Науковий вісник Вінницької академії безперервної освіти. Серія «Педагогіка. Психологія»

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТИРІВ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

2026-03-17T12:51:49+02:00

Стаття присвячена аналізу основних завдань та шляхів забезпечення гендерної рівності в закладах освіти України в контексті реалізації Концепції «Нова українська школа». Мета статті полягає в окресленні основних завдань та шляхів забезпечення гендерної рівності в закладах освіти в контексті формування ціннісних орієнтирів Нової української школи. Методологія дослідження ґрунтується на системному аналізі взаємозв’язку гендерної рівності з іншими ціннісними орієнтирами НУШ. Встановлено, що гендерна рівність є невід’ємною частиною ціннісних орієнтирів Нової української школи, оскільки вона сприяє формуванню в учнів поваги до різноманітності, толерантності та рівних можливостей для самореалізації кожної особистості, а також усвідомленню свого права на свободу вибору професії та особистого життя незалежно від гендерних стереотипів. Здійснено аналіз вітчизняного та міжнародного законодавства у сфері забезпечення рівних прав жінок і чоловіків. Виділено нормативно-правові акти, якими регламентуються питання гендерної рівності в освіті. Обґрунтовано, що приєднання України до «Партнерства Біарріц» стало першим кроком на шляху забезпечення гендерної рівності в Україні як одного з пріоритетів імплементації Цілей сталого розвитку. Наукова новизна полягає в тому, що визначено основні завдання для ЗЗСО, спрямовані на забезпечення наскрізності принципів гендерної рівності в освіті. Запропоновано рекомендації для закладів освіти щодо забезпечення гендерної рівності на основі завдань, визначених Стратегією гендерної рівності в освіті до 2030 року. Проаналізовано результати дослідження «Стратегія впровадження гендерної рівності у сфері освіти в дії: гендерні компетенції у педагогічних працівників і працівниць закладів загальної середньої освіти». Сформульовано висновки про необхідність посилення підготовки педагогів, розширення доступу до методичних матеріалів і створення умов для більш глибокої інтеграції гендерної рівності в освітній процес закладів освіти.

МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ У ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ ВИЩОГО ВІЙСЬКОВОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

2026-03-17T12:55:41+02:00

У процесі дослідження здійснено теоретичне обґрунтування та розроблення моделі розвитку емоційного інтелекту майбутніх офіцерів у освітньому середовищі вищого військового навчального закладу як важливої умови їхньої професійної готовності та ефективної управлінської діяльності. Особливу увагу приділено моделюванню як методу наукового пізнання, що дає змогу цілісно відобразити структуру, логіку та динаміку розвитку емоційного інтелекту, виявити взаємозв’язки між його компонентами та окреслити можливості прогнозування результатів освітнього впливу. Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробленні моделі розвитку емоційного інтелекту майбутніх офіцерів у освітньому середовищі вищого військового навчального закладу, визначенні її структурних компонентів. Методологію дослідження становлять системний, компетентнісний і діяльнісний підходи, а також методи аналізу й синтезу наукових джерел, моделювання, узагальнення та теоретичного прогнозування. Актуальність дослідження зумовлена зростанням вимог до особистісних і лідерських якостей сучасного офіцера, необхідністю забезпечення психологічної стійкості, здатності до саморегуляції та ефективної соціальної взаємодії в умовах підвищених психоемоційних навантажень. У статті обґрунтовано, що освітнє середовище вищого військового навчального закладу має значний потенціал для цілеспрямованого розвитку емоційного інтелекту майбутніх офіцерів. Наукова новизна полягає в розробленні цілісної моделі розвитку емоційного інтелекту, що інтегрує внутрішній контур (самосвідомість, самомотивація, саморегуляція) та зовнішній контур (емпатія, лідерство, соціальна взаємодія) як взаємопов’язані складові частини професійного становлення офіцера. Сформовано висновки про те, що впровадження запропонованої моделі сприятиме підвищенню рівня емоційної компетентності, розвитку лідерських якостей і готовності майбутніх офіцерів до виконання службових завдань, а також удосконаленню системи професійної підготовки у вищих військових навчальних закладах.

МЕДІАЦІЯ, ВІДНОВНИЙ ПІДХІД ТА СУПЕРВІЗІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ В ЗАПОБІГАННІ ПРОФЕСІЙНОМУ ВИГОРАННЮ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ

2026-03-17T14:13:41+02:00

Мета – дослідити психологічні основи медіації, відновного підходу та феномену супервізії як системних управлінських інструментів, спрямованих на профілактику професійного вигорання (occupational burnout), розвиток резильєнтності (resilience) та конфліктологічної компетентності фахівців соціономічних професій (педагогів, психологів, соціальних працівників та управлінців) в екстремальних умовах воєнного стану. Методологія. Застосовано комплексний підхід, що передбачає: теоретичний аналіз транзакційної моделі стресу (Р. Лазаруса, С. Фолкман) та концепції салютогенезу (А. Антоновського); порівняльний аналіз вітчизняного та міжнародного досвіду впровадження відновних практик (peer mediation, restorative practices); технологічне моделювання алгоритмів медіаційної діяльності та рефлексивного супервізійного супроводу в системі управління; кейс-аналіз (case study) результативності впровадження служб порозуміння. Наукова новизна. Теоретично обґрунтовано інтеграцію медіації, відновних практик і супервізії як єдиної системи соціально-психологічних механізмів управління, що забезпечують комплексний захист фахівців від професійного вигорання. Доведено, що системне поєднання цих інструментів дає можливість трансформувати управлінську парадигму від каральної до відновної, створюючи умови для формування психологічної безпеки (psychological safety) та резильєнтності професійних спільнот в умовах воєнного стану. Встановлено, що такий підхід дає змогу розглядати ці механізми як цілісну систему впливів, що відновлюють почуття керованості та смислової впорядкованості професійної діяльності. Висновки. Визначено ключові психологічні функції медіації: емоційна деконтамінація (створення безпечного простору для вербалізації переживань), когнітивне переосмислення та саморегуляція, які трансформують конфліктне середовище у простір професійного розвитку. Встановлено, що розвиток конфліктологічної компетентності управлінців через медіаційні технології дає можливість керівникові виступати фасилітатором соціально-емоційного навчання (SEL) та психологічного благополуччя колективу. Обґрунтовано статус супервізії як «емоційного запобіжника», що діє як рефлексивний механізм запобігання вторинній травматизації та професійній деформації фахівців у кризових умовах. Доведено, що системна інтеграція цих механізмів забезпечує зміну управлінської парадигми на відновну, що є критично важливим для збереження ментального здоров’я персоналу та підвищення загальної резилієнтності організацій.

ОБҐРУНТУВАННЯ ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО РОБОТИ З ІНКЛЮЗИВНИМ ДИЗАЙНОМ У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-03-17T14:20:26+02:00

Метою статті є теоретичне обґрунтування та визначення перспективних напрямів розвитку системи професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів, орієнтованої на оволодіння інструментарієм інклюзивного дизайну (ІД) для створення безбар’єрного освітнього середовища в умовах сучасної вищої школи. Методологічну основу роботи становить поєднання системного, компетентнісного та середовищного підходів, що дають змогу розглядати підготовку вчителя як цілісний процес формування готовності до проєктування інклюзивного простору. Теоретичний базис дослідження ґрунтується на фундаментальних положеннях педагогічної прогностики та концепції інклюзивного дизайну в освіті, що визначають вектори модернізації вищої школи. Для обґрунтування результатів використано комплекс методів термінологічного аналізу, прогностичного моделювання та синтезу інноваційного досвіду створення безбар’єрного освітнього середовища. Наукова новизна дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні прогностичної моделі підготовки майбутніх учителів початкових класів, що базується на інтеграції принципів інклюзивного дизайну в освітній процес вищої школи та вдосконаленні концептуальних підходів до формування професійної компетентності педагога, яка разом з методиками інклюзивного навчання охоплює здатність до проєктування універсальних освітніх рішень у фізичному, дидактичному та цифровому просторах закладу освіти. Висновки. Узагальнено, що прогностичний розвиток підготовки вчителів початкових класів потребує переходу від вузькоспеціалізованих методик інклюзії до впровадження концепції інклюзивного дизайну як універсального стандарту організації освітнього процесу в ЗВО. Доведено, що ефективність такої підготовки залежить від формування у майбутніх педагогів комплексної здатності проєктувати адаптивне освітнє середовище, що гармонійно поєднує архітектурну доступність, дидактичну гнучкість та цифрову інклюзію. Визначено, що стратегічною перспективою досліджуваної системи є створення цілісного безбар’єрного простору у вищій школі, де інклюзивний дизайн виступає не лише об’єктом вивчення, але й фундаментальним принципом взаємодії всіх учасників навчання.

ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ В КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ ОСІБ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

2026-03-17T14:23:58+02:00

Стаття присвячена дослідженню гендерних особливостей агресивної поведінки підлітків у конфліктних ситуаціях в умовах воєнного стану. Актуальність роботи обумовлена значним впливом воєнного стресу на психічний стан підростаючого покоління в Україні, що сприяє збільшенню конфліктності, агресивних і девіантних форм поведінки. Підлітковий вік є кризовим етапом розвитку особистості, а поєднання вікових особливостей з хронічною психотравмуючою ситуацією посилює ризик формування дезадаптивних стратегій поведінки. Мета дослідження – виявити гендерні особливості агресивної поведінки підлітків у конфліктних ситуаціях і визначити відмінності у виборі стратегій реагування залежно від типу гендерної ідентичності. Методологія дослідження базувалась на принципах детермінізму, розвитку психіки та системного підходу. В емпіричному дослідженні взяли участь 60 підлітків віком 14–15 років (30 хлопців і 30 дівчат). Комплекс психодіагностичних методик, що використовувався: статево-рольовий опитувальник С. Бем (BSRI), методика діагностики агресивності А. Басса – А. Дарки, методика Q-сортування В. Стефансона, методика діагностики ведучого типу реагування в конфлікті (М. Кашапов, Т. Киселева). Для статистичної обробки даних застосовувалися U-критерій Манна–Уітні і t-критерій Стюдента. Наукова новизна дослідження полягає в отриманні емпіричних даних про особливості агресивної поведінки підлітків з різними типами гендерної ідентичності в умовах воєнного стресу, а також у виявленні адаптивного потенціалу андрогінного типу особистості. Висновки. Встановлено, що підлітки з вираженою маскулінністю частіше демонструють ворожість, підозрілість і схильність до конфронтаційної стратегії «Агресія». Підлітки з фемінним типом характеризуються більш високим рівнем фізичної агресії, що супроводжується почуттям провини та образи, схильністю до оптимального вирішення конфліктів. Отримані результати мають практичну значущість для розроблення диференційованих профілактичних і корекційних програм психологічного супроводу підлітків в умовах воєнного стану.

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ МЕДІАГРАМОТНОСТІ ПЕДАГОГІВ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ

2026-03-17T14:27:05+02:00

У процесі дослідження авторами здійснено комплексний аналіз психологічних механізмів формування медіаграмотності педагогів у контексті сучасних викликів інформаційного суспільства та розвитку освіти дорослих. Метою дослідження є розкриття психологічних механізмів формування медіаграмотності педагогів, виокремлення сучасних викликів, обґрунтування шляхів розвитку освіти дорослих у цій сфері. Методологію дослідження становлять міждисциплінарний підхід, що поєднує положення психології, педагогіки та медіаосвіти, а також методи аналізу й синтезу наукових джерел, порівняльного аналізу, узагальнення та систематизації теоретичних положень. У процесі дослідження з’ясовано роль таких психологічних механізмів, як критичне мислення, метакогнітивна рефлексія, емоційна саморегуляція, мотивація до професійного саморозвитку та усвідомлення власної інформаційної поведінки, у формуванні медіаграмотності педагогів. Наукова новизна дослідження полягає в теоретичному осмисленні медіаграмотності педагогів як складного психолого-педагогічного феномена освіти дорослих та в уточненні системи психологічних механізмів її формування. Теоретично доведено, що ефективність формування медіаграмотності педагогів у системі освіти дорослих зумовлюється не лише рівнем інформаційної обізнаності, але й розвитком здатності до рефлексивного осмислення медіадосвіду, усвідомлення когнітивних викривлень та саморегуляції інформаційної поведінки в професійній діяльності. Зроблено висновки, що ефективний розвиток медіаграмотності педагогів можливий за умови системного врахування психологічних механізмів навчання дорослих, упровадження рефлексивно орієнтованих і практико-спрямованих освітніх технологій та створення сприятливого освітнього середовища, здатного забезпечити стійкість педагогів до дезінформації й маніпулятивного медіаконтенту.

ПРОГРАМА ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ПОКРАЩЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ПРАЦІВНИКІВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

2026-03-17T14:39:37+02:00

Мета викладу полягає в теоретичному обґрунтуванні та представленні програми збереження й покращення психологічного благополуччя працівників харчової промисловості. Вона спрямована на підтримку особистісної стійкості, внутрішньої мотивації та професійної ефективності в умовах високого темпу праці та її інтенсивності, чіткої регламентованості виробничих процесів і підвищеної відповідальності. Теоретичною основою для створення програми стали авторські розробки, присвячені визначенню складових частин та побудові моделі психологічного благополуччя фахівців харчової галузі. Методологія дослідження ґрунтується на інтеграції сучасних підходів до розуміння психологічного благополуччя, професійної мотивації, самоефективності та психоосвітнього впливу. У статті використано програмно-структурний та змістовий аналіз, що дав змогу систематизувати логіку побудови модульної програми, визначити її цілі, завдання, принципи реалізації та очікувані психологічні результати. Детально описано поєднання онлайн-сесій, інтерактивних вправ, групової рефлексії та самостійної роботи учасників як умов формування стійких внутрішніх ресурсів і навичок саморегуляції. Наукова новизна статті полягає у створенні комплексної тренінгової програми, адаптованої до професійної специфіки харчової промисловості, яка інтегрує особистісний, соціальний та власне професійний компоненти психологічного благополуччя, а також орієнтована як на зниження негативних наслідків професійного стресу й емоційного виснаження, так і на активне формування внутрішніх опор працівників. У програмі системно представлено власне професійний компонент психологічного благополуччя, що охоплює усвідомлення професійних цілей, розвиток внутрішньої мотивації, відчуття професійної спроможності, відповідальності за особистий розвиток та здатності впливати на окремі аспекти професійного середовища. Висновки припускають, що впровадження психоосвітньо-тренінгових програм може розглядатися як ефективний інструмент підтримки психологічного благополуччя персоналу харчової промисловості, профілактики професійного виснаження, підвищення задоволеності працею, якості професійного життя та загального психологічного благополуччя в умовах сучасних виробничих викликів.

СИНЕРГІЯ ПРАКСЕОЛОГІЧНОГО І АКМЕОЛОГІЧНОГО ПІДХОДІВ ПІД ЧАС ФОРМУВАННЯ КОМАНДНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ТА СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ

2026-03-17T14:45:31+02:00

У дослідженні зосереджено головну увагу на доцільності формування в майбутніх фахівців соціономічного профілю командної взаємодії та налагодження соціального партнерства. Командну взаємодію розглядаємо як спільну виважену діяльність, що передбачає єдину мету, координовану взаємодію усіх учасників. Мета статті – теоретично обґрунтувати вагомість та розкрити потенціал, який можна отримати від синергії праксеологічного й акмеологічного підходів як ефективних чинників у професійній підготовці майбутніх фахівців, що працюватимуть у соціономічній сфері, з метою розвитку в них командної взаємодії та налагодження соціального партнерства під час розв’язування конфліктних ситуацій у майбутній професійній діяльності. Методи: для досягнення мети використано аналіз і синтез науково-педагогічної, психолого-педагогічної та соціально-педагогічної літератури, а також проаналізовано публікації з менеджменту, здійснено методологічний індуктивно-дедуктивний аналіз потенціалу акмеологічного та праксеологічного підходів і визначено спектр інтерактивних технологій, які позитивно впливають на формування командної взаємодії та налагодження соціального партнерства. Результати. З’ясовано, що у фаховій підготовці майбутніх психологів, соціальних працівників та менеджерів акмеологічний підхід у контексті командної взаємодії спрямований на формування ціннісного ставлення до спільної діяльності, готовності до налагодження партнерства, допомагає розвивати такі особистісні риси та якості, як толерантність, емпатія та взаємоповага. Праксеологічний підхід дає можливість здобувачам освіти усвідомити структуру командної діяльності, чітко зрозуміти особливості розподілу ролей і функцій, самостійно дослідити механізми прийняття колективних рішень та відповідальності за їх реалізацію. Висновки. Синергія акмеологічного та праксеологічного підходів у підготовці майбутніх фахівців соціальних професій до налагодження командної взаємодії створює методологічне підґрунтя для формування професійно зрілої, компетентної та соціально відповідальної особистості. У методичному контексті для формування командної взаємодії та налагодження соціального партнерства великий позитив мають інтерактивні технології навчання: соціально-психологічний тренінг, метод «мозкової атаки», ділові ігри та групове консультування.

ІННОВАЦІЙНІ ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ, КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ Й УПРАВЛІНСЬКОЇ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ В ПРОФ ЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ

2026-03-17T15:01:20+02:00

Мета статті – теоретично обґрунтувати та проаналізувати можливості інноваційних освітніх технологій у розвитку психологічної адаптації, критичного мислення й управлінської мовної культури здобувачів вищої освіти в процесі професійної підготовки, а також визначити психолого-педагогічні умови їх ефективного застосування в сучасному освітньому середовищі. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному аналізі наукових джерел вітчизняних і зарубіжних авторів (переважно 2020–2025 рр.), систематизації теоретико-методологічних підходів, огляді інноваційних освітніх технологій та їх впливу на розвиток когнітивних, емоційних і комунікативних компетентностей здобувачів освіти. Використовувалися методи порівняльного аналізу, узагальнення результатів експериментальних і педагогічних досліджень, логічної інтерпретації даних, а також концептуальне моделювання процесів інтегрованого розвитку компетентностей у професійній підготовці. Наукова новизна статті полягає у комплексному підході до використання інноваційних освітніх технологій як інтегративного засобу розвитку психологічної адаптації, критичного мислення й управлінської мовної культури. Запропоновано узгоджену концептуальну модель, яка поєднує когнітивні, емоційні та комунікативні компоненти навчання, а також визначено психолого-педагогічні умови, що забезпечують ефективність застосування технологій у системі професійної підготовки. Дослідження підкреслює роль викладача як фасилітатора освітнього процесу та важливість інтеграції цифрових, інтерактивних, проблемно-орієнтованих і іншомовних методів у навчання. Висновки статті демонструють, що інноваційні освітні технології є потужним інструментом формування ключових компетентностей майбутніх фахівців. Вони сприяють розвитку психологічної адаптації, підвищують емоційну стабільність і готовність до професійної діяльності, стимулюють критичне мислення й аналітичні навички, а також формують управлінську мовну культуру, необхідну для ефективної комунікації та прийняття управлінських рішень. Інтегративний підхід, що поєднує різні технології навчання, забезпечує комплексний розвиток здобувачів освіти і створює умови для їхньої професійної самореалізації в сучасному інформаційному та міжнародному освітньому середовищі.

ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ТА ЗЛОВЖИВАННЯ ПСИХОАКТИВНИМИ РЕЧОВИНАМИ ПРАЦІВНИКІВ СФЕРИ «ЛЮДИНА – ЛЮДИНА»

2026-03-17T15:06:01+02:00

Мета статті полягає у здійсненні комплексного теоретичного аналізу взаємозв’язку між професійним вигоранням та вживанням психоактивних речовин як дезадаптивної стратегії подолання хронічного стресу, а також виявленні основних чинників та наслідків цієї залежності в сучасних трудових умовах. Методологія дослідження базується на методах теоретичного аналізу, систематизації та узагальнення наукових літературних джерел. Застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує напрацювання в галузях психології праці, клінічної психології та нейробіології для пояснення механізмів формування стрес-реакцій та адиктивної поведінки. Наукова новизна у статті висвітлює уточнений психологічний механізм переходу професійного вигорання у фазу зловживання ПАР через призму нейробіологічних змін (зокрема, зниження рівня дофаміну та порушення емоційної саморегуляції). Акцентовано увагу на специфіці виникнення цих процесів у постпандемічний період та виокремлено замкнений цикл «стрес – дезадаптивне подолання – поглиблення кризи», що дає змогу по-новому поглянути на систему профілактики професійного здоров’я. Висновки. Професійне вигорання є серйозним чинником ризику розвитку адиктивної поведінки, оскільки вживання психоактивних речовин часто стає спробою «самолікування» у відповідь на емоційне виснаження. Встановлено, що відсутність належних ресурсів для відновлення та постійний тиск на продуктивність призводять до деструктивних наслідків: від когнітивних порушень і професійних помилок до важких розладів настрою та суїцидального ризику. Розв’язання цієї проблеми потребує системних змін у корпоративній культурі та впровадження програм психологічної підтримки, спрямованих на розвиток здорових копінг-стратегій у працівників.

ІНШОМОВНА ПІДГОТОВКА У ВИЩІЙ ОСВІТІ: КОМПЕТЕНТНІСНІ ОРІЄНТИРИ

2026-03-17T16:12:25+02:00

Метою статті є теоретико-методологічне осмислення іншомовної підготовки у вищій освіті крізь призму компетентнісних орієнтирів, визначених сучасними європейськими та національними освітніми рамками. Увагу зосереджено на з’ясуванні концептуальних засад іншомовної підготовки як складника вищої освіти, яка орієнтована на результати навчання та спрямована на формування здатності до ефективної міжкультурної та професійної комунікації. У статті доводиться, що мовна освіта перестає бути ізольованим предметом, а стає ключовим інструментом глобальної мобільності та професійної реалізації в умовах інтегрованої Європи. Методологія дослідження. Дослідження ґрунтується на аналізі та узагальненні положень компетентнісного, системного, діяльнісного та результатно-орієнтованого підходів, що дає змогу розглянути іншомовну освіту як динамічну систему. Використано методи аналізу, синтезу, порівняння та концептуального моделювання. Джерельну базу становлять сучасні документи Ради Європи (зокрема, “Common European Framework of Reference for Languages”), ЄС, OECD, а також актуальні наукові праці українських і західних дослідників. Наукова новизна полягає у комплексній концептуалізації іншомовної підготовки у вищій освіті як цілісної системи, зорієнтованої на очікувані виходи навчання, та в уточненні сукупності компетентнісних орієнтирів, що визначають її зміст і організацію. Автором систематизовано орієнтири, що стосуються лінгвістичної, соціокультурної, прагматичної та особистісної складових частин мовної компетентності. Висновки. Обґрунтовано, що іншомовна підготовка має реалізовуватися на основі чітко визначених компетентнісних орієнтирів, узгоджених з європейськими рамками кваліфікацій як передумова забезпечення академічного визнання та конкурентоспроможності випускників. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням практичних моделей іншомовної підготовки для різних освітніх галузей та аналізом механізмів оцінювання результатів.

НЕЙРОПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ МІКРОНАВЧАННЯ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ

2026-03-17T16:19:51+02:00

Мета статті полягає в теоретичному осмисленні нейропедагогічних засад мікронавчання у процесі формування іншомовної комунікативної компетентності студентів, зумовленому необхідністю узгодження сучасних методів навчання іноземних мов з нейрокогнітивними особливостями функціонування мозку здобувачів освіти. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні принципів нейропедагогіки (обмеження робочої пам’яті, механізми уваги, закономірності нейропластичності тощо) та нейролінгвістики (процеси кодування, консолідації знань, інтервального повторення тощо) з методами теоретичного аналізу наукової літератури, системності та науковості. Наукова новизна полягає в тому, що, використовуючи аналіз ключових положень нейропедагогіки та нейролінгвістики, ми обґрунтовуємо ефективність мікронавчання як моделі, що знижує когнітивне навантаження, підтримує стійку увагу та мотивацію, сприяючи формуванню лексичних, граматичних і комунікативних навичок, а також окреслюємо перспективи емпіричної перевірки цієї моделі в іншомовній освіті. Висновки. Мікронавчання з позицій нейропедагогіки є ефективною теоретичною моделлю іншомовної освіти, орієнтованою на оптимізацію навчального процесу відповідно до нейрокогнітивних можливостей здобувачів освіти, оскільки воно відповідає обмеженням робочої пам’яті, активізує процеси консолідації знань у довготривалій пам’яті та сприяє зниженню когнітивного навантаження. Окреслені перспективи подальших досліджень пов’язані з емпіричною перевіркою нейропедагогічного потенціалу мікронавчання в іншомовному навчанні.

ПРОАКТИВНЕ МИСЛЕННЯ ЯК ЧИННИК КОНКУРЕНТНОСПРОМОЖНОСТІ СУЧАСНОГО ФАХІВЦЯ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

2026-03-17T16:32:40+02:00

Мета статті полягає в розкритті теоретичних засад проактивного мислення як когнітивної установки та стратегічного мета-ресурсу, що забезпечує конкурентоспроможність та професійну стійкість фахівця в умовах інтенсивної цифровізації. Методологія. У дослідженні використано комплексний аналіз літературних джерел: концепції логотерапії, самоефективності, теорії проактивної особистості та системний підхід до структурування компонентів конкурентоспроможності. Застосовано метод теоретичного моделювання для визначення векторів впливу проактивного мислення на аксіологічну, когнітивну та поведінкову сфери особистості. Наукова новизна. Вперше концептуалізовано проактивне мислення як «операційну систему» фахівця, що виконує роль інтегративного мета-ресурсу в структурі конкурентоспроможності. Обґрунтовано поняття «цифрового суб’єкта» – професіонала, який завдяки антиципації та внутрішньому локусу контролю трансформує технологічні виклики у власні ринкові переваги. Доведено, що проактивне мислення є фундаментальним каталізатором, який переводить потенціал професійних та загальних компетенцій у динамічну професійну стійкість. У висновках встановлено, що в умовах цифрових трансформацій традиційна модель конкурентоспроможності поступається моделі «професійної суб’єктності». Проактивне мислення, що базується на антиципації та креативності, дає змогу фахівцю створювати високу додану вартість поза межами алгоритмізованих систем. Наголошено на тому, що розвиток цього мета-ресурсу потребує цілеспрямованого інституційного впливу та культивування інтелектуальної автономії у системі освіти протягом життя та в процесі цілеспрямованої підготовки висококваліфікованих кадрів.

СУЧАСНІ ПРАКТИКИ ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-03-17T16:41:48+02:00

Наукове дослідження репрезентує аналіз актуальної проблеми та присвячено сучасним практикам формування міжкультурної комунікації здобувачів вищої освіти. Мета статті полягає в аналізі проблеми формування міжкультурної комунікації здобувачів вищої освіти та репрезентації ефективних методів навчання її в освітньому процесі. Методологічну основу дослідження становлять положення компетентнісного, системного, культурологічного, комунікативного та студентоцентрованого підходів, які забезпечують цілісне осмислення процесу формування міжкультурної комунікації здобувачів вищої освіти. Наукова новизна дослідження полягає в розробленні та репрезентації практико-орієнтованих видів робіт для здобувачів вищої освіти-майбутніх фахівців морської галузі, спрямованих на розвиток означеної компетентності. Висновки дослідження представлено ключовими тезами: формування міжкультурної комунікації здобувачів вищої освіти – це необхідна складова частина їхньої професійної підготовки в умовах глобалізації, академічної мобільності та мультикультурного освітнього середовища; сучасні практики формування міжкультурної комунікації ґрунтуються на компетентнісному, студентоцентрованому та міждисциплінарному підходах, що сприяє розвитку толерантності, культурної обізнаності та комунікативної гнучкості здобувачів освіти; найбільш ефективними практиками є інтерактивні методи навчання (комунікативні рольові ігри, зокрема Role-plays; “Bridge Communication in a Multicultural Crew”; лексико-комунікативні вправи з міжкультурним компонентом, зокрема “Politeness at Sea”; проєктна діяльність, дискусії), використання цифрових технологій, міжнародних онлайн-проєктів та програм академічної мобільності; важливу роль у формуванні міжкультурної комунікації відіграє освітнє середовище закладу вищої освіти, яке має забезпечувати міжкультурний діалог, співпрацю та рівні можливості для представників різних культур; результативність сучасних практик значною мірою залежить від готовності викладачів до впровадження міжкультурного компонента в освітній процес, їхньої міжкультурної компетентності та методичної підготовки.

ФОРМУВАННЯ КРЕАТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ МІЖНАРОДНОЇ АКАДЕМІЧНОЇ МОБІЛЬНОСТІ

2026-03-17T16:44:55+02:00

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному аналізі впливу міжнародної академічної мобільності на формування креативного потенціалу здобувачів вищої освіти, а також у визначенні педагогічних умов розвитку креативного мислення студентів у міжнародному та міжкультурному освітньому середовищі. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні системного, особистісно-орієнтованого, діяльнісного та соціокультурного підходів. У процесі дослідження використано теоретичні методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення та систематизації наукових джерел і нормативно-правових документів у сфері вищої освіти, а також емпіричні методи узагальнення освітнього досвіду та аналізу результатів участі здобувачів освіти у програмах міжнародної академічної мобільності. Наукова новизна статті полягає в комплексному розгляді міжнародної академічної мобільності як цілісного педагогічного феномена, що виступає ефективним механізмом формування креативного потенціалу здобувачів вищої освіти. Уточнено зміст понять «креативність», «креативне мислення» та «креативний потенціал» у контексті інтернаціоналізації вищої освіти; обґрунтовано роль міжкультурної взаємодії, академічної свободи, варіативності освітніх практик і поєднання формального та неформального навчання у розвитку творчого мислення студентів. У висновках наголошено на тому, що міжнародна академічна мобільність створює сприятливе освітнє середовище для розвитку креативного потенціалу здобувачів вищої освіти, сприяє підвищенню рівня креативного мислення, міжкультурної компетентності, мовної та комунікативної гнучкості, самостійності й готовності до інноваційної професійної діяльності. Узагальнення регіонального досвіду Карпатського національного університету імені Василя Стефаника засвідчило ефективність участі студентів у програмах “Erasmus+”, семестровому навчанні за кордоном і міжнародних молодіжних обмінах як чинника цілісного формування креативного потенціалу майбутніх фахівців у глобалізованому освітньому просторі.

ГРОМАДЯНСЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ОСНОВА САМОРОЗВИТКУ Й САМОЕФЕКТИВНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

2026-03-17T16:48:03+02:00

Мета статті полягає у здійсненні аналізу наукової літератури щодо тлумачення поняття «громадянська компетентність» та її впливу на формування самоефективного вчителя початкових класів. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні комплексу взаємодоповнюючих наукових підходів: компетентнісного й системного. Їх сукупність дала змогу здійснити глибоке та багатоаспектне опрацювання матеріалу. Наукова новизна полягає в комплексному теоретичному обґрунтуванні впливу громадянської компетентності на самоефективність вчителя початкових класів. Висновки. Розвинена громадянська компетентність сприяє підвищенню рівня самоефективності вчителя початкових класів через усвідомлення соціальної значущості своєї професії, залученість до суспільного життя, здатності діяти ініціативно, приймати зважені рішення та відстоювати власну педагогічну позицію. Громадянська компетентність вчителя початкових класів включає три компонента, а саме: когнітивний, емоційно-ціннісний та поведінковий. Громадянська компетентність створює ціннісно-мотиваційну основу для саморозвитку педагога, а саморозвиток, у свою чергу, поглиблює громадянську свідомість. У результаті формується високий рівень самоефективності, що проявляється у професійній упевненості, готовності до змін, інноваційної діяльності та соціальної відповідальності. Формування громадянської компетентності вчителів початкової школи можливе лише за умов створення освітнього середовища, побудованого на принципах демократії, рівності та партнерства, впровадження курсів, тренінгів, майстер-класів з громадянської освіти та педагогічної етики, надання можливостей для самоосвіти та саморозвитку педагога. Практичними проявами громадянської компетентності вчителя початкових класів є педагогічна рефлексія, участь у суспільних ініціативах, волонтерських або освітніх проєктах, самоосвіта.

КОМУНІКАТИВНА СПРЯМОВАНІСТЬ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ З ТУРИЗМУ ТА ГОСТИННОСТІ

2026-03-17T16:50:55+02:00

Метою дослідження є визначення особливостей формування іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців туризму та гостинності. Ця галузь індустрії має високий ступінь залежності від людського фактору, а якість іншомовної комунікації безпосередньо впливає на задоволеність клієнтів, імідж дестинацій, ділові контакти, партнерські відносини. Методологія. У статті використано описовий метод для вивчення теоретичних засад поняття комунікативної компетентності та її структурних компонентів, а порівняльний метод – для зіставного аналізу методологічних підходів до її формування під час професійної підготовки фахівців туризму та гостинності. За допомогою методів класифікації та узагальнення з’ясовано специфіку професійного іншомовного спілкування у сфері послуг. Визначення чинників ефективності комунікативно спрямованого навчання здійснено шляхом застосування методів аналізу та синтезу. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно дає змогу окреслити базові методологічні засади іншомовної підготовки, уточнити ключові дефініції, систематизувати наявні підходи та визначити наукові орієнтири для подальшого вдосконалення змісту, методів і технологій навчання майбутніх висококваліфікованих фахівців сфери послуг. Висновки. В результаті здійсненого дослідження уточнено структуру іншомовної комунікативної компетентності фахівця туризму та гостинності, яка включає як традиційні мовні компоненти, так і специфічні, фахово орієнтовані вміння. Для підготовки студентів досліджуваної галузі особливо важливими є лінгвістичний, соціолінгвістичний, прагматичний, стратегічний та культурологічний компоненти іншомовної комунікативної компетентності. Доведено, що професійне іншомовне спілкування у сфері послуг має стандартизований та міжкультурний характер, що потребує спеціальної підготовки на основі автентичних матеріалів, моделювання комунікативних ситуацій, наближених до умов реальної професійної діяльності, застосування інтерактивних методів навчання. Виокремлено такі ключові чинники ефективності комунікативно спрямованого навчання здобувачів освіти з туризму та гостинності: професійна спрямованість змісту навчання; комплексність навчання; використання автентичних матеріалів; інтерактивність; інтеграція міжкультурного компоненту; застосування інформаційно-цифрових технологій.

ПОТЕНЦІАЛ ЛЯЛЬКОТЕРАПІЇ В ПІДТРИМЦІ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В ІНКЛЮЗИВНІЙ ОСВІТІ

2026-03-17T16:56:08+02:00

У статті розкрито особливості застосування лялькотерапії у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами молодшого шкільного віку під час навчально-пізнавальної діяльності роботи. Мета статті полягає в узагальненні сутності та специфіки лялькотерапії, визначенні її потенціалу в розвитку та підтримці дітей з особливими освітніми потребами у інклюзивній освіті з огляду на суспільні детермінанти в умовах сьогодення. Методи. Для досягнення цієї мети було використано комплекс методів, як-от аналіз наукової літератури, синтез, систематизація, порівняння, узагальнення теоретичного матеріалу та практичної діяльності, опитування. Наукова новизна полягає в тому, що, використовуючи метод аналізу наукової літератури та результати опитування, здійснили аналіз та розкрили потенціал лялькотерапії у роботі та підтримці дітей з особливими освітніми потребами. Зокрема, розглянуто п’ятиступеневий алгоритм, що охоплює партнерську взаємодію та поступове інтегрування ляльки у види діяльності, окреслено тематику занять Нової української школи відповідно до освітніх галузей, а також визначено терапевтичний аспект. Висвітлено моделювання ключових психотравмуючих або складних для розуміння ситуацій, що стосується сепараційної тривоги, травми війни, безпеки, сімейних та травматичних переживань. Окреслено специфічні прийоми лялькотерапії. Висновки. Сформовано узагальнюючі висновки, що лялькотерапія визначається як комплексний психокорекційний метод, що базується на механізмі проєктивної ідентифікації дитини з лялькою, у якій лялька виступає як безпечний об’єкт-посередник, через який відбувається опосередкований вплив на особистість дитини, зокрема через такі ключові прийоми, як проєктивна комунікація та логотерапевтичні вправи. За результатами проведеного опитування, зазначено, що лялькотерапія є високоефективною технологією для гармонізації образу «Я» та соціальної адаптації в умовах інклюзивного освітнього середовища, при цьому потребує висококваліфікованої підготовки педагогічного працівника та врахування індивідуальних можливостей й потреб дитини з особливими освітніми потребами. Обґрунтовано перспективність подальших досліджень у практичному напрямі розкриття особливостей сюжетних і символічних технологій та простеження психологічного впливу на дітей з особливими освітніми потребами.

ВИКОРИСТАННЯ СТРАТЕГІЙ АКТИВНОГО НАВЧАННЯ НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В ПРОФІЛЬНІЙ ШКОЛІ

2026-03-18T07:57:14+02:00

Мета статті полягає в теоретичному аналізі та практичному обґрунтуванні доцільності використання стратегій активного навчання на уроках англійської мови в профільній школі з огляду на сучасні вимоги до формування ключових компетентностей ХХІ століття. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових (системності, науковості, аналізу й синтезу), педагогічних (компетентнісного, студентоорієнтованого, діяльнісного, комунікативного) та конкретно-методичних підходів із застосуванням теоретичних і емпіричних методів, зокрема аналізу наукових джерел, узагальнення педагогічного досвіду, анкетування й інтерпретації результатів. Наукова новизна полягає в систематизації стратегій активного навчання відповідно до типів навчання ХХІ століття (колаборативного, кооперативного, навчання на основі запитів і навчання на досвіді) та визначенні їхнього дидактичного потенціалу у формуванні іншомовних умінь, мислення вищого рівня й навчальної автономії учнів профільної школи. Висновки. Встановлено, що впровадження стратегій активного навчання (Think–Pair–Share, Jigsaw, кейс-методу, дебатів, проєктної діяльності, симуляцій, рефлексивних практик) сприяє підвищенню мотивації учнів, активізації пізнавальної діяльності та покращенню якості іншомовної освіти. Результати емпіричного дослідження засвідчили позитивне ставлення вчителів до активного навчання за наявності проблеми його системного застосування, що зумовлює необхідність удосконалення методичної підготовки педагогів і подальшої інтеграції активного навчання з цифровими освітніми технологіями.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПАРАДИГМИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ТРИВАЛОЇ КРИЗИ ТА ВІЙНИ

2026-03-18T08:06:42+02:00

Мета статті полягає у здійсненні систематизації та критичного аналізу провідних теоретико-методологічних парадигм дослідження стресостійкості особистості та визначенні їхніх можливостей у сучасній дослідницькій практиці в умовах тривалої кризи та війни. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні системного підходу, принципів детермінізму та мультипарадигмального аналізу. Робота базується на поєднанні загальнопсихологічних принципів (системної структури особистості) та конкретно-тематичних положень провідних психологічних шкіл: салютогенної парадигми (концепція почуття когерентності А. Антоновскі), ресурсної парадигми (теорія збереження ресурсів С. Хобфолла), когнітивно-поведінкової парадигми (когнітивно-транзакційна модель Р. Лазаруса, когнітивна концепція А. Бека) та екзистенційно-гуманістичного підходу (концепція життєстійкості С. Мадді, екзистенційна аналітика В. Франкла). У роботі використано методи теоретичного аналізу наукової літератури, порівняння, систематизації, концептуального узагальнення та операціоналізації психологічних конструктів. Наукова новизна полягає в тому, що здійснено цілісну систематизацію парадигмального простору вивчення стресостійкості, яка інтегрує класичні підходи з новітніми мультисистемними моделями (Е. Мастен, М. Унгар, Дж. Бонанно) та розробками сучасної вітчизняної школи (О. Кокун, Т. Титаренко, В. Климчук та ін.) в контексті тривалого воєнного навантаження. Обґрунтовано необхідність подолання методологічного еклектизму через узгодження теоретичних моделей з конкретним психодіагностичним інструментарієм та доведено доцільність поєднання кількісних і якісних методів для виявлення траєкторій стійкості особистості. Висновки. Узагальнено, що стресостійкість у сучасній психологічній науці постає як складний мультипарадигмальний конструкт, вивчення якого вимагає інтеграції когнітивних, ресурсних та екзистенційних підходів. Встановлено, що методологічний успіх досліджень безпосередньо залежить від точності операціоналізації абстрактних понять у конкретні вимірювані показники, що повною мірою враховують специфіку воєнного часу та екзистенційний характер викликів. Перспективи подальших розвідок вбачаються у переході до розроблення інтегральних методологічних моделей, що поєднують внутрішні психологічні механізми стійкості особистості з потенціалом соціальної згуртованості та колективної стресостійкості суспільства для створення цілісної системи психологічної безпеки.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ (З ДОСВІДУ РОБОТИ)

2026-03-18T08:10:44+02:00

Мета статті полягає в аналізі та представленні спектру можливостей надання соціально-психологічних послуг і перспектив взаємодії громадських організацій у роботі з дітьми з особливими потребами на прикладі роботи громадської організації ЗОГО «Флоренс». Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні системного, компетентнісного та особистісно-орієнтованого підходів, що дає змогу цілісно осмислити перспективи роботи громадських організацій з родинами, в яких виховуються діти з особливими потребами. Також використано комплекс теоретичних методів (аналіз і синтез наукової літератури, аналіз і узагальнення зарубіжного та власного досвіду діяльності громадської організації), які дали змогу визначити можливості надання соціально-психологічних послуг і перспектив взаємодії громадських організацій у роботі з дітьми з особливими потребами. Наукова новизна полягає в тому, що на основі аналізу наукової літератури й опрацювання досвіду колег розроблено систему занять, спрямованих на психічний, ментальний і фізичний розвиток дітей з особливими потребами. Систематизовано вітчизняний і зарубіжний досвід у контексті діяльності громадської організації в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Висновки. Аналіз досвіду роботи громадської організації з дітьми з особливими потребами та їхніми батьками дав змогу визначити низку позитивних аспектів, а також певні недоліки в роботі громадської організації. Загалом визначено, що діяльність громадських організацій у сфері підтримки дітей з особливими освітніми потребами є важливим додатковим ресурсом у реалізації соціальної політики держави. Залучення цього ресурсу буде перспективним за умови розширення співпраці з державними структурами та інтеграції таких організацій у систему бюджетного фінансування.

ПСИХОДІАГНОСТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ У СИСТЕМІ КОМПЛЕКСНОЇ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОЇ ОЦІНКИ

2026-03-18T08:16:36+02:00

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми психодіагностики девіантної поведінки підлітків у контексті комплексної міждисциплінарної оцінки. Актуальність дослідження зумовлена зростанням поширеності девіантних і делінквентних форм поведінки серед неповнолітніх в умовах соціальної нестабільності, трансформації ціннісних орієнтацій та підвищених психосоціальних ризиків розвитку особистості. Мета статті полягає у комплексному аналізі та науковому обґрунтуванні інтегративного психодіагностичного підходу до вивчення девіантної поведінки підлітків, який дає змогу не лише фіксувати зовнішні поведінкові прояви, але й ідентифікувати глибинні індивідуально-психологічні детермінанти та фактори ризику її формування Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному, системному та біопсихосоціальному підходах. У роботі використано методи теоретичного аналізу, узагальнення й систематизації наукових джерел, а також якісного аналізу психодіагностичних даних. Обґрунтовано доцільність поєднання стандартизованих опитувальників, експертних методів, спостереження та проєктивних психодіагностичних методик (зокрема, тестів Сонді та Роршаха) для зниження впливу соціально бажаної самопрезентації та підвищення достовірності результатів. Особливу увагу приділено оцінці регуляторних, емоційних, когнітивних та особистісних чинників девіантного розвитку. Наукова новизна роботи полягає в обґрунтуванні комплексної моделі психодіагностики девіантної поведінки підлітків, яка поєднує кількісні та якісні методи дослідження і дає змогу реконструювати латентні психологічні механізми девіацій. Розкрито діагностичний потенціал проєктивних методик у системі міждисциплінарної оцінки та показано їхнє значення для виявлення прихованих агресивних, афективних і дезадаптивних тенденцій. Висновки. Сформульовано висновок, що ефективна психодіагностика девіантної поведінки підлітків можлива лише за умови комплексного міждисциплінарного підходу, який враховує багатофакторну природу девіацій. Поєднання різних психодіагностичних інструментів забезпечує більш повну та валідну оцінку психологічних детермінант девіантної поведінки, що створює підґрунтя для розроблення цільових профілактичних і корекційних програм та підвищення ефективності психологічної допомоги неповнолітнім груп ризику.

СУБ’ЄКТИВНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ

2026-03-18T08:24:38+02:00

Мета статті полягає у комплексному емпіричному дослідженні особливостей суб’єктивного благополуччя студентської молоді в умовах воєнної та соціально-економічної нестабільності, а також у визначенні ролі внутрішніх ресурсів у збереженні якості життя здобувачів освіти. Методологія дослідження. Теоретичну основу роботи становлять евдемоністичний та гедоністичний підходи, що дають змогу інтерпретувати благополуччя як багатовимірний конструкт, який охоплює як когнітивну оцінку задоволеності життям, так і аспекти позитивного особистісного функціонування. Використано комплекс теоретичних методів (аналіз і синтез наукової літератури) та емпіричних методик, а саме «Шкали психологічного благополуччя» К. Ріфф (адаптація С. Карсканової) і «Шкали задоволеності життям» Е. Дінера (адаптація В. Оліфер, В. Боснюк). Дослідження проведено на вибірці 105 студентів; застосовано кореляційний аналіз (r-Пірсона) для виявлення взаємозв’язків між показниками психологічного благополуччя та задоволеністю життям. Наукова новизна полягає у виявленні нерівномірності розвитку компонентів психологічного благополуччя студентів в умовах війни: зафіксовано відносно вищі показники внутрішньо орієнтованих компонентів (самоприйняття, життєві цілі, особистісне зростання) порівняно з операційними (керування середовищем). Встановлено, що в умовах невизначеності задоволеність життям має найбільш виражений зв’язок із самоприйняттям (r = 0,53; p ≤ 0,01) і життєвими цілями (r = 0,47, p ≤ 0,01), тоді як зв’язок з керуванням середовищем є статистично незначущим. Висновки. Суб’єктивне благополуччя студентської молоді в сучасних реаліях набуває компенсаторного характеру і підтримується переважно за рахунок внутрішніх особистісних опор, що частково пом’якшує негативний вплив обмеженого контролю над зовнішніми життєвими обставинами.

ГЕЙМІФІКАЦІЯ ТА МОБІЛЬНІ ЗАСТОСУНКИ У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК

2026-03-18T08:29:58+02:00

Метою статті є дослідження гейміфікації та мобільних застосунків як інноваційних засобів розвитку комунікативних навичок у процесі викладання англійської мови. Актуальність роботи зумовлена зростаючою потребою в ефективних педагогічних підходах, здатних підвищувати мотивацію, залученість та рівень комунікативної компетентності здобувачів освіти в умовах цифрового освітнього середовища. Методологія дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових методів аналізу, синтезу, узагальнення та систематизації наукових джерел, а також порівняльного й структурно-логічного аналізу. Теоретичною основою дослідження є положення комунікативного підходу до навчання іноземних мов, теорії мотивації навчальної діяльності та концепції мобільного навчання, що дають змогу комплексно осмислити педагогічний потенціал гейміфікованих цифрових інструментів. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному узагальненні та систематизації сучасних наукових підходів до використання гейміфікованих мобільних застосунків як ефективного педагогічного засобу розвитку комунікативної компетентності здобувачів освіти. У статті акцентовано увагу на можливостях поєднання ігрових механік з мобільними технологіями для підтримки навчальної автономії, стійкої залученості та регулярної комунікативної практики англійською мовою, що є важливими умовами формування продуктивних мовленнєвих навичок. Висновки. Встановлено, що інтеграція гейміфікації та мобільних застосунків у навчальний процес сприяє підвищенню мотивації і залученості студентів, зниженню мовленнєвої тривожності й зростанню ефективності розвитку комунікативних навичок у процесі вивчення англійської мови. Отримані результати обґрунтовують доцільність упровадження гейміфікованих мобільних інструментів у межах змішаних моделей навчання як доповнення до традиційних методів викладання, а не як їх повної заміни, з урахуванням дидактичних цілей та особливостей навчальної аудиторії.

ВПЛИВ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ НА ПОВЕДІНКУ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ У КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ

2026-03-18T08:33:59+02:00

Мета: теоретично осмислити та емпірично дослідити проблему впливу професійного вигорання на поведінку поліцейських у конфліктних ситуаціях. Методологія. Емпіричне дослідження проведено із застосуванням кількісного підходу. Вибірку склали 52 поліцейські віком від 23 до 35 років зі стажем професійної діяльності понад один рік. Для діагностики рівня професійного вигорання застосовано опитувальник К. Маслач, що дозволяє оцінити вираженість емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції особистісних досягнень. Особливості поведінки у конфліктних ситуаціях досліджувалися за допомогою методики К.У. Томаса «Стратегії поведінки людини у конфліктній ситуації», яка охоплює стратегії змагання, співпраці, компромісу, уникнення та пристосування. Статистична обробка результатів здійснювалася з використанням кореляційного аналізу за коефіцієнтом Пірсона. Наукова новизна. У статті вперше на вибірці українських поліцейських емпірично підтверджено наявність специфічних статистично значущих взаємозв’язків між окремими компонентами професійного вигорання та стилями поведінки у конфліктних ситуаціях. Отримані результати розширюють уявлення про професійне вигорання як психологічний чинник, що не лише впливає на емоційний стан поліцейських, але й детермінує характер їхньої поведінки в умовах конфліктної взаємодії. Висновки. Встановлено, що зростання рівня професійного вигорання, зокрема таких його складових частин, як емоційне виснаження та деперсоналізація, супроводжується посиленням тенденції до використання непродуктивних стратегій поведінки у конфлікті, таких як змагання та уникнення. Водночас нижчі показники вигорання корелюють з переважанням конструктивних стратегій співпраці та компромісу. Отримані результати можуть бути використані під час розроблення психопрофілактичних і корекційних програм, спрямованих на збереження психологічного здоров’я поліцейських та підвищення ефективності їхньої професійної діяльності в умовах конфлікту.

РОЛЬОВІ ОЧІКУВАННЯ ПОДРУЖЖЯ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ СІМЕЙНОГО КЛІМАТУ В УМОВАХ СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН

2026-03-18T08:38:02+02:00

Мета дослідження – комплексний аналіз впливу рольових очікувань подружжя на формування сімейного клімату в умовах сучасних соціальних змін, зокрема воєнного стану в Україні, та виявлення ключових чинників, що визначають ефективність сімейної взаємодії і психологічне благополуччя подружжя. Методологія дослідження. Методологічну основу становить поєднання загальнонаукових підходів системності, розвитку та єдності психіки і діяльності з конкретно-тематичними методами психолого-педагогічного аналізу сімейних відносин. Використано методи аналізу наукової літератури, результати попередніх психологічних досліджень, а також сучасні підходи до систематизації сімейних ролей і моделей поведінки подружжя. Наукова новизна. Уперше систематизовано рольові очікування подружжя як комплексний чинник формування сімейного клімату в умовах соціальних і культурних трансформацій. Висвітлено вплив егалітарної та авторитарної моделей сім’ї на узгодженість ролей, визначено психоемоційні наслідки невідповідності очікувань партнерів, зокрема підвищення конфліктності, емоційної дистанції та зниження задоволеності стосунками. Представлено інтегровані рекомендації щодо підвищення сімейно-рольової сумісності й адаптивного розподілу обов’язків з урахуванням соціальних викликів і обмежених ресурсів. Висновки. Встановлено, що узгоджені рольові очікування подружжя виступають критично важливим фактором позитивного сімейного клімату, підвищують довіру, взаємну підтримку та психологічне благополуччя партнерів. Невідповідність очікувань спричиняє рольові конфлікти, напругу та дестабілізацію сімейних стосунків. Підкреслено необхідність усвідомленого підходу до формування сімейних ролей, розвитку комунікативних навичок і психологічної компетентності подружжя для підтримки стабільності та гармонії у сімейній системі.

ДОСЛІДЖЕННЯ СПРИЙНЯТТЯ СТУДЕНТАМИ ЯКОСТІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З БІБЛІОТЕЧНОЇ, ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТА АРХІВНОЇ СПРАВИ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

2026-03-18T08:48:13+02:00

Мета. Дослідження спрямоване на комплексний аналіз ефективності бакалаврської освітньої програми зі спеціальності В13 «Бібліотечна, інформаційна та архівна справа» крізь призму суб’єктивного сприйняття здобувачів освіти. Головним завданням є ідентифікація чинників, що сприяють або перешкоджають якісному засвоєнню знань в умовах дистанційного навчання, а також обґрунтування переходу від нормативного контролю до людиноцентричної моделі оцінювання якості освіти, де студент виступає активним суб’єктом. Методологія. Для досягнення мети використано конвергентний змішаний дизайн дослідження. Емпіричну базу сформовано за результатами анкетування (інструментарій включав 52 закритих та 4 відкритих питання) та якісного контент-аналізу студентських наративів. Вибірка склала 56 студентів, які навчаються за дистанційною формою в технічному університеті (Національний аерокосмічний університет «ХАІ»). Застосовано методи описової статистики для аналізу кількісних даних та інтерпретаційні методи для виявлення прихованих змістів у відкритих відповідях. Наукова новизна. Вперше обґрунтовано поліфонічну структуру оцінювання дистанційної освітньої програми спеціальності 029, яка, на відміну від традиційних підходів, виокремлює соціально-емоційний та рефлексивно-процесуальний виміри як критичні індикатори якості. Новизна полягає у зміщенні фокусу на цифрову інклюзію та розгляд студента як активного співтворця (актора), який не лише споживає, але й конструює освітнє середовище через механізми зворотного зв’язку. Висновки. Визначено рівень загальної задоволеності програмою (3,57 бали за 5-бальною шкалою). Емпіричні дані виявили дисбаланс між високою оцінкою технологічної доступності контенту (LMS) та критичним сприйняттям практичної складової частини і системи оцінювання. Встановлено кореляцію між активністю використання цифрових платформ та рівнем мотивації. Підсумком роботи стала розробка концептуальної моделі, що інтегрує п’ять таких вимірів: педагогічно-змістовий, технологічно-інфраструктурний, соціально-емоційний, організаційно-управлінський та рефлексивно-процесуальний. Ця модель є інструментом для стратегічного моніторингу та впровадження гнучких навчальних траєкторій, що сприятиме підвищенню конкурентоздатності майбутніх фахівців.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В КРИЗОВИХ УМОВАХ ОСВІТИ

2026-03-18T09:06:56+02:00

Мета статті полягає в аналізі особливостей професійної підготовки фахівців у сфері охорони здоров’я за умов кризових викликів в освітньому просторі. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні системного аналізу філософських, педагогічних і загальнонаукових джерел задля встановлення ступеня розробленості проблематики професійної підготовки фахівців у сфері охорони здоров’я в кризових умовах, а також визначення ключових понять дослідження; узагальнення та синтезу теоретичних положень для розроблення концептуальної моделі та визначення теоретико-методологічних засад дослідження;. аналізу педагогічної, філософської та управлінської наукової літератури задля ідентифікації принципів впровадження професійної підготовки фахівців у сфері охорони здоров’я за умов кризових викликів в освітньому просторі. Наукова новизна полягає в тому, що обґрунтовано концепцію професійної підготовки фахівців у сфері охорони здоров’я за умов кризових викликів в освітньому просторі, запропоновано модель системи професійної підготовки фахівців у сфері охорони здоров’я за умов кризових викликів, а також уточнено зміст базових понять дослідження. Висновки. Запропонована модель професійної підготовки фахівців у сфері охорони здоров’я за умов кризових викликів являє собою науково обґрунтовану систему організації освітнього процесу в медичних закладах вищої та фахової передвищої освіти. Наразі ефективне моделювання має ґрунтуватися на динамічній, стійкій до ризиків моделі з урахуванням безпеки, адаптивності та варіативності. Відповідно, розроблена модель складається зі взаємопов’язаних цілей, принципів, змістових компонентів, методів, форм і умов навчання та має на меті забезпечення безперервності й високої якості підготовки медичних кадрів у складних умовах підвищеної небезпеки та нестабільності.

ПАСТИРСЬКЕ СЛУЖІННЯ ЯК РЕСУРС ПІДТРИМКИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я РЕЛІГІЙНОЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА МЕТОДИЧНІ ОРІЄНТИРИ

2026-03-18T09:15:01+02:00

У статті проаналізовано феномен пастирського служіння як прикладного ресурсу підтримки та гармонізації психологічного здоров’я релігійної особистості в умовах війни та глибоких суспільних трансформацій. Метою статті є теоретичне обґрунтування й концептуалізація пастирського супроводу вірян як форми духовно-ціннісної підтримки, а також розкриття моделі духовно-ціннісної підтримки психологічного здоров’я релігійної особистості, її структурних компонентів, психологічних механізмів впливу та ключових компетентностей пастиря, необхідних для роботи з кризовими й травматичними переживаннями. У дослідженні висвітлено сучасний стан наукових напрацювань у галузі психології релігії щодо ролі духовності, віри та спільнотної приналежності у формуванні психологічної стійкості особистості в умовах воєнного часу. Узагальнено результати емпіричного дослідження, проведеного у 2024–2025 роках серед членів протестантських спільнот, що засвідчили значний потенціал пастирської підтримки та духовних практик у процесах емоційної стабілізації, смислотворення й подолання психоемоційного дистресу. Науковою новизною роботи є презентація моделі духовно-ціннісної підтримки психологічного здоров’я, що інтегрує духовні практики, психоемоційну допомогу, залучення до релігійної спільноти та екзистенційну переорієнтацію особистості. Особливу увагу приділено прикладному значенню роботи, яке полягає у розробленні методичних рекомендацій для пастирів, спрямованих на практичну гармонізацію психологічного здоров’я вірян у кризових умовах. Запропоновані рекомендації можуть бути використані у щоденній пастирській діяльності для здійснення духовно-ціннісного діалогу, пастирського консультування, профілактики психоемоційного виснаження та своєчасного скерування вірян до фахівців з психічного здоров’я. Сформовано висновок, що впровадження запропонованих методичних орієнтирів підвищує ефективність пастирського супроводу, сприяє збереженню цілісності особистості, відновленню внутрішньої рівноваги та формуванню психологічної стійкості вірян в умовах війни.

ВТОМА ВІД ВІЙНИ ЯК ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИЙ ЧИННИК ЗНИЖЕННЯ ЯКОСТІ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ

2026-03-18T09:30:10+02:00

Метою дослідження є комплексний аналіз сучасного стану феномену втоми від війни у цивільного населення України як психофізіологічного чинника зниження якості ментального здоров’я з метою розробки комплексного медико-психологічного підходу до психокорекції втоми від війни у цивільного населення України. Методологія дослідження. Методологічну основу становить поєднання загальнопсихологічних принципів єдності психіки і діяльності, розвитку та системності з конкретно-тематичними підходами до вивчення впливу соціально-економічних, медичних, екологічних і психологічних факторів на ментальне здоров’я. Використано методи: Шкалу психологічного дистресу війни (ПДСВ), Шкалу оцінки втоми FAS, Нейропсихіатричний опитувальник NPI, Опитувальник посттравматичних когніцій, опитувальник «Види екцистенційної тривоги». Методи статистичної обробки даних (кількісні та якісні методи статистичного аналізу, кореляційний аналіз). Наукова новизна. Уперше систематизовано комплекс впливів втоми від війни на ментальне здоров’я з виокремленням психоемоційних чинників, зокрема хронічного стресу, ПТСР, депресивних станів та їх впливу на розвиток втоми від війни. Представлено узагальнені результати сучасних клінічних досліджень перебігу синдрому «втома від війни» та запропоновано інтегровані стратегії підтримки, які передбачають когнітивно-поведінкову терапію та групові психологічні програми. Висновки. Встановлено, що війна спричинила суттєве погіршення психофізіологічних, психологічних, когнітивних та емоційних складових ментального здоров’я цивільного населення. У статті розглядається структурно-функціональна модель феномену втоми від війни у дорослого населення України та зменшення синдрому за допомогою розробки комплексного медико-психологічного підходу до психокорекції втоми від війни у цивільного населення України. Основною стратегією підходу має бути психологічний вплив на формування навичок самоконтролю, оволодіння прийомами, які допомагають долати негативні думки, розвивати уміння взаємодопомоги в разі виникнення травмувальної події, а також розвиток навичок саморегуляції психофізіологічної напруги, розширення способів саморегуляції тривоги, а також когнітивних установок щодо усвідомлення власної життєвої позиції у ставленні до життя.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ

2026-03-18T09:39:49+02:00

Мета статті полягає у комплексному теоретичному обґрунтуванні сутності та динаміки парадигмальної трансформації професійної ідентичності практичного психолога в умовах повномасштабної російсько-української війни. Дослідження зосереджено на системному аналізі взаємозв’язку між глибинними змінами змістового ядра ідентичності (внутрішні рольові моделі, система професійних цінностей та структура компетенцій) та необхідністю формування нового професійного іміджу, адекватного екстремальним умовам діяльності. Робота спрямована на концептуалізацію нового архетипу фахівця, що кристалізується у відповідь на виклики колективної травматизації та соціальної кризи. Методологія наукового дослідження ґрунтується на принципах системного, феноменологічного та соціокультурного підходів. Системний підхід дав змогу моделювати професійний імідж як відкриту, динамічну систему, що адаптується до впливу дестабілізуючих факторів воєнного часу. Феноменологічний підхід було застосовано для аналізу внутрішнього, суб’єктивного досвіду перебудови ідентичності, акцентуючи увагу на осмисленні фахівцями зміни своєї ролі та професійних меж. Соціокультурний та історико-генетичний підходи дали змогу інтерпретувати трансформацію як закономірну колективну відповідь професійної спільноти на радикальну зміну історичного контексту. На загальнонауковому рівні використано методи теоретичного моделювання, концептуального аналізу, а також аналіз документів (публікації українських науковців довоєнного та воєнного періодів). Наукова новизна дослідження полягає у комплексному концептуальному осмисленні парадигмального зсуву в професійній ідентичності українського практичного психолога, зумовленого воєнним часом. Вперше в рамках єдиної теоретичної моделі систематизовано та протиставлено довоєнні рольові архетипи («Психолог-консультант», «Експерт-фасилітатор з особистісного розвитку») та нові, сформовані в умовах війни («Кризовий психолог / Спеціаліст з ППД», «Травма-психолог», «Координатор психологічної стійкості спільноти», «Травмочутливий професіонал»). Визначено аксіологічну трансформацію від індивідуалістичних цінностей особистісного розвитку до цінностей безпеки, оперативної ефективності, колективної відповідальності та етики самозбереження. Чітко окреслено радикальну зміну профілю компетенцій із зсувом від глибинної терапії до протоколів кризової інтервенції. Висновки. Доведено, що воєнний контекст спричинив не еволюційну адаптацію, а революційну перебудову професійної ідентичності, що має системний та незворотний характер. Сформований гібридний архетип «психолога-ліквідатора наслідків кризи» інтегрує оперативну, терапевтичну, соціальну та рефлексивну складові частини, формуючи нову професійну культуру, орієнтовану на роботу в умовах постійної невизначеності. Практичне значення отриманих результатів полягає в такому: 1) теоретичні висновки є основою для розроблення актуальних навчальних програм і стандартів підготовки психологів для роботи в кризових умовах; 2) виявлені нові рольові моделі є важливим орієнтиром для організації супроводу та психологічного захисту самих фахівців; 3) розуміння трансформованої ідентичності становить фундамент для формування адекватної державної політики у сфері психічного здоров’я нації в повоєнний період.