довільної конфігурації та варіабельної площі, стандартизованих за кількістю окремих дерев (n=20). Ми оцінювали санітарний стан деревних насаджень загального користування таких типів: вуличні насадження; алеї та бульвари; парки, сади і сквери, за винятком великих парків; внутрішньо-квартальні насадження. В роботі досліджено видовий склад, видову та вікову структуру міських деревних насаджень (920 дерев, 46 облікових площадок) в межах Шевченківського району м. Харків. Загалом відмічено 52 види деревних рослин, з яких 30 – алохтони. Домінантними видами у складі насаджень є клен гостролистий Acer platanoides (23,9% від загальної вибірки) та гіркокаштан звичайний Aesculus hyppocastanum (13,5%). Найвищий рівень видового багатства виявлено для внутрішньо-квартальних та вуличних насаджень (41 та 26 видів, відповідно), найменший – у складі насаджень невеликих парків і скверів (11–13 видів). Серед історичних мікрорайонів Шевченківського району найбільш різноманітними є насадження на Олексіївці. У віковій структурі насаджень були представлені дерева всіх вікових класів від I-го до V-го із переважанням III-го. Середні значення індексу санітарного стану насаджень в точках варіюють від 1,25±0,10 до 3,50±0,35; в цілому по вибірці – 2,29±0,04, що означає послаблений стан. Висновки. В цілому не виявлено будь якого достовірного зв’язку між санітарним станом насаджень і їх видовим біорізноманіттям. Отже, ці дві характеристики насаджень варіюють незалежно одна від одної, оскільки різні види дерев по-різному реагують на одні й ті ж самі умови зростання та на дію різних стресогенних факторів. Санітарний стан як насаджень в цілому, так і окремих дерев погіршується із віком. Найкращим чином були доглянуті насадження скверів, що відображено у середніх показниках санітарного стану достовірно відмінними у кращий бік від решти типів насаджень.

ФОРМУВАННЯ ТА ЕКОЛОГО-ТОКСИКОЛОГІЧНИЙ СТАН РІЧКОВОЇ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ

Йосип ГРИБ — 2024-09-05

Метою статті є спроба на основі теоретичних викладок експериментально довести наявність різних за характером забруднення і складом домішок впливів на водні ресурси стоків басейнів річок природних зон Полісся і Лісостепу та визначити показники екологічної стійкості основних водних екосистем України на основі даних про коефіцієнти їх якісного стану. Дослідження проводилося на прикладі річок Тетерів і Ворскла. Методологія роботи містила загальноприйнятий для природничих наук операційний інструментарій, який, зокрема, включав рекомендовані для гідроекологічних досліджень річкових басейнів спостереження, узагальнення, експеримент та порівняння статистичних даних. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше з точки зору нагальної необхідності у виправленні складної екологічної ситуації у річкових басейнах, спричиненої стічними процесами та наслідками закислення води за участю йонів хлоридів і сульфатів і збільшенням її токсичності через присутність важких металів, було запропоновано шляхом визначення джерел забруднення водотоків низку конкретних заходів з відновлення стану водних ресурсів. Величину розрахунку екологічного індексу пропонується визначати як пряму пропорцію до добутку коефіцієнтів буферності водного середовища та коефіцієнта самоочищення, поділеного на добуток коефіцієнтів закислення і коефіцієнтів токсичності. Розрахунок проводиться з метою оцінки стану екологічної стійкості водного середовища та визначення його здатності витримувати або адаптуватися до зовнішніх впливів. Цей індекс запропонований для об’єктивного визначення рівня екологічної стабільності водної екосистеми. Результатом розрахунку екологічного індексу є числове значення, яке дозволяє порівнювати різні водні екосистеми, визначаючи їхню екологічну стабільність і вразливість до різноманітних зовнішніх впливів. Визначено, що для річки Тетерів є характерним наявність високого вмісту органічного вуглецю, мінеральних форм фосфору, азоту амонійного та завислих речовин у стічних водах. Натомість для Ворскли спостерігається подібна ситуація, але за іншої динаміки впливу. Твердий стік зливових вод має великий вміст зависів і за аналогією з річкою Тетерів характеризується значними об’ємами забруднень. Висновки. За екологічною стійкістю основних водних екосистем України до першого класу найвищого за рівнем якості води віднесені річки Горинь, Десна та Тетерів. Річки Прип’ять, Стир і гирлова ділянка Західного Бугу визнані у другому та третьому класі як такі, що мають добрий стан. Натомість, річки Устя та Когильник віднесені за якістю води до категорії незадовільного стану екосистем. Через надзвичайно невпорядковану систему внесення пестицидів, мінеральних добрив та інших засобів захисту рослин у сільському господарстві, що є суттєвим чинником забруднення водойм прилеглих до угідь, для захисту водних екотонів необхідно посилити контроль за дотриманням усіх регламентів із ведення виробництва задля збереження та відновлення біорізноманіття.

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ МІЖНАРОДНОЇ СПІВПРАЦІ УКРАЇНИ У СФЕРІ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТА АУДИТУ: КРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПІДХОДІВ

Ірина ЗАМУЛА — 2024-09-05

Метою статті є проведення критичного аналізу існуючих підходів до оцінки ефективності міжнародної співпраці України у сфері екологічного менеджменту й аудиту та надання рекомендацій щодо її вдосконалення. Методологія дослідження включає теоретичний аналіз та узагальнення наукової літератури, порівняльний аналіз міжнародних та українських практик, статистичний аналіз показників, а також використання методів оцінки ефективності, розроблених міжнародними організаціями, такими як Європейське агентство з навколишнього середовища, Програма ООН з навколишнього середовища та Індекс екологічної ефективності. Наукова новизна роботи полягає у комплексному застосуванні різних підходів до оцінки з урахуванням національної специфіки, що дозволило отримати більш повну картину прогресу України у сфері екологічного менеджменту та аудиту та визначити пріоритети для подальшого вдосконалення. Результати дослідження показали, що нормативно-правова база у сфері екологічного менеджменту та аудиту в Україні є досить розвиненою і забезпечує дотримання вимог екологічного законодавства та стандартів екологічної безпеки підприємствами й організаціями. Україна поступово гармонізує своє законодавство з міжнародними нормами, зокрема через впровадження стандартів ISO 14000 та EMAS. Аналіз витрат і доходів у галузі охорони навколишнього середовища показує, що витрати на екологію в Україні зростають, але їх частка у ВВП залишається відносно низькою, що вказує на потенціал для збільшення інвестицій в охорону довкілля та розвиток зеленої економіки. Висновки: Україна досягла певного прогресу в реалізації екологічної політики ЄС та цілей сталого розвитку, про що свідчать позитивні зрушення у скороченні викидів парникових газів, розширенні природоохоронних територій, управлінні водними ресурсами та відходами. Проте, повномасштабне російське вторгнення негативно впливає на досягнення екологічних цілей, призводячи до руйнування інфраструктури, забруднення довкілля, втрати природних територій та обмеження моніторингу. Для підвищення ефективності міжнародної співпраці необхідно продовжувати гармонізацію законодавства, збільшувати інвестиції в охорону довкілля, посилювати впровадження найкращих практик і сучасних підходів до управління, розвивати потенціал відповідальних інституцій, покращувати міжвідомчу координацію та співпрацю із зацікавленими сторонами.

ВДОСКОНАЛЕННЯ СПОСОБІВ ВИРОБНИЦТВА ЕКОЛОГІЧНО БЕЗПЕЧНОГО МОЛОКА НА СКОТАРСЬКИХ ФЕРМАХ ТА ТЕХНОЛОГІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ І ВЕДЕННЯ ОРГАНІЧНО-БІОЛОГІЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

Олексій МАМЕНКО — 2024-09-05

Виробництво екологічно безпечної продукції рослинництва і тваринництва залишається актуальною проблемою для сталого розвитку різних країн світу. У післявоєнний період відновлення аграрного виробництва в Україні потребуватиме ефективних перевірених на практиці науково-обґрунтованих технологій ведення органічно-біологічного землеробства з виробництвом молока, мʼяса ін. продукції, котра відповідатиме вітчизняним і міжнародним стандартам якості, забезпечило стабільну зайнятість людей та експорт високоякісної продукції. Метою статті є обґрунтування виробництва екологічно безпечної продукції скотарства з дотриманням вітчизняних і міжнародних вимог, розвитку органічно-біологічного землеробства в Україні з урахуванням сьогоднішніх викликів і на післявоєнний період. Методологія дослідження базується на результатах власних дослідів з виробництва екологічно безпечного молока, моніторингу агробіогеоценозів, що проводилися в господарствах різних ґрунтово-кліматичних зон України. При проведенні наукового експерименту з дійними коровами чорно- та червонорябої молочної породи дотримувалися методів загальноприйнятих в зоотехнічній практиці, метод екологічного моніторингу екосистем застосовується постійно. Біохімічний аналіз зразків рослинного і тваринного походження на вміст макро-, мікроелементів, токсичних металів та ін. проведено методом атомно-абсорбційної спектрофотометрії (спектрофотометр AAS-30). Матеріал аналізу – власні дослідження вчених, вітчизняні і міжнародні нормативно-правові документи та наукові публікації. Аналіз біометричних даних виконали з урахуванням особливостей отриманих результатів: розміру вибірки, типу розподілу даних, характеру дисперсій. Для кожної вибірки розраховано середнє значення ознаки у виборці (М) та стандартне відхилення (SD), оцінка наводиться у вигляді М ± SD. Розбіжності між середніми значеннями вважали статистично вірогідними за Р<0.05. Розрахунок проводився в пакеті програм STATISTICA версії 10.0. Досліджено екологічний стан агроекосистем лісостепу, степу, полісся, органічно-біологічного землеробства. Забруднення довкілля токсичними металами кадмієм, свинцем внаслідок техногенного впливу і бойових дій, мінування та вибухових розривів тощо негативно впливає на стан агроекосистем. Є хороші приклади ведення органічно-біологічного землеробства в господарствах України. Вироблена молочна, мʼясна продукція відповідає вітчизняним і міжнародним стандартам якості. Наукова новизна роботи полягає в тому, що було комплексно аналізовано стан органічно-біологічного землеробства в Україні і вперше запропоновано вдосконалення технології виробництва екологічно безпечного коровʼячого молока в умовах забруднення агроекосистем важкими металами. Висновки. Запропоновані нами прийоми вдосконалення технології виробництва екологічно безпечного молока за допомогою згодовування дійним коровам спеціального мінерально-вітамінного преміксу в комплексі з фітобіопрепаратом забезпечують посилення екскреції токсикантів з екскрементами і виробництво екологічно безпечного молока згідно Регламенту (ЄС) № 853/2004 і № 1881/2006. Внесення гною як органічного добрива в господарствах з органічним виробництвом потребує систематичного моніторингу за міграцією полютантів у ґрунтах сільськогосподарських угідь скотарських господарств з утримання дійних корів лісостепової і ін. сільськогосподарських зон. Компостування гною шляхом змішування з торфом, землею, соломою, тирсою більш безпечними щодо вмісту важких металів матеріалами зменшуватиме концентрацію токсикантів в органічних добривах. Органічно-біологічне землеробство і виробництво продукції скотарства має беззаперечні переваги над традиційним землеробством щодо екологічної безпеки продукції, біологічної повноцінності, високої якості. Подальші дослідження вивчення впливу інкорпорованих важких металів на вміст соматичних клітин в молоці дійних корів.

БІОІНДИКАЦІЯ КОМПОНЕНТІВ ДОВКІЛЛЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Олександр МУДРАК — 2024-09-05

Розв’язання екологічної кризи є ключовим завданням національної політики багатьох країн і передбачає зміну ставлення людини до природи та розвиток екологічної свідомості. Екологічна освіта, як частина національної системи освіти, формує екологічну культуру, розвиває інтелектуальний і духовний потенціал суспільства, сприяє сталому розвитку, гармонізуючи взаємодію між суспільством і природою та вирішуючи екологічні проблеми. У статті досліджено потенціал біоіндикації в екологічній освіті для аналізу повітряного та водного середовища. Особлива увага приділена використанню індикації лишайників для оцінки забруднення атмосфери в проектній та науково-дослідній діяльності студентів. Виявлено основні методи індикації, рекомендовані для моніторингу навколишнього середовища, і запропоновано впровадження методів зооіндикації (метод Майєра) для дослідження водного середовища. Метою статті є аналіз міжнародного та вітчизняного досвіду щодо екологічної освіти. Методологія дослідження базується на результатах досліджень, які мають на меті проаналізувати доступні роботи практиків у сфері екологічної освіти, взаємодії із освітніми установами, організаціями додаткової освіти, волонтерської спрямованості та методичні й правові документи у зазначеній галузі. Наукова новизна полягає у комплексному підході до екологічної освіти, інтеграції соціальних та моральних аспектів, визначенні нових принципів та методів, а також в акцентуванні на практичному підвищенні компетентності студентів через біоіндикаційні методи. Висновки. Екологічна освіта є критично важливою для сталого розвитку, інтегруючи соціально-економічні та морально-етичні аспекти. Вона має на меті підвищення екологічної свідомості, формування відповідальності за довкілля та розвиток етичної поведінки. Основними принципами екологічної освіти є «випереджаюче відображення», ціннісно-матеріальна єдність світу, краєзнавчий підхід та принцип «мислити глобально – діяти локально». Методи біоіндикації, є ефективними інструментами для різних рівнів екологічної освіти. Впровадження біоіндикаційних методів сприяє підвищенню знань і навичок студентів, що підвищує їхню компетентність у галузі екології та природокористування.

ОСОБЛИВОСТІ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ БУДІВНИЦТВА ТА ЗНОСУ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ

Тамерлан САФРАНОВ — 2024-09-05

За умов російського вторгнення в Україну постає необхідність адаптації сфери управління відходами до військового стану, зокрема, через зміни нормативно-законодавчої сфери та управлінські рішення щодо відходів війни, серед яких виділяється окрема категорія – відходи від руйнувань. Перед регіонами України стоїть важливе завдання розробити ефективні підходи до перероблення та повторного використання будівництва, зносу та руйнування. Для впровадження принципів циркулярної економіки необхідно системно подолати низку глибинних викликів, що перешкоджають налагодженню ефективної моделі управління та поводження з відходами будівництва, зносу та руйнування. Метою дослідження є аналіз особливостей поводження з відходами будівництва та зносу в регіонах України. Методологія дослідження базується на результатах досліджень, які аналізують доступні способи та перспективи поводження з відходами будівництва та зносу в регіонах України. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше проаналізовано систему управління відходами руйнації, будівництва та зносу в регіонах України та надано практичні рекомендації щодо її вдосконалення. Залучення відходів від руйнувань в загальнонаціональну стратегію управління відходами є необхідною умовою забезпечення екологічної безпеки та сталого розвитку регіонів України. Висновки. На сьогодні стан сфери управління відходами стикнувся з проблемою відходів від руйнувань, обсяги яких значні і продовжують зростати. Але в умовах дешевого захоронення і відсутності зацікавленості у переробці таких відходів очікуваним є засмічення внаслідок розміщення на земельних ділянках, перевантаження полігонів ТПВ та нагромадження великих обсягів таких відходів на спеціальних ділянках з довгостроковою перспективою перетворення на полігони будівельних і інертних відходів.

ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ВОДНИХ РЕСУРСІВ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ПОКРАЩЕННЯ

Григорій ХАЄЦЬКИЙ — 2024-09-05

Метою статті є виявлення проблем екологічного стану водних ресурсів у Вінницькій області та віднаходження засобів для їх подальшого поліпшення шляхом зменшення забруднення поверхневих вод та раціонального використання, а також вивчення впливу різних антропогенних чинників, що є основними джерелами негативного впливу на якість поверхневих вод. На основі досліджень запропонувати термінові заходи щодо поліпшення екологічного стану, охорони та раціонального використання водних ресурсів регіону. Методологія дослідження. Об’єктом дослідження є водні ресурси Вінницької області. Використані статистичні матеріали, схеми використання, забруднення і охорони водних ресурсів, довідники та методика екологічного оцінювання якості водних ресурсів. Основні методи дослідження: аналітичні, описові, статистичні, порівняльні, моніторингові. Наукова новизна роботи полягає в тому, що удосконалена методика моніторингу стану водних ресурсів для забезпечення зменшення їх забруднення та задоволення вимог екологічної безпеки. Удосконалена методика аналізу забруднення поверхневих і підземних вод області, яка дозволяє більш точно визначити основні причини забруднення і зменшення і погіршення якості природних вод області, що дозволяє розробляти науково обґрунтовані рекомендації для поліпшення стану водних ресурсів та задоволення вимог екологічної безпеки регіону. Висновки. У статті було зроблено аналіз екологічного стану водних ресурсів Вінницької області з метою визначення їх якості та винайдення підходів щодо покращення та збереження. Здійснено характеристику проблем, які призводять до погіршення якості водних ресурсів області і були узагальнені показники, що характеризують динаміку використання поверхневих вод.

МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО‐ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ В УМОВАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Надія ВАСИЛЕНКО — 2024-09-05

У статті обґрунтовано теоретико-методичні основи публічного управління та адміністрування у системі професійної (професійно‐технічної) освіти та запропоновано механізми щодо її функціонування в умовах реформування та модернізації освітньої галузі, децентралізації управління, становлення державно‐громадського управління освітою України. Зауважено, що саме теоретичні аспекти формування професійної (професійно‐технічної) освіти складають основу регіонального рівня в умовах сталого розвитку суспільства. Мета статті полягає у визначенні теоретико‐методичних основ публічного управління та адміністрування у системі професійної (професійно‐технічної) освіти в умовах сталого розвитку. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні таких методів, як аналіз, синтез, порівняння та узагальнення. Автор зауважує, що методами проведення дослідження під час вивчення та аналізу змісту формування професійної (професійно‐технічної) освіти можуть бути в умовах публічного управління: обговорення; тестування; опитування; спостереження за освітнім процесом у закладах освіти. Акцентується увага на тому, що делегування все більших повноважень публічного управління об’єктивно вимагають посилення основ формування професійної (професійно‐технічної) освіти. Наукова новизна роботи полягає в тому, що автор досліджує та звертає увагу на те, що за допомогою визначення основних факторів, які перешкоджають розвитку професійної (професійно‐технічної) освіти в умовах сталого розвитку суспільства, а саме: невідповідності якості підготовки кваліфікованих робітників сучасним вимогам роботодавців; необхідності унормування передачі більшості державних повноважень на регіональний рівень управління ринком праці можна покращити освіту за рахунок впровадження нової системи надання послуг професійної (професійно‐технічної) освіти, яка заснована на принципах партнерства і розширення співпраці з роботодавцями та місцевою громадою. Висновки. Таким чином доведено, що визначенні теоретико‐методичних засад публічного управління та адміністрування в системі професійної (професійно‐технічної) освіти в умовах сталого розвитку є основою для ефективного управління освітою та забезпечує збалансований розподіл повноважень та відповідальності органів управління освітою на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.

СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА І СОЦІОКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Тетяна ДРОЗД — 2024-09-05

Стаття має на меті надати теоретичне обґрунтування особливостей соціолінгвістичної та соціокультурної компетентності, довести їх важливість у процесі як організації публічними службовцями міжнародної співпраці, так і час фахової підготовки здобувачів вищої освіти спеціальності «Публічне управління та адміністрування». Методологію дослідження склали методи наукового пізнання, аналітичної обробки інформації й системного аналізу. З огляду на Європейську довідкову рамку ключових компетентностей для навчання протягом життя, потрактовано поняття, які розкривають сутнісний зміст лінгвістичної, соціальної, культурної компетентностей. Встановлено, що зазначені концептуальні положення знаходять відображення у вітчизняній нормативно-правовій базі, у науково-методичному доробку з питань розроблення стандартів вищої освіти, у чинних локальних документах щодо професійної діяльності публічних службовців та освітньо-професійних програмах вищої освіти. Потрактовано понятійно-термінологічний апарат дослідження, виокремлено компоненти соціолінгвістичної компетентності й акцентовано увагу на необхідності розуміння соціальної стратифікації мови, що забезпечує регуляцію взаємин між представниками різних соціальних статусів, поколінь, статей, національностей, регіонального походження, професійної належності тощо. Закцентовано увагу на важливості невербальних засобів комунікації, значення яких може суттєво різнитися в окремих національних і соціальних групах. У контексті характеристики «соціокультурної компетентності» введено поняття фонових знань комунікантів, тобто розуміння і транслювання відомостей культурного, матеріально-історичного, географічного характеру, уявлення про побут, традиції, звичаї тощо. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше представлено компоненти соціолінгвістичної і соціокультурної компетентності як інтегровані в цілісну систему розвитку комунікативної компетентності публічних службовців та здобувачів фахової вищої освіти. На підставі теоретичного аналізу надано рекомендації щодо розвитку зазначених компетентностей під час навчання у закладі вищої освіти. Висновки. Комунікативна, зокрема соціолінгвістична й соціокультурна компетентність публічного управлінця синтезує в собі загальну культуру та її специфічні прояви у професійній управлінській діяльності. Очікуваним результатом набуття компетентності має бути функційність мовця, усвідомлення й відображення у мовленнєвій практиці взаємозв’язку між мовою, культурою, явищами соціальної дійсності, налагодження конструктивної міжкультурної комунікації. Належна увага до розвитку соціолінгвістичної та соціокультурної компетентності публічних управлінців, починаючи з фахової освіти, дозволить підвищити рівень професійності й надасть можливість реалізувати себе в якості професіонала зокрема й у галузі міжнародної співпраці, що є вкрай необхідним для України в період війни й повоєнного відновлення.

МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЕЛЕКТРОННОГО ВРЯДУВАННЯ НА ЗАСАДАХ КЛІЄНТООРІЄНТОВАНОСТІ: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН

Євгеній КИЄНКО-РОМАНЮК — 2024-09-05

Метою статті є дослідження механізмів публічного управління розвитком електронного урядування на засадах клієнтоорієнтованості, зосереджуючи увагу на досвіді Естонії, Данії та Фінляндії, з метою адаптації успішних практик для України. Досвід цих країн демонструє, що успішна реалізація електронного урядування базується на комплексному підході, який враховує технічні, правові та соціальні аспекти. Методологія дослідження включає аналіз ключових адміністративних та правових інструментів, що сприяють інтеграції електронних послуг у єдину систему. Зокрема, це стосується створення спеціалізованих органів, відповідальних за координацію та реалізацію політики у сфері електронного урядування, розробки національних стратегій і програм, а також впровадження нормативно-правових актів, які регулюють використання інформаційно-комунікаційних технологій у публічному управлінні. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше проведено аналіз європейського досвіду електронного урядування Естонії, Данії та Фінляндії з акцентом на клієнтоорієнтованості в контексті його адаптації для України. Це дозволило виявити основні виклики, з якими стикається Україна на шляху до впровадження клієнтоорієнтованого електронного урядування, такі як низький рівень цифрової грамотності населення, проблеми з кібербезпекою, обмежений доступ до мережі Інтернет в деяких регіонах та недостатня координація між державними органами. Висновки. Запропоновано шляхи подолання цих викликів, включаючи активізацію освітніх програм з підвищення цифрової грамотності, інвестування в сучасні технології захисту даних, покращення інфраструктури доступу до мережі Інтернет в сільських та віддалених районах, а також створення централізованої системи управління проєктами з електронного урядування. Розширення спектра електронних послуг, розвиток електронної демократії та активне залучення громадян до процесу прийняття рішень є ключовими напрямками для подальшого розвитку. Використання успішного європейського досвіду та адаптація його до українських реалій дозволить створити ефективну систему електронного урядування, що відповідатиме потребам та очікуванням громадян, сприяючи сталому розвитку країни.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН

Анна КОСТРИЦЯ — 2024-09-05

Для розвитку України та її інтеграції з Європейським Союзом та іншими міжнародними організаціями, наша країна потребує глибинних політичних і адміністративних реформ. Політичні виклики є основними, оскільки вони створюють фундамент для розв’язання інших проблем, відповідно розвиток у інших сферах буде значно ускладнений або неможливий. Метою статті є розкрити особливості професійної діяльності державного службовця в умовах трансформаційних змін. Методологія дослідження ґрунтується на тому, що трансформаційні зміни в державній службі України охоплюють широке коло питань, що вимагають від державних службовців адаптації, професійного розвитку, підвищення ефективності та потребує комплексного підходу, дослідження різних аспектів. Об’єктом дослідження є професійна діяльність державних службовців. Предметом дослідження – вплив трансформаційних змін на особливості діяльності державних службовців. Наукова новизна роботи полягає в тому, що було проаналізовано вплив трансформаційних змін на особливості діяльності державних службовців. Висновки. Розроблено теоретичну модель особливостей діяльності державного службовця, яка включає умови праці, професійний розвиток, соціальну взаємодію, психологічну гнучкість. Умови праці характеризуються безпекою та охороною праці, офісним середовищем, робочим графіком, соціальними гарантіями. Основні напрями професійного розвитку включають навчання і підвищення кваліфікації, офіційну освіту, кар’єрний ріст, навчання на робочому місці, адаптацію до змін, саморозвиток і оцінку зворотного зв’язку. Соціальна взаємодія характеризується взаємодією з громадянами, командною роботою, комунікацією з керівництвом, співпрацею з іншими організаціями, участю у публічних заходах, налагодженням контактів, дотримання етичних та культурних стандартів, умінням розв’язувати конфлікти. Важливими складовими психологічної гнучкості виокремлено адаптацію до змін, управління стресом, емоційну стійкість, комунікаційну гнучкість, управління конфліктами, навички саморегуляції. Теоретично проаналізовано вплив трансформаційних змін на особливості професійної діяльності державного службовця.

АНАЛІЗ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В СТРАТЕГІЯХ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Олександр МУДРАК — 2024-09-05

Стратегія збалансованого розвитку територіальної громади – це офіційний документ, що визначає майбутнє її розвитку на тривалий період. Метою такої стратегії є забезпечення сталого розвитку територіальної громади, де враховуються соціально-інституційні, економічні і екологічні індикатори. У цьому документі обов’язково враховуються переваги і недоліки у розвитку громади, а також її наявні ресурси, проводиться, так званий SWOT-аналіз. Однак не всі територіальні громади мають можливість створити і ефективно втілити в життя стратегію сталого розвитку через застарілі підходи та відсутність реакції на сучасні соціальні, економічні і екологічні виклики. Тому наразі важливо дослідити, аналізувати і розробляти ефективні методи стратегічного планування, які мають допомогти громадам у створенні власних дієвих стратегій. Саме тому нами досліджено чи враховано цілі сталого розвитку в прийнятих органами місцевого самоврядування стратегіях розвитку територіальних громад Вінницької області. Методологія дослідження. Для дослідження було використано метод аналізу офіційних вебресурсів органів місцевого самоврядування на предмет наявності чи відсутності документів (рішень сесій) про затвердження стратегій розвитку територіальних громад, а також врахування в них цілей сталого розвитку. Наукова новизна. У нашому дослідженні вперше проаналізовано всі 63 територіальні громади Вінницької області на предмет наявності у них затверджених документів (рішень сесій), що декларують наявність стратегії сталого розвитку конкретної громади. Висновки. У ході дослідження з’ясовано, що у більшості територіальних громад Вінницької області є розроблена стратегія сталого розвитку. Відсутня така стратегія сталого розвитку тільки у 2 громадах із загального числа 63 територіальних громад. Це свідчить про високий рівень організації управління територіальними громадами і передумови для розвитку соціально-економічного і природно-ресурсного потенціалу цих громад. Цілі сталого розвитку враховано в 36 стратегіях розвитку територіальних громад, а 25 стратегіях ці цілі не враховано, що потребує суттєвого доопрацювання.

СТРУКТУРНО-КОМПОНЕНТНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПУБЛІЧНОГО СЛУЖБОВЦЯ

Богдан НИКИТЮК — 2024-09-05

У сучасному суспільстві, що переживає постійні трансформації та вплив глобалізаційних процесів, ефективне функціонування публічної служби визначається не лише вмінням реагувати на зміни, але й здатністю до успішної комунікації. Комунікативна компетентність публічних службовців стає ключовим чинником їх професійного успіху та ефективності в роботі, оскільки вона є критично важливою у контексті відкритого діалогу з громадськістю, адже він сприяє підвищенню легітимності прийнятих рішень і забезпечує відповідність інтересам суспільства. Таким чином, необхідність удосконалення комунікативних здібностей стає не лише обов’язковою, але й стратегічно важливою для підтримання високого стандарту професійної діяльності публічних службовців. Однак, до сьогоднішнього часу, існує невизначеність у розумінні структури та компонентів цієї визначальної складової. Таким чином, актуальність дослідження структурно-компонентної моделі розвитку комунікативної компетентності публічного службовця зумовлює необхідність систематизації та уточнення понять та методологічних підходів у цій області знань. Мета статті – дослідити структуру та компоненти комунікативної компетентності публічного службовця, проаналізувати запропонувати власний варіант моделі її розвитку. Для досягнення поставлeної мeти, потрібно вирiшити такі зaвдання: 1) проаналізувати нормативно-правові передумови до розвитку комунікативної компетентності публічних службовців; 2) проаналізувати наявні підходи до визначення складових структури комунікативної компетентності та шляхів їх розвитку; 3) запропонувати власну модель розвитку комунікативної компетентності публічного службовця. Методологія дослідження. Матеріалами дослідження є: 1) нормативно-правові акти щодо розвитку комунікативної компетентності публічних службовців; 2) праці вітчизняних авторів, що провадять свої науково-практичні дослідження у галузі публічного управління та адміністрування, а також суміжних суспільних наук. В процесі здійснення дослідження було використано наступні наукові методи: теоретичного узагальнення та групування (для визначення структури комунікативної компетентності та її компонентів); логічного узагальнення результатів (формулювання висновків). Наукова новизна. У статті проаналізовано наукові та нормативні підходи щодо структури та компонентів комунікативної компетентності та вперше запропоновано теоретичну модель її розвитку з урахуванням сучасних вимог законодавства. Висновки. Комунікативна компетентність має складну багаторівневу структуру, яка охоплює різноманітні елементи та компоненти, уміння та навички. До компонентів комунікативної компетентності входять: мотиваційний компонент, когнітивний компонент, операційно-технологічний компонент, особистісно-поведінковий компонент та рефлексія. Комунікативну компетентність потрібно розглядати як інтегративну структуру, що пов’язує усі дані компоненти між собою у складну взаємодоповнюючу систему.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГАЛУЗІ БУДІВНИЦТВА УКРАЇНИ

Віталій ОЛІЙНИК — 2024-09-05

Метою статті є визначення напрямків вдосконалення державного регулювання галузі будівництва України в умовах війни. Методологія дослідження: наукові праці, законодавство, нормативно-правові акти та концепції, пов’язані з державним регулюванням галузі будівництва України. Наукова новизна роботи. У дослідженні представлено тенденції вдосконалення державного регулювання галузі будівництва України в умовах війни. Це сприятиме підготовці стратегічних ініціатив, проектів нормативно-правових актів, прийняття і реалізація яких є необхідними для ефективної роботи та відновлення України у воєнний і післявоєнний періоди та сприятиме розробленню плану заходів з післявоєнного відновлення та розвитку України В умовах сьогодення, коли зруйновано та пошкоджено об’єктів на суму близько $157 млрд., особливо актуально постала проблема удосконалення державного регулювання галузі будівництва, яка є рушійною силою економіки країни. Державне регулювання галузі будівництва здійснюється відповідними державними органами, згідно діючих нормативно-правових документів. Збройна агресія проти нашої країни виявила ряд проблем (прогалини в нормативно-правових документах, низька швидкість прийняття рішень, невідповідність діючих будівельних норм та правил), до яких державне регулювання не було підготовлено. Також, у зв’язку зі збройною агресією виникли ряд негативних факторів: кадровий голод, скорочення ринку будівельних матеріалів, проблеми імпорту будівельних матеріалів, зміна структури та обсягів попиту і, як наслідок, зростання собівартості будівництва. Тому, відповідно, нагальних змін потребують адміністративні процедури, державні будівельні норми та правила та контроль за їх дотриманням, процедура відбору підрядників для виконання будівельних робіт, фінансово-кредитні механізми, механізми залучення коштів міжнародних організацій. Особливої уваги потребує відновлення зруйнованих чи пошкоджених збройною агресією об’єктів. Відновлення не має зводитись до відтворення того, що було до руйнації. Підхід до цієї проблеми має бути концептуально новий, стратегічний, переосмислений, який враховує потреби усіх галузей економіки. Необхідне вироблення загальнодержавної концепції відновлення зруйнованих чи пошкоджених збройною агресією об’єктів. Держава здійснила ряд кроків для поліпшення ситуації. Указом Президента України було створено Національну раду з відновлення України від наслідків війни (завданням якого визначено зокрема розроблення плану заходів з післявоєнного відновлення та розвитку України, підготовка необхідних стратегічних ініціатив, проектів нормативно-правових актів), внесені зміни в деякі нормативно-правові документи, прийняті нові нормативноправові документи. Проте, заважаючи на розвиток подій, державне регулювання галузі будівництва потребує подальшого вдосконалення та якісно нового, стратегічного підходу. Висновки. Проаналізовано тенденції вдосконалення державного регулювання галузі будівництва України в умовах війни. Визначено напрямки вдосконалення державного регулювання галузі будівництва України в умовах війни.

ПЕРСПЕКТИВИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Сергій САЧОВ — 2024-09-05

У статті узагальнено теоретичний досвід публічного управління в Європі, розглядаючи системи публічної служби у Франції, Швейцарії, Німеччині та Великій Британії. Метою статті є аналіз як позитивних, так і негативних аспектів державного управління в зазначених країнах. Актуальність цього дослідження зумовлена прагненням України до європейської інтеграції та впровадженням децентралізації державного управління, що спрямовано на побудову демократичного суспільства, правової та соціально орієнтованої держави за європейським зразком. Методологією дослідження даної статті є теоретичний аналіз ключових понять «публічна служба», «громадянська служба» та «державна служба», які є поширеними в управлінській практиці країн Європи. Наукова новизна роботи полягає в дослідженні особливостей публічних служб у країнах Європи. Проаналізовано особливості публічної служби у Франції, відзначено її соціальну орієнтацію. Вивчено багаторівневу структуру публічної влади у Швейцарії, де фактична існуюча публічна служба недостатньо врегульована законодавчо. У Німеччині система публічного управління приваблює впорядкованістю та логічною ієрархією службовців, що підвищує статусність державних представників без відчуження від суспільства. У Великій Британії поняття «публічна служба» не використовується, натомість існує термін «громадянська служба». Незважаючи на це, система публічного управління забезпечує ефективне виконання державних функцій, підвищення авторитету влади та легітимність управління. Висновки. З урахуванням досвіду публічної служби провідних європейських країн можна створити модель, яка б максимально знижувала негативні аспекти й підсилювала позитивні. Перспективним напрямом у цьому є орієнтація на соціальну державу, де публічні інститути, що здійснюють соціально спрямовану діяльність, мають бути пріоритетними. Державний сектор повинен стати відповідальним перед громадянами адміністратором, якому необхідні контроль і аудит.

ГЕНДЕРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ФАКТОР ІНТЕГРАЦІЇ ГЕНДЕРНОГО ПІДХОДУ У ВИЩІЙ ОСВІТІ

Діна ТЮРІНА — 2024-09-05

У статі на основі аналізу гендерного паритету та проявів гендерної сегрегації у сфері вищої освіти України обґрунтовано необхідність інтеграції гендерного підходу у освітній процес, важливим напрямом якої є формування та підвищення гендерної компетентності здобувачів, викладачів, науковців, керівників та управлінців освітніх закладів. Методологія дослідження. Під час написання роботи ми користувалися теоретичними методами: аналіз наукової літератури з теми, синтез, дедукція, індукція, порівняння, класифікація та метод узагальнення інформації. Наукова новизна роботи полягає у тому, що розкрито, що компонентами гендерної компетентності як складової професійної та соціальної компетентностей фахівця є: змістовний (знаннєвий) компонент – це гендерні знання як інтелектуальна основа розуміння сутності та значущості гендерного балансу для суспільного розвитку та здійснення цілеспрямованих дій з його забезпечення у професійному середовищі; ціннісний компонент – гендерні цінності як усвідомлення важливості забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, подолання гендерної дискримінації та деструктивних гендерних стереотипів; процесний компонент, що визначається змістовним та ціннісним компонентами – навички та вміння розв’язання гендерних проблем. Визначено, що формування та розвиток гендерної компетентності повинні охоплювати здійснення у закладах вищої освіти аналітичних, програмно-планових, організаційно-управлінських, науково-методичних, виховних заходів системної підготовки фахівців, здатних до гендерно чутливої професійної діяльності. Висновки. Доведено, що формування гендерної компетентності є наскрізним фактором інтеграції гендер- ного підходу у суспільні процеси, умовою успішної реалізації заходів державної політики гендерної рівності не тільки в освіти, а й у всіх галузях суспільного життя.

КОМПЕТЕНТНОСТІ ПУБЛІЧНИХ УПРАВЛІНЦІВ З ОХОРОНИ НЕРУХОМОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ: АКТУАЛЬНІ ВИКЛИКИ

Сергій ЦАРЕНКО — 2024-09-05

Метою статті є аналіз обумовлених міжнародними настановами цілепокладання й компетентностей публічних управлінців з охорони нерухомої культурної спадщини, виявлення ключової проблематики розвитку співпраці у цій сфері та розроблення синтетичних визначень. Методологія дослідження – комплексна із застосуванням системного аналізу та принципів теорії управління (кібернетики) й системно-структурного синтезу на основі загальної теорії систем, а також семантико-логічний метод найменування та класифікації явищ. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше поставлено проблему відсутності у сфері охорони нерухомої культурної спадщини міжнародного консенсусу з політичної культури як необхідної об’єднуючої особистісної компетентності, з цілісних спеціальних компетентностей управлінців та сформульовано відповідні термінологічні визначення згідно з українськими традиціями галузевої управлінської діяльності. Висновки. На тлі розвиненості протягом 2 половини ХХ – початку ХХІ століть галузевого досвіду шляхом прийняття низки настановних документів міжнародних організацій і форумів з охорони нерухомої культурної спадщини, у тому числі й рекомендацій з питань компетентностей управлінців, суттєвими перешкодами гармонійній взаємності виявились центризм цивілізаційних ідентичностей, як-от європейської, і відсутність консенсусного визначення для компетентностей публічних управлінців їх політичної культури. У сфері охорони нерухомих пам’яток, що передбачає їх використання в інтересах світового співтовариства, вирішальною рушійною силою має бути однозначно рівноправне ставлення не лише до будь-якої нерухомої культурної спадщини, але також і до підходів щодо її збереження, використання та презентації. Політичну культуру управлінців необхідно визначати як особистісну якість взаємоповаги й здатності домовлятися, не заперечуючи інших ідентичностей, відповідно, визнаючи інші підходи, традиції та інтереси; цілісними спеціальними компетентностями охоронців нерухомої культурної спадщини визначаються компетентності архітектурно-композиційні, реставраційні, мистецтвознавчі, археографічні, країнознавчі.