Науковий вісник Вінницької академії безперервної освіти. Серія «Педагогіка. Психологія»

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ФАСИЛІТАТИВНИХ УМІНЬ ПЕДАГОГІВ ІЗ РЕАЛІЗАЦІЇ ІГРОВИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ У СИСТЕМІ ДОШКІЛЬНОЇ І ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

Ольга БАЙЄР — 2024-07-17

Метою статті є висвітлення результатів емпіричного дослідження особливостей розвитку фасилітативних умінь педагогів із реалізації ігрових методів навчання у системі дошкільної та початкової освіти Запорізької області. Методологія дослідження ґрунтується на впровадженні принципів діяльнісного і системного підходів під час розвитку фасилітативних умінь педагогічних працівників дошкільної і початкової освіти з упровадження ігрових методів навчання в освітній процес. У дослідженні наголошується, що фасилітативні вміння педагогів повинні базуватися на усвідомленні процесу фасилітації як на рівні знань та настанов, так і на рівні повсякденної діяльнісної взаємодії з дітьми, використання ігрових методів навчання з метою забезпечення освітнього впливу на дитину в інтересах її поступового компетентнісного розвитку. Наукова новизна полягає у тому, що у дослідженні проаналізовано результати суб’єктивної й об’єктивної оцінки розвитку фасилітативних умінь педагогів: самооцінки їхньої власної професійної компетентності щодо фасилітації гри та реалізації ігрових методів навчання (відповідно до вимог професійних стандартів вихователя закладу дошкільної освіти і вчителя початкової школи в межах переліку визначених фасилітативних умінь) та результати психологічної діагностики фасилітативного потенціалу особистості у двох його інтегральних складниках (актуалізованій та потенційній (ресурсній)). З’ясування рівня розвитку фасилітатівних умінь педагогів визначає оптимальні форми їхнього подальшого професійного розвитку в системі післядипломної освіти. Висновки. Розвиток фасилітативних умінь педагогічного працівника безпосередньо впливає на фасилітативний потенціал особистості у його діяльнісному складнику, актуалізуючи його ресурси, систему цінностей, спонукань, смислів, на яких ґрунтується, здійснюється та регулюється фасилітативна діяльність людини. Виявлені тенденції дають змогу здійснювати пошук оптимальних рішень і нових ефективних форм професійного розвитку педагогів у межах окресленої проблематики.

ВПЛИВ ІНТЕГРАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЙ НА МОТИВАЦІЮ УЧНІВ НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ ЯК ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Ольга БІЛИК — 2024-07-17

Мета статті – дослідити потенціал використання сучасних технологій для підвищення мотивації школярів у навчальному процесі. Основними завданнями дослідження є аналіз підходів та інструментів, які можуть сприяти підвищенню мотивації учнів, а також визначення переваг та обмежень використання технологій в освітньому процесі. Наукова новизна. Ця робота робить внесок у дослідження вивчення іноземних мов, розкриваючи специфічний вплив сучасних технологій на мотивацію учнів 9-х класів у контексті вивчення англійської мови. Завдяки поєднанню якісних і кількісних методів дослідження, а також використанню SWOT-аналізу це дослідження пропонує комплексне розуміння потенційних переваг і викликів, пов'язаних з інтеграцією технологій у навчальне середовище. Окрім того, у статті обговорюється ефективність різних технологічних інструментів і підходів, таких як мультимедійні ресурси, інтерактивні платформи та інструменти для спільної роботи, до підвищення мотивації учнів. Визначаючи ці конкретні технології та їхній вплив на залучення учнів, пропонуються практичні висновки для освітян, які прагнуть підвищити мотивацію та покращити результати навчання учнів середньої школи. Висновки. Це дослідження висвітлює потенціал сучасних технологій для підвищення мотивації учнів середньої школи на уроках англійської мови. Аналізуючи вплив конкретних технологічних інструментів і підходів, таких як мультимедійні ресурси та інтерактивні платформи, це дослідження демонструє їхню ефективність у стимулюванні зацікавленості та залученості учнів. Окрім того, результати дослідження підкреслюють важливість інтеграції технологій в освітні практики для створення динамічного та інтерактивного навчального середовища, яке задовольняє різноманітні потреби студентів.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЗАГАЛЬНОНАУКОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Людмила БОРОВИК — 2024-07-17

Мета статті полягає у виявленні змісту, функцій та структури загальнонаукової компетентності як невід’ємної частини професійної та життєвої компетентностей здобувачів вищої освіти. Методологія дослідження ґрунтується на положеннях про структуру особистості та її професійне становлення, концепції безперервної і цілісної професійної підготовки кадрів, реалізації системного підходу як евристично потужного засобу пізнання психологічних та педагогічних процесів, теоретико-практичних аспектах формування і розвитку загальнонаукової компетентності, здійснення її коректного структурно-функціонального аналізу. Наукова новизна полягає у тому, що на підставі аналізу наукової літератури, дослідження особливостей, змісту та ролі загальнонаукової компетентності для професійного і життєвого становлення людини, результатів емпіричного дослідження виділено функції досліджуваної особистісної характеристики виокремлено її компонентний склад, побудовано структуру загальнонаукової компетентності, яка враховує чинники, що впливають на рівень її сформованості, такі як мотиваційна та емоційно-вольова сфери, рівень розвитку психічних процесів та нахили особистості. Висновки. Загальнонаукова компетентність – це особистісна характеристика, яка формується і розвивається протягом усього життя людини, підґрунтям якої є сукупність набутих під час навчання та самоосвіти загальнонаукових знань із низки природничо-фундаментальних, технічних і соціально-гуманітарних наук. Аналіз наукових джерел та існуючих досліджень дав змогу виокремити низку функцій, що виконує загальнонаукова компетентність, а саме: розвиваючу, мисленнєву, комунікаційну, інформаційну, творчу, самоактуалізаційну. Узагальнення та систематизація зазначених функцій дали змогу встановити структуру загальнонаукової компетентності, яка включає змістовно-операційну, мисленнєво-аналітичну, комунікаційну та творчо-генераційну компоненти, що тісно взаємопов’язані між собою та доповнюють одна одну. Проведене дослідження встановило низьку мотивацію здобувачів вищої освіти щодо формування власної загальнонаукової компетентності, а також виявило недостатній рівень сформованості їхньої емоційно-вольової сфери, що проявляється у їхньому небажанні здійснювати вольові зусилля щодо розвитку та вдосконалення зазначеної особистісної характеристики.

ПРОБЛЕМА ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В ПРАЦЯХ УКРАЇНСЬКИХ НАУКОВЦІВ

Анна БРАТКЕВИЧ — 2024-07-17

Мета статті полягає у дослідженні основних тенденцій розвитку сфери освіти України в працях українських науковців у контексті загальноцивілізаційних викликів; виявленні та систематизації проблем, які стримують прискорений розвиток вітчизняної освіти, їхніх причин та наслідків. Методологія дослідження ґрунтується на методах текстологічних досліджень, які полягають у вивченні тексту у поєднанні із загальними філософськими методами, такими як аналіз, верифікація, виділення сутностей та синтез основних тез на основі аналізованого матеріалу, проведених із дотриманням принципів системності, діалектичної суперечності, єдності якості та кількості, діалектичного заперечення, розвитку, причинності. Наукова новизна полягає у тому, що, використовуючи метод аналізу наукової літератури, здійснено аналіз стану вищої освіти України про наявність актуальних тенденцій розвитку, притаманних світовому рівню освітньої сфери, та їхніх специфічних національних особливостей в Україні. Висновки. Виявлені в результаті дослідження тенденції розвитку вищої освіти України надають уявлення про хід освітніх процесів у майбутньому. Зміни, що відбулися у перші десятиліття ХХI ст., призвели до суттєвої трансформації освітньої сфери: підвищення ролі освіти як соціального блага, розвитку суспільного та особистого розуміння освіти як цінності; формування, функціонування та розвитку освіти як системи, тобто різноманітних за рівнем і профілем освітніх установ: державних і недержавних, традиційних та віртуальних, національних й інтернаціональних; прогресивний розвиток освіти як процесу – зміна підходів до навчання, виховання й розвитку особистості, удосконалення змісту, технологій та засобів навчально-пізнавальної діяльності; виведення на якісно новий рівень освіти як результату, що включає у себе підвищення функціональної грамотності, професійної компетентності фахівців та загальнокультурного рівня різних категорій населення.

ПІСЛЯДИПЛОМНА ОСВІТА ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ЧИННИК ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ПЕДАГОГА

Ірина БРЮХОВЕЦЬКА — 2024-07-17

Мета статті полягає в аналізі поняття «післядипломна освіта», визначенні її місця у професійному зростанні педагога. Методологія дослідження ґрунтується на методологічних принципах, що базуються на якісному та кількісному аналізі даних, інтерпретації теоретичних концепцій і емпіричних досліджень. Дослідження використовує комбінацію наукових підходів, таких як аналіз літературних джерел, емпіричні дослідження, опитування, спостереження та інші методи, для ретельного вивчення ролі та впливу післядипломної освіти на професійне зростання педагога. Наукова новизна даного дослідження полягає у розкритті нових аспектів взаємозв'язку між післядипломною освітою та професійним зростанням педагога, що доповнює наявні знання і відкриває нові можливості для подальших досліджень у цій сфері. Висновки. У процесі дослідження встановлено, що завдяки післядипломній освіті педагоги отримують можливість поглибити свої знання та навички в конкретних сферах, оновити свої методи та підходи до навчання, а також використовувати сучасні технології в освітньому процесі. Це сприяє підвищенню якості освіти та поліпшує результативність професійної діяльності педагогів. Зазначено, що законодавство України визнає безперервний професійний розвиток педагогічних працівників як важливий процес, спрямований на постійне навчання та підтримку або поліпшення професійних навичок. Це означає, що педагоги мають можливість отримувати нові знання, вдосконалювати свої навички та вміння після отримання вищої або післядипломної освіти. З урахуванням сказаного варто зазначити, що безперервний професійний розвиток є важливим для педагогів, оскільки сучасне освітнє середовище постійно змінюється і педагоги повинні залишатися в курсі новітніх педагогічних підходів, методик та технологій. Цей процес дає змогу педагогам підтримувати високі стандарти професійної діяльності, а також розвивати свою кар'єру та впроваджувати інновації в освітній процес.

ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ ПРОЖИВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН

Ганна ВАРІНА — 2024-07-17

Мета статті полягає в аналізі теоретико-методологічних підходів до визначення категорій психологічного благополуччя та щастя, емпіричному дослідженні гендерних аспектів прояву відчуття психологічного благополуччя та щастя у дорослих осіб в умовах трансформації та соціальних змін. Методологія дослідження ґрунтується на принципах екзистенціально-гуманістичного підходу, наукових уявленнях про сутність та різновиди благополуччя особистості, концептуальні положення про сутність, чинники та динаміку благополуччя особистості. Психологічне благополуччя розглядається в консенсусі гедоністичного (Н. Бредбурн), евдемоністичного (Е. Дісі, Р. Раян, К. Рифф) та інтегративного (А. В. Вороніна, Ю. М. Олександров, О. С. Ширяєва та ін.) підходів. Теоретико-методологічні аспекти активно розробляються у працях вітчизняних (О. М. Груб’як, В. М. Духневич, О. М. Знанецька, С. В. Карсканова, Л. З. Сердюк, Т. М. Титаренко та ін.) та зарубіжних (М. Аргайл, І. Бонівелл, Е. Дінер, М. Селігман та ін.) учених. Наукова новизна полягає у тому, що розширено та доповнено уявлення щодо змісту поняття психологічного благополуччя особистості, його структури та чинників, систематизовано теоретико-методологічні підходи до дослідження компонентів психологічного благополуччя, проаналізовано гендерні аспекти проживання психологічного благополуччя у дорослому віці в умовах трансформацій та соціальних змін. Висновки. Психологічне благополуччя є центральною ланкою особистісного потенціалу. До чинників, які визначають рівень психологічного благополуччя, відносяться: зовнішні (біологічні, соціальні, матеріальні блага), особистісні (властивості темпераменту, базові властивості особистості, позитивні риси характеру), міжособистісні (ефективна міжособистісна взаємодія, соціально значимі досягнення), суб’єктивно-особистісні (домінування позитивного афекту, задоволеність життям) чинники. В аспекті гендерної різниці чинники психологічного благополуччя за представленими шкалами говорять про те, що у чоловіків на відміну від жінок значно вищий показник чинника «керування середовищем». За шкалою «особистісне зростання» великої розбіжності у результатах між жіночою і чоловічою групами не виявлено. Високий показник «самоприйняття» як серед жінок, так і серед чоловіків говорить про те, що респонденти обох статей позитивно ставляться до себе, визнають і приймають власне особистісне різноманіття. За шкалами «позитивні відносини з оточуючими» і «автономія» результати в обох гендерних групах не відрізняються. Серед досліджуваної групи переважають невисокі показники щастя, що зумовлено стресогенними чинниками, які впливають на життя сучасної людини.

АНАЛІЗ ВНУТРІШНЬОЇ РЕСУРСНОСТІ ПЕДАГОГІВ ЯК УМОВА ПОДОЛАННЯ СТРЕСОГЕННИХ СИТУАЦІЙ В УМОВАХ ВІЙНИ

Світлана ГАНАБА — 2024-07-17

Мета статті – проаналізувати внутрішню ресурсність педагогів як умову подолання стресогенних ситуацій в умовах воєнного сьогодення. Під час війни педагоги як професійна група є психологічно уразливою, оскільки працюють в умовах невизначеності й зазнають впливу низки травмувальних чинників. Водночас вони виконують суспільну місію наставництва й у такий спосіб покликані запропонувати ефективні зовнішні ресурси для розвитку життєстійкості та резильєнтності учасників освітньої взаємодії. Ці обставини актуалізують проблему аналізу внутрішньої ресурсності педагогів як умови для подолання складних життєвих проблем. Методологія ґрунтується на феноменологічному підході, який розглядає людину як складну цілісність. Емпіричні дані отримано шляхом психодіагностики за методикою Мулі Лаада BASIC Ph. Наукова новизна. Отримані результати емпіричного дослідження дали змогу уточнити домінантні внутрішні ресурси, які педагоги використовують у подоланні стресогенних ситуацій. Висновки. Пріоритетними для педагогів у вирішенні складних життєвих ситуацій є ресурси віри й світоглядно-ціннісних переконань, когнітивних стратегій та пізнавальних практик та повсякденної фізичної діяльності. Також педагоги у подоланні психотравмувальних ситуацій удаються до використання тілесних ресурсів у формі фізичної повсякденної праці. Недостатньо респондентами використовуються ресурси емоцій та почуттів, уяви і творчості, спілкування й соціальної підтримки. Зазначено, що відсутність балансу у використанні внутрішніх ресурсів є негативним чинником, який свідчить про неспроможність педагогів ефективно долати психотравмувальні ситуації. Відновлення й розвиток внутрішніх ресурсів сприяють розвитку усвідомлення життя. Вони поповнюються на основі попереднього успішного досвіду, вдалої соціальної комунікації, можливості використання отриманих знань у практичній і творчій діяльності. У кожній конкретній ситуації педагоги використовують свій індивідуальний набір внутрішніх ресурсів. Окреслені зауваги актуалізують потребу розроблення низки заходів психокорекції та психологічної підтримки педагогів у вирішенні ними ситуацій психотравмувального характеру в умовах воєнного часу.

АНАЛІЗ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ З ЛЕКСИКОЛОГІЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ ФІЛОЛОГІВ І (БАКАЛАВРСЬКОГО) РІВНЯ

Тетяна ГАРЛИЦЬКА — 2024-07-17

Мета статті полягає у дослідженні стану розробленості навчально-методичного забезпечення з лексикології англійської мови у ЗВО. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні структурно-функціонального та культурологічного підходів. Перший дає змогу виокремити структурні компоненти навчальних програм із лексикології і визначити їхню роль у системі навчання англійської мови у ЗВО. Використання культурологічного підходу дає змогу зосередитися на тих аспектах, які сприяють формуванню міжкультурної компетентності бакалаврів-філологів. У межах означених підходів передбачається використання загальнонаукових, зокрема теоретичних (аналіз, узагальнення, класифікація) та спеціальних (зіставний, структурний) методів дослідження. Наукова новизна полягає у спробі системного аналізу навчально-методичного забезпечення з лексикології. Висновки. Відповідно до нормативних документів, навчальний процес у ЗВО орієнтується на формування освіченої особистості, здатної до професійної мобільності та швидкої адаптації до змін і розвитку в соціально-культурній сфері. Незважаючи на те що більшість сучасних програм та підручників має традиційну структуру та методи, вони тяжіють до вдосконалення згідно зі змінами в системі вищої освіти, соціальним запитом та вимогами до євроінтеграції. Переважаюча кількість програм із курсу «Лексикологія англійської мови» містить матеріал, який поглиблює розуміння своєї й чужої культур, що дасть змогу здобувачам освіти вільно комунікувати з представниками інших національностей. Підручники та посібники здебільшого спрямовані на короткий огляд теоретичних аспектів лексикології та практичних завдань до кожної теми, у яких обмежено використання національно-маркованої лексики та соціокультурно насиченого матеріалу. Тому рекомендуємо використовувати практикуми, які містять автентичний матеріал, заснований на порівнянні різних культур, моделей та норм комунікативної поведінки.

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ КАФЕДРИ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ «ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Сабіна ІВАНЧУК — 2024-07-17

Статтю присвячено 60-річному ювілею кафедри дошкільної освіти Державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет». Мета статті – описати історію становлення та розвитку кафедри дошкільної освіти з моменту її створення і дотепер; представити викладачів кафедри дошкільної освіти за 60 років. Методологія. Аналіз та опис основних подій за чотирма періодами: перший період – 1965–1980 рр., другий – 1980–1990 рр., третій – 1990–2005 рр., четвертий період – 2007– донині. Кожен колектив є унікальним та єдиним у своєму роді. Він має свої традиції, норми та культуру спілкування. Наукова новизна представлена тим, що у статті описано активні форми роботи кафедри дошкільної освіти у науковій, професійній, виховній та профорієнтаційній діяльності (участь у міжнародних та всеукраїнських конференціях; публікації наукових розвідок у фахових виданнях України та зарубіжжя, а також у журналах, що входять до наукометричних баз Scopus і Web of Science; підвищення кваліфікації педагогів в Україні та за кордоном, академічна мобільність здобувачів вищої освіти, участь у радах молодих вчених, членство у Всеукраїнській громадській організації «Асоціація працівників дошкільної освіти», створення творчого благодійного проєкту – газети для батьків та педагогів «Мудрість виховання», гостьові лекції та вебінари, уведення сторінок кафедри у соціальних мережах). Проаналізовано загальну кількість випускників кафедри, серед яких – доктори наук, професори, кандидати наук, доценти, директори закладів дошкільної освіти тощо. Описано сьогодення кафедри – під час повномасштабного вторгнення країни-агресора. Висновки. Кадровий потенціал, енергія та завзятість колективу, досвід та традиції кафедри є важливими чинниками успіху в досягненні її цілей та місії.

СПІВВІДНОШЕННЯ ФЕНОМЕНІВ ПСИХІЧНОГО ТА ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗДОРОВ’Я У СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ПСИХОЛОГІВ ТА МЕДИКІВ (ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ)

Олексій КОРНІЄНКО — 2024-07-17

Метою статті є фокусування уваги представників психолого-педагогічного, медичного напрямів діяльності, професійної підготовки психологів та медиків на принципову відмінність у тлумаченнях ключових термінів психічного та психологічного здоров’я як у навчальному процесі, так і професійній діяльності в закладах освіти, охорони здоров’я, щоденному житті осіб, адекватного планування навчальної, психодіагностичної, медико-профілактичної роботи з людьми різного віку, професійної діяльності, стану та рівнів психосоматичного здоров’я окремої особистості. Опосередкованими чинниками мети статті виступають також пізнавальний інтерес автора та публікація матеріалів власних теоретико-методологічних та емпіричних розвідок у Науковому віснику Вінницької академії безперервної освіти № 1 від 2024 р. Заслуговують на увагу та підтримку ключові слова наукового видання «академія безперервної освіти», що є головним мотивом багаторічної науково- педагогічної, наукової діяльності автора статті впродовж 30 останніх років продуктивної співпраці з різними навчальними закладами України (студентами, аспірантами, докторантами, викладачами, науковцями). Методологічним підґрунтям тексту статті виступив порівняльний теоретичний та емпіричний аналіз публікацій фундаторів проблеми за останні 20–25 років із сучасними напрацюваннями вчених у цифрових базах даних різних країн світу. Наукова новизна статті полягає у висвітленні широкого кола питань за умов впливу стилю життя людей як у мирний, так і військовий час з урахуванням таких феноменів: здоров’я, хвороби, межового психосоматичного стану між здоров’ям та хворобою. Висновками виступають включенні альтернативні визначення понять психічного та психологічного здоров’я, окреслені відмінності та досвід викладання даних теоретико-методологічних конструктів для студентів-психологів та медиків. Зроблено акцент на необхідність проведення статистичних досліджень із відповідними публікаціями у наукових виданнях.

ЗМІСТОВИЙ КОМПОНЕНТ СИСТЕМИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ МАЙБУТНІХ ДОКТОРІВ ФІЛОСОФІЇ

Анастасія КУЗЬМЕНКО — 2024-07-17

У статті висвітлено структуру змістового компоненту формування системи формування культури академічної доброчесності на ІІІ освітньо-науковому рівні в українських ЗВО. Мета – характеристика змістового компоненту системи формування культури академічної доброчесності майбутніх докторів філософії у процесі їхньої професійної підготовки. Методологія. Робота використовує різноманітні наукові методи, такі як індукція та дедукція, аналіз і синтез, абстрагування та конкретизація. У процесі дослідження використано різні методи аналізу, включаючи теоретичний, описовий, обробку та інтерпретацію. Також використано додаткові прийоми, такі як спостереження, класифікація та систематизація. Наукова новизна полягає у тому, що вперше запропоновано триелементну побудову змістового компоненту системи формування культури академічної доброчесності майбутніх докторів філософії у процесі їхньої професійної підготовки; дано характеристику розроблення аксіологічно значущого середовища в закладах вищої освіти, науково-методичної діяльності з випусковою кафедрою, зокрема з науковим керівником, навчально-дослідницьких заходів із майбутніми аспірантами. Висновки. Суттєвий компонент у формуванні культури академічної доброчесності серед майбутніх докторів філософії проявляється через різні сфери діяльності на трьох рівнях. По-перше, це охоплює проєктування аксіологічно значущого середовища закладів вищої освіти. Другий рівень включає науково-методичну роботу факультету, включаючи наукових керівників, які залучені до підготовки майбутніх докторів філософії. Третій рівень охоплює навчально-дослідницькі заходи з майбутніми докторами філософії. Побудова цієї системи передбачає як проєктування відповідного освітньо-наукового середовища, так і взаємодію з ключовими учасниками цієї системи. Розвиток майбутніх докторів філософії відбувається на різних етапах у межах нашої системи, починаючи з адаптивно-пізнавального етапу, де вони пристосовуються до академічного середовища. На етапі діяльності та технологій вони формують свою позицію та демонструють цінності професії через участь у різних видах діяльності. Роль науково-педагогічного складу змінюється з кураторської на співпрацю, де аспіранти беруть ініціативу, керуючись культурою академічної доброчесності.

ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ІНКЛЮЗИВНИХ УМОВ ДЛЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ З ЕПІЛЕПСІЄЮ У ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Ріта ЛИСЕНКО — 2024-07-17

Мета статті – висвітлити основні аспекти психолого-педагогічного супроводу дітей, які хворіють на епілепсію. Методологія – загальнотеоретичне обґрунтування проблеми. Наукова новизна полягає у тому, що дітей з епілепсією прийнято вважати неповноцінним і що вони за замовчуванням мають перебувати або в спеціалізованих закладах, або на домашньому форматі навчання. Саме через такі твердження, діти, які мають цей діагноз, відчувають тиск від суспільства, підростаючи, поступово починають думати, що з ними щось не так, що вони не такі, як інші, й узагалі що з ними ніхто не хоче спілкуватися через їхню хворобу. Проте у статті було доведено, що якщо правильно організувати навчальний процес як у загальноосвітній школі, так і в спеціальній, такі діти можуть спокійно навчатися поряд зі своїми однолітками, оскільки багато з них мають нормативний інтелектуальний розвиток. Висновки. Завдяки комплексному підходу та співпраці педагога і психолога можна забезпечити сприятливі умови для всебічного розвитку та перебування дитини з епілепсією у загальноосвітньому та інклюзивному середовищі. Окрім того, надважливим завданням, яке лежить на психолого-педагогічному колективі, є інформування однокласників дитини про епілепсію: що це таке та як необхідно поводитися у разі нападу. Це необхідно для того, щоб дитина з епілепсією відчувала себе впевнено та спокійно серед однокласників, а вони, своєю чергою, не ставилися до неї з острахом чи упередженням. Оскільки діти з епілепсією все ж можуть навчатися в загальноосвітній школі, це говорить нам про те, що вони не є неповноцінним і можуть осилити програму на рівні своїх здорових однолітків. Звичайно, це залежить від багатьох чинників: віку, на який припав перший напад, ліків, які приймає дитина, тощо. Проте безперечною є думка про те, що ці діти можуть осилити загальноосвітню програму, ці діти, виростаючи, можуть зайняти керівну посаду або отримати грант на навчання за кордоном. Оскільки, вони не є чимось незвичайним, у них є певна особливість, але це не є основною перешкодою у їх соціалізації та адаптації. Саме тому психолого-педагогічний супровід займає важливе місце в житті дитини з особливими освітніми потребами, оскільки завдяки плідній роботі в обох напрямах можна досягти позитивного результату, завдяки якому такі діти не будуть себе відчувати неповноцінними.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ СФЕРИ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ, ХВОРИХ НА ЕПІЛЕПСІЮ

Ріта ЛИСЕНКО — 2024-07-17

Мета статті – висвітлити основні проблеми розвитку пізнавальної сфери у дітей, які хворіють на епілепсію, та їх адаптації у соціумі. Методологія – загальнотеоретичне обґрунтування проблеми. Наукова новизна полягає у тому, що у ході використання методу аналізу наукової літератури було підтверджено той факт, що діти, які хворіють на епілепсію, мають явно виражені проблеми з розвитком пізнавальної сфери та адаптації у соціумі, що, своєю чергою, дає змогу заглибитися у проблему для більшого її розуміння і створення відповідної корегувальної програми, оскільки у науковій літературі існує досить мало праць щодо корекції пізнавальної сфери у дітей з епілепсією. Саме завдяки створенню корекційної програми для даної категорії дітей можна забезпечити сприятливі умови для розвитку пізнавальних функцій та зменшення негативного впливу на їх перебіг. Висновки. Нормативний розвиток пізнавальної сфери є необхідною умовою для всебічного та успішного розвитку дитини. На жаль, дітям з епілепсією доводиться прикладати у декілька разів більше зусиль для нормального функціонування у соціумі. Внутрішнє відчуття дітей, що вони не такі, як інші діти, що до них ставляться інші вимоги і загалом поводяться з ними інакше, дуже часто призводить до замкнутості та відчуженості, небажання брати участь у колективній роботі, та й у цілому є труднощі з адаптацією та навчанням. Усе це впливає безпосередньо і на самооцінку дитини. Тому саме перед нами, психологами та педагогами, ставиться неймовірне завдання – створення сприятливих умов та методичного забезпечення, яке допоможе дітям з особливими потребами розкрити свій потенціал. Саме психологи та педагоги повинні створювати позитивні взаємини між дітьми, усіляко підтримувати та скеровувати дітей задля створення гармонійної та позитивної атмосфери в класі. Саме завдяки злагодженій роботі психолого-педагогічного колективу можна досягти неймовірних результатів у створенні сприятливих умов для дітей, хворих на епілепсію, під час навчання, тому що для них входження у соціум є запорукою своєрідного успіху.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ МЕТОДИК ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ольга МАТВІЯС — 2024-07-17

У статті проаналізовано особливості запровадження методик дистанційного навчання у закладах вищої освіти, його переваги та недоліки. Зокрема, розглянуто виклики, з якими стикаються заклади вищої освіти у процесі переходу до дистанційного навчання, а також перспективи розвитку цієї форми освіти. Мета статті полягає в аналізі особливостей запровадження методик дистанційного навчання в освітній процес закладів вищої освіти. Під час проведення дослідження застосовувалися такі методи: аналіз та синтез літературних джерел, порівняння, абстрагування й систематизація. Наукова новизна полягає у тому, що запровадження методик дистанційного навчання у закладах вищої освіти (ЗВО) очевидна у зв'язку з такими об'єктивними чинниками, як: насамперед, масштабні бойові дії та терористичні операції на всій території України, що вимагає розроблення альтернативних форматів навчання для забезпечення безпеки студентів та персоналу ЗВО; швидкі технологічні зміни та зростання використання цифрових інструментів у всіх сферах життя; гнучкість та доступність освіти для студентів; інновації в освіті, що сприяють розвитку нових педагогічних методик, використанню інтерактивних технологій та персоналізованому навчанню. Висновки. Запровадження методик дистанційного навчання у ЗВО є надзвичайно актуальним завданням, яке вимагає комплексного підходу та врахування різних аспектів, починаючи від технічних можливостей до психологічного та соціального впливу на учасників освітнього процесу. Незважаючи на виклики, які виникають під час переходу до дистанційного навчання, його перспективи розвитку відкривають широкі можливості для вдосконалення освітнього процесу та забезпечення доступності освіти для всіх. Запровадження цієї форми навчання у вищій освіті сприяє актуалізації змісту, форм та методів навчання відповідно до поточних вимог суспільства. Ефективність дистанційного навчання значною мірою залежить від науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення закладу вищої освіти, а також від рівня підготовки викладачів та готовності студентів до такого виду навчання.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗДО ДО ПСИХОЕМОЦІЙНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ РАННЬОГО І ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Маріанна МАТІШАК — 2024-07-17

Мета статті полягає у дослідженні теоретико-методичних і практичних аспектів підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до здійснення психоемоційної підтримки дітей раннього і дошкільного віку. Методологія дослідження ґрунтується на теоретичних методах аналізу теорії і практики професійної підготовки майбутніх педагогів до емоційного розвитку дітей дошкільного віку, узагальненні положень нормативно-правової бази, систематизації результатів сучасних наукових досліджень порушеної проблеми в публікаціях учених. Наукова новизна полягає у виокремленні теоретичного, ціннісно-мотиваційного, практичного напрямів підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до психоемоційної підтримки дітей раннього і дошкільного віку на основі сучасних наукових підходів до проблеми емоційного розвитку дітей. Наведено вікові особливості розвитку афективної сфери дошкільників, вплив на неї психотравматичних подій в умовах війни, актуалізовано необхідність співпраці педагога, батьків, практичних психологів і медиків задля збереження емоційного здоров’я дітей. Авторами досліджено зміст нормативних і вибіркових дисциплін освітньо-професійної програми «Дошкільна освіта» («Психологія загальна», «Психологія дітей раннього і дошкільного віку», «Психологія педагогічна» та ін.), установлено їхній потенціал у процесі формування готовності майбутніх вихователів до психоемоційної підтримки дошкільників. Представлено сучасні ресурси для педагогів і батьків задля психологічної підтримки дітей і дорослих в умовах війни. Висновки. Доведено необхідність цілеспрямованої професійної підготовки майбутніх педагогів до психоемоційної підтримки дітей раннього і дошкільного віку у виокремлених напрямах: теоретичному, ціннісно-мотиваційному і практичному.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ АНКЕТ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ У ГАЛУЗІ ГЕНДЕРНИХ ПИТАНЬ

Людмила МАТОХНЮК — 2024-07-17

Метою статті є аналіз основних принципів створення анкет для проведення психолого-педагогічних наукових досліджень та розроблення рекомендацій щодо застосування Google-форм для проведення анкетування. Методологія дослідження ґрунтується на аналітичному, соціологічному та статистичному методах. Наукова новизна полягає у тому, що на основі аналізу наукової літератури та практичного досвіду визначено зміст та рекомендовану структуру анкет, які застосовуються для проведення психолого-педагогічних та соціальних досліджень із використанням Google-форм. Уточнено особливості забезпечення конфіденційності під час проведення анкетування, визначено оптимальну кількість питань та блоків анкет. Проаналізовано переваги анкетування, що проводиться з використанням Google-форм, та надано практичні рекомендації стосовно опрацювання результатів анкетування за допомогою прикладних програм. Надано методичні рекомендації дослідникам стосовно розроблення питань анкет та реалізації опитування для різник вікових та соціальних груп. Розроблені практичні рекомендації дають змогу проводити опитування великих груп респондентів та попередній статистичний аналіз стосовно достовірності одержаних результатів. Запропоновані авторами підходи до проведення опитувань із застосуванням Google-форм мають практичну значимість для дослідників у сфері психолого-педагогічних та соціальних досліджень і можуть бути корисними для науковців споріднених сфер. Висновки. Автори статті вважають, що використання Google-форм надає можливість науковцям одержати достовірні дані та провести попередній статистичний аналіз результатів. Аналіз відповідей респондентів, одержаних із застосуванням Google-форм, може здійснити описову статистику стосовно розуміння окремих питань респондентами різних категорій та надає можливість опрацювання результатів експериментальних досліджень методами доказової статистики.

СУЧАСНИЙ СТАН ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ У ПЕДАГОГІЧНИХ ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Наталія НАУМЕНКО — 2024-07-17

Мета статті полягає у дослідженні сучасного стану професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи у педагогічних закладах вищої освіти. Методологія дослідження передбачала використання загальнонаукових методів дослідження: теоретичного аналізу наукової психолого-педагогічної та методичної літератури з метою огляду та аналізу існуючих теорій, концепцій і підходів до вирішення проблеми; порівняльного аналізу з метою порівняння різних аспектів формулювання теоретичних положень; інтерпретації та узагальнення отриманої інформації з метою аналізу та обробки отриманих даних для встановлення зв’язків та закономірностей, формулювання висновків та узагальнень для подальшого дослідження та практичного застосування. Наукова новизна полягає у тому, що, використовуючи метод теоретичного, порівняльного аналізу наукової та методичної літератури та узагальнення інформації, здійснено аналіз сучасного стану професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи у педагогічних закладах освіти України в умовах освітньої реформи «Нова українська школа» та тенденцій світового розвитку. Висновки. На сучасний стан професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи в педагогічних закладах вищої освіти України впливають процеси глобалізації, інформатизації та демократизації сучасного суспільства. Входження Української держави у соціально-економічний, політичний та освітній простір розвинених країн Європи передбачає визначення змістового наповнення освітніх реформ та підходів до їх реалізації відповідно до тенденцій розвитку глобального світу. Удосконалення системи професійної підготовки майбутніх учителів включає такі аспекти, як: випереджаючий розвиток, мінімізація освітніх вимог та подальший професійний розвиток, студентоцентроване навчання та академічна свобода, поєднання навчання та наукових досліджень; оновлення змісту освіти; інтернаціоналізація; залучення роботодавців та практиків; соціальна підтримка та врахування особливих освітніх потреб здобувачів освіти; участь майбутніх фахівців у формуванні змісту освіти.

АНАЛІЗ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ В УМОВАХ СЬОГОДЕННЯ

Оксана ОПАНАСЕНКО — 2024-07-17

У статті представлено результати аналізу освітньо-професійних програм підготовки здобувачів вищої освіти спеціальності 231 «Соціальна робота» (ОП «Соціальна педагогіка»). Досліджено освітні практики підготовки майбутніх соціальних педагогів на основі вивчення офіційних сайтів українських університетів та освітніх програм для здобувачів вищої освіти спеціальності 231 «Соціальна робота» (ОП «Соціальна педагогіка»). Здійснено аналіз наукових праць щодо досвіду підготовки соціальних педагогів в Україні. Визначено специфіку теоретичних підходів до підготовки фахівців за спеціальністю 231 «Соціальна робота за освітньо-професійними програмами «Соціальна педагогіка» для соціально-педагогічної діяльності. Мета статті – проведення огляду та аналізу освітньо-професійних програм (далі – ОПП) підготовки фахівців із соціально-педагогічної діяльності для закладів освіти. Методологія дослідження ґрунтується на наукових та науково-практичних підходах, а також методах дослідження, зокрема систематизації та узагальнення інформації щодо актуальних освітніх програм підготовки фахівців за спеціальністю 231 «Соціальна робота за освітньо-професійними програмами «Соціальна педагогіка». Наукова новизна полягає у тому, що вперше досліджено освітньо-професійні програми підготовки фахівців спеціальності 231 «Соціальна робота» (ОП «Соціальна педагогіка») на прикладі наукових шкіл: Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, Житомирського державного університету імені Івана Франка, Хмельницького національного університету, Запорізького національного університету. У статті виокремлено придатність до працевлаштування випускників, що мають можливість працювати в освітніх установах та соціально-педагогічних установах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України, Міністерству соціальної політики України, Міністерству охорони здоров’я України. Відзначено актуалізацію соціально-педагогічного складника професійної підготовки майбутніх фахівців соціономічних спеціальностей закладів вищої освіти України. Висновки. Результати дослідження показали на необхідність підготовки фахівців соціально-педагогічної діяльності нової генерації. Якісна професійна підготовка майбутніх соціальних педагогів залежить від постійної адаптації навчальних програм до сучасних вимог і потреб соціально-педагогічної галузі.

ПРОГРАМА ПІДГОТОВКИ КЛІНІЧНИХ ПСИХОЛОГІВ У КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Віталій ОСІПОВ — 2024-07-17

У статті розглядаються питання якісної професійної підготовки фахівців для сфери охорони психічного здоров’я, що є актуальною проблемою в умовах воєнного стану в Україні. Мета статті полягає у висвітленні змісту підготовки майбутніх фахівців із клінічної психології в умовах реформування галузі охорони здоров'я в Україні. Методологія дослідження ґрунтується на загально-теоретичному науковому обґрунтуванні проблеми. Наукова новизна полягає у тому, що, використовуючи метод аналізу інформаційних джерел, законодавчих документів, аналізу, синтезу, аналогій, абстрагування та узагальнення, викладачами кафедри педагогіки та психології Кременчуцької гуманітарно-технологічної академії імені А.С. Макаренка розроблено освітню програму «Практична психологія та психологічна реабілітація» для підготовки бакалавра з психології. Метою даної освітньої програми є підготовка фахівців, здатних розв’язувати складні спеціалізовані завдання та практичні проблеми, які можуть виникати у професійній, дослідницькій та інноваційній діяльності психолога, зокрема через розуміння психіки та психологічного розвитку особистості, а також через застосування знань із психології для роботи в мультидисциплінарних командах фахівців із реабілітації та виконання психопрофілактичних, психодіагностичних і психокорекційних заходів для різних категорій населення. Висновки. Збільшення випадків психічних та поведінкових розладів, а також підвищення частоти психосоматичних захворювань тісно пов'язані з високим рівнем психологічного стресу, який є прямим наслідком масштабних трагедій, котрі масово переживає населення України під час війни. А це означає, що зростає потреба у висококваліфікованих фахівцях, що надають саме професійну психологічну допомогу, мають відповідну освіту, володіють відповідними фаховими знаннями та навичками. Розроблена освітня програма «Практична психологія та психологічна реабілітація» дасть змогу майбутнім психологам здійснювати кваліфіковану психологічну допомогу постраждалим, а також підготує їх до роботи у складі мультидисциплінарної команди.

АНАЛІЗ ОСВІТНЬО-НОРМАТИВНИХ ВИМОГ ДО ФОРМУВАННЯ ЛІНГВОСОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ АГРАРІЇВ

Ольга ПІДДУБЦЕВА — 2024-07-17

Аналіз освітньо-нормативних вимог до формування лінгвосоціокультурної компетентності у майбутніх фахівців аграрного сектору є надзвичайно актуальною проблемою освіти. Оскільки ринок праці виходить за межі України, налагоджуються партнерські відносини з країнами Європи, то змінюються й вимоги до професійної комунікативної компетентності, якою володіє сучасний фахівець. Метою статті є визначення основних освітньо-нормативних вимог до формування лінгвосоціокультурної компетентності у майбутніх фахівців-аграріїв. Методологія дослідження ґрунтується на комплексі теоретичних методів дослідження для аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння та систематизації теоретичних даних. У цілому професійна комунікативна компетентність майбутнього аграрія складається з багатьох компетентностей, серед яких – професійна, мовна, мовленнєва, лінгвосоціокультурна тощо. У нашому дослідженні розглянуто саме лінгвосоціокультурну компетентність, бо ми вважаємо, що їй приділяється найменше уваги під час формування професійної комунікативної компетентності у виші. Наукова новизна полягає у визначенні освітньо-нормативних вимог до процесу формування лінгвосоціокультурної компетентності. Установлено, що основними освітньо-нормативними документами, що регламентують процес формування лінгвосоціокультурної компетентності фахівців різних спеціальностей, є Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання, Рамкова програма з німецької мови у вітчизняних вищих навчальних закладах, Стандарти вищої освіти, освітньо-професійні програми підготовки фахівців та робочі програми з дисциплін мовної підготовки. Висновки. Окреслено перелік освітньо-нормативних вимог до формування лінгвосоціокультурної компетентності майбутніх аграріїв, серед яких: 1) здатність спілкуватися під час виконання своїх посадових обов’язків на основі етичних міркувань; 2) здатність працювати в міжнародному середовищі з урахуванням норм вербальної та невербальної поведінки носіїв мови залежно від умов соціальної взаємодії; 3) здатність спілкуватися державною та іноземною мовами з урахуванням численних розбіжностей і відмінностей.

СОЦІАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК СКЛАДНИК ПРОФЕСІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ПОРТРЕТА ЛІКАРЯ

Олег ПУЛІЧ — 2024-07-17

Мета статті – проаналізувати роль соціальної компетентності у професійно-психологічному портреті лікарів. Методологія дослідження базується на поєднанні філософських принципів, таких як системність, діалектична суперечність, єдність якості та кількості, діалектичне заперечення, розвиток, причинність; загальнопсихологічних концепцій, таких як психологічна теорія дії, єдність психіки і діяльності, розвиток, системність, концепція суб'єкта психічної активності тощо. Використані методи ґрунтуються на принципах системності, науковості та верифікації. Наукова новизна полягає у тому, що, використовуючи метод аналізу наукової літератури, виявлено місце соціальної компетентності у професійно-психологічному портреті лікарів та систематизовано сучасні дослідження професійного портрету лікаря, які охоплюють широкий спектр аспектів, що включають психологічні, соціальні, етичні та культурні аспекти медичної професії. Узагальнено розуміння професійно-психологічного портрету в такій редакції: це концепт, який виник у соціальній психології та суспільних науках із метою аналізу та розуміння поведінкових та психологічних характеристик індивідів у контексті соціального середовища. Ця категорія відображає комплексний підхід до дослідження особистості, її взаємодії із суспільством та культурним оточенням. Висновки. Соціальна компетентність виявляється як ключовий складник професійно-психологічного портрета лікаря, який визначає його успішність у взаємодії з пацієнтами, колегами та іншими учасниками медичного процесу. Уміння ефективно спілкуватися, проявляти емпатію, розуміти культурні відмінності та сприймати різноманітність поглядів є важливими аспектами соціальної компетентності лікаря.

АНАЛІЗ КЛЮЧОВИХ КОНЦЕПТІВ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІНЖЕНЕРНИХ ВІЙСЬК У ДОСВІДІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Володимир РОДІКОВ — 2024-07-17

Мета статті полягає у дослідженні потенціалу зарубіжних стратегій фахової підготовки кадрів для інженерних військ в умовах цифрових змін суспільства. Методологія дослідження. На основі використання методів наукового пізнання (синтез, аналіз, узагальнення) виявлено актуальність поточного дослідження, яка вбачається у необхідності трансформації традиційного методичного підходу в освітньому процесі, з огляду на успішний зарубіжний досвід. У дослідженні військова освіта аналізується як важлива компонента системи гарантування національної безпеки розвинених країн світу із власними цілями, принципами та закономірностями. Новизна статті. Виокремлено дефініції структури та змісту військової освіти у зарубіжній практиці, а також загальні тенденції розвитку національних військових освітніх систем та домінантну векторність підготовки військових фахівців. Обґрунтовано напрями цифрової оптимізації освітнього процесу, що мають на меті формування у майбутніх фахівців інженерних військ інформаційно-цифрової та комунікаційної компетентності як важливого складника їхнього загального професіоналізму. У процесі роботи вивчено можливості імплементації пріоритетних зарубіжних підходів, методів та інструментів процесу фахової підготовки кадрів для інженерних військ, що зарекомендували значущу результативність на етапі практичної апробації. Висновки. Установлено, що активна імплементація досвіду зарубіжних країн щодо фахової військової підготовки у національний освітній простір зумовлює необхідність систематичного підвищення кваліфікації науково-педагогічного та інструкторсько-викладацького складу військових закладів освіти України, у тому числі в середовищі функціонування зарубіжних інженерних військ. Виявлено, що подальші дослідження потребують обґрунтування передумов реалізації цифрової, організаційної та управлінської оптимізації професійної підготовки інженерних військ в умовах реалій воєнного стану.

ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ЯК НАЙВАЖЛИВІШИЙ КОМПОНЕНТ СТРІТ-АРТУ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИМ МОВАМ СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Вікторія САМАРІНА — 2024-07-17

Мета дослідження полягає в аналізі використання зразків стріт-арту та їхнього найважливішого складника – візуалізації – у процесі викладання іноземних мов студентам закладів вищої освіти. Методологія дослідження ґрунтується на сучасних наукових концепціях, які розроблені в рамках дискурсивно-теоретичного моделювання та когнітивно-психологічних підходів. Були використані методи аналізу інформації, синтезу, інтерпретації, лінгвістичного аналізу, систематизації та узагальнення матеріалу. Наукова новизна полягає у тому, що використання рецепції лінгвістичних просторів, створених вуличним мистецтвом, може бути використано для постановки дискурсивного обговорення смислів у процесі викладання іноземних мов. Зразки вуличного мистецтва відрізняються актуальністю тем, експресивністю, лаконічністю, мають провокаційну природу. Робота із залученням стріт-арту в процес навчання може включати: ознайомлення з роботою художника, розуміння його ідеї та передача її іноземною мовою. Можна використовувати такі види завдань, як опис зображень, обговорення та порівняння асоціацій, пов’язаних із роботою стріт-арту, створення своєї історії, обговорення ідей, створення власних художніх робіт та надання їм назв, написання коментарів. Візуалізація за допомогою робіт вуличного мистецтва дає змогу активізувати навчальну та пізнавальну діяльність, інтегрувати нові знання, розвивати критичне мислення, уміння робити логічні висновки, підвищити рівень зацікавленості у навчальному матеріалі, креативність. Висновки. Завдання, пов’язані з використанням зразків стріт-арту, сприяють формуванню та розвитку ціннісних орієнтацій, відкривають нові можливості для творчого розвитку, дають можливість реалізовувати комунікативну функцію, розширювати активний і пасивний лексичний запас, формувати соціокультурні компетенції.

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК У РОЗВИТКУ САМООЦІНКИ У ПІДЛІТКІВ

Алла СТЕЦЕНКО — 2024-07-17

Метою статті є теоретичне вивчення психологічних особливостей розвитку самооцінки у підлітковому віці. Методологія дослідження ґрунтується на розв’язанні поставлених завдань із застосуванням загальнонаукових методів теоретичного дослідження. Сьогодні питання про формування та розвиток самооцінки підлітків є актуальним у зв’язку з поширенням процесів дезадаптації дітей підліткового віку до сучасних соціально-економічних умов суспільства. Проблема психологічних особливостей розвитку самооцінки підлітків є надзвичайно важливим чинником для подальшого гармонійного становлення особистості, яка за неадекватного її рівня вимушена вдаватися до різних, не завжди ефективних механізмів психологічного захисту і стратегій подолання, а іноді до деструктивних форм захисної поведінки, саме тому вивчення, рання діагностика особливостей розвитку самооцінки підлітків є актуальною проблемою сучасності. Наукова новизна. Існуючі зміни у соціально-економічному житті країни, у зв′язку з війною вимагають максимальної актуалізації самовираження та самовизначення особистості. Тому вивчення психологічних особливостей розвитку самооцінки у структурі Я-концепції підлітківїу всій складній її соціальній опосередкованості необхідне, насамперед, через пошук суб’єктивних резервів особистості та можливостей оптимізації суспільних впливів з урахуванням особливостей цього віку. Визначено, що самооцінка є найважливішим компонентом особистості. Регулюючи процес побудови взаємодії особистості з навколишнім світом, самооцінка дає їй змогу правильно розставити пріоритети, реалізовувати найбільш адекватні ситуації вибори, намітити, виходячи із ситуаційних характеристик та особистісних можливостей, свою перспективу, більш-менш віддалене майбутнє. Дозволяючи правильно співвіднести свої сильні та слабкі боки, самооцінка дає змогу особистості органічно включитися у процес соціальної взаємодії. Висновки. У статті констатовано, що самооцінка є елементом самосвідомості, що характеризується емоційно насиченими оцінками самого себе як особи, власних здібностей, етичних якостей і вчинків, важливий регулятор поведінки. Самооцінка визначає взаємини людини з її оточенням, її критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач.

ОСОБЛИВОСТІ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Катерина СУЯТИНОВА — 2024-07-17

Мета статті полягає у дослідженні особливостей прояву посттравматичного стресового розладу у дітей дошкільного віку. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні таких теоретичних методів, як аналіз, синтез та узагальнення. Наукова новизна полягає у тому, що, використовуючи метод аналізу наукової літератури, здійснено аналіз впливу травмівних подій на стан дітей дошкільного віку. Висновки. Війна в Україні, яка триває вже 10 років, призвела не тільки до загибелі великої кількості людей, а й спровокувала появу посттравматичного стресового розладу (ПТСР) як у військових, так і в цивільного населення. Діти є активними свідками процесів, які відбуваються у суспільстві. Порівняно з дорослими дітям складніше пережити ситуацію нестабільності та, можливо, очікування чогось гіршого. Посттравматичний стрес є звичайним наслідком переживання жахливих та небезпечних для життя подій. Спогад про травматичну подію є настільки сильним, що він неконтрольовано проникає у свідомість. Природною реакцією на це є намагання виштовхнути цей спогад та уникати будь-яких нагадувань про нього. Але виникає лише тимчасове полегшення, що в подальшому може ускладнити проблему, адже спогади про жахливі події повертаються. Однією з причин розвитку ПТСР є пам’ять. Механізм травматичної пам’яті, необхідний для виживання індивіда, стає причиною посттравматичних розладів. Гострі спогади про травмівну подію можуть з’являтися навіть через багато років. Діти переживають травмування, з одного боку, легше, бо в них немає досвіду і розуміння, як воно повинно відбуватися, а з іншого – складніше, бо не мають можливості справлятися самостійно і майже повністю залежать від реакцій та розуміння ситуації батьками з психологічного погляду, з фізичного ж – незрілість мозкових структур і менші енергетичні запаси організму порівняно з дорослими. На жаль, на сучасному етапі не існує єдиних критеріїв, згідно з якими було б можливо забезпечити раннє виявлення підозри до ПТСР та спрямувати дітей на консультацію до фахівця для поглибленого оцінювання і вирішення питання про надання допомоги/підтримки.

ОБҐРУНТУВАННЯ СТРУКТУРИ РАДІАЦІЙНОЇ ГРАМОТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧИХ НАУК

Олександр ТИМОЩУК — 2024-07-17

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні структури радіаційної грамотності майбутніх учителів природничих наук. Методологія дослідження полягає у порівняльно-аналітичному вивченні поняття радіаційної грамотності, а також систематизації та з урахуванням сучасних потреб до знань, умінь, навичок та вимог до цінностей учителя природничих наук у дискурсі його радіаційної грамотності. Наукова новизна полягає у тому, що, використовуючи методи аналізу наукової літератури й синтезу з урахуванням дидактичних принципів науковості, системності, наступності, міжпредметності, сформульовано поняття «радіаційна грамотність». Уперше запропоновано структуру радіаційної грамотності майбутніх учителів природничих наук, яка охоплює когнітивний, діяльнісний, інформаційно-просвітницький та особистісно-ціннісний компоненти. У дослідженні чітко дано характеристики кожного з пропонованих компонентів радіаційної грамотності з урахуванням змістового наповнення навчальних дисциплін, формування необхідних діяльнісних здатностей учителя природничих наук та забезпечення розвитку відповідних цінностей. Як засоби діагностування сформованості радіаційної грамотності запропоновано такі критерії: наукові основи радіаційної грамотності, радіаційна безпека, радіаційна культура (культура радіаційної безпеки), профілактика і запобігання надзвичайним ситуаціям. За результатами дослідження запропоновано структурну модель радіаційної грамотності майбутніх учителів природничих наук, яка враховує взаємозв’язки між її компонентами та окреслює критерії діагностування їхніх проявів. Висновки. В умовах високотехнологічного світового простору, де використання ядерних та радіаційних технологій є досить поширеним, формування радіаційної грамотності майбутніх учителів природничих наук є архіважливим. Обґрунтування дефініції поняття «радіаційна грамотність» та її структурних компонентів дає змогу забезпечити сприятливі умови для професійного становлення вчителя природничих наук, їхню готовність до дій в умовах радіаційних ризиків та належну підготовку учнівської молоді.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЗБЕРЕЖЕННЯ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ'Я ВИКЛАДАЧІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВІЙНИ

Ірина ЧЕРЕЗОВА — 2024-07-17

Мета статті – аналіз та дослідження психологічних чинників збереження ментального здоров’я викладачів закладів вищої освіти в умовах війни. Установлено, що умови сьогодення створюють складні виклики для психічного здоров’я викладачів закладів вищої освіти. Разом із тим психічне благополуччя визначається якістю життя, здатністю до адаптації у стресових ситуаціях та відновлення особистісного потенціалу. Методологія дослідження ґрунтується на аналітичному методі через аналіз наукової літератури з проблеми дослідження та експериментальному методі через проведення дослідження психоемоційного стану викладачів закладів вищої освіти в умовах війни. Зазначено, що шляхи збереження ментального здоров’я включають у себе підтримку соціальних зв’язків, розвиток стресостійкості, використання методів саморегуляції та позитивних стратегій мислення. Наукова новизна полягає у тому, що, використовуючи метод аналізу наукових джерел та результати моніторингового дослідження, вивчено важливі психологічні аспекти ментального здоров’я викладачів закладів вищої освіти, такі як стрес, моральний стан, рівень виснаження. Установлено, що для збереження ментального здоров’я важливо навчитися ефективно долати стрес, розвивати позитивний спосіб мислення та керувати своїми емоціями. Висновки. Отримані результати дослідження свідчать про необхідність психологічної підтримки та допомоги, серед яких – консультація психолога, відпочинок, конструктивне включення в освітній процес, командна наукова робота, спілкування з колегами, зниження навантаження, збільшення зустрічей із рідними та друзями, вільний час для себе, мотиваційна бесіда. Тому розвиток умінь ефективного керування стресом та підтримка позитивного емоційного стану допомагають створити стійку основу для ментального благополуччя викладачів закладів вищої освіти. Результати дослідження надають важливі висновки щодо покращення психологічної підтримки та забезпечення ментального здоров’я викладачів закладів вищої освіти в умовах війни.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ РОЗЛАДУ ДЕФІЦИТУ УВАГИ З ГІПЕРАКТИВНІСТЮ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Леся ЧОПИК — 2024-07-18

Мета наукової роботи полягає у систематичному аналізі та висвітленні основних теоретичних аспектів прояву розладу дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ) у дітей старшого дошкільного віку та приверненні уваги до важливості виявлення РДУГ у дошкільному віці для вчасної корекції розладу, що покращить саморегуляцію, самопочуття, поведінку, соціалізацію, здатність до навчання дитини та зменшить вірогідність коморбідних розладів у майбутньому. Вивчено та представлено особливості психологічного розвитку дітей даної вікової категорії. Проаналізовано вплив розладу на соціальну, емоційну, особистісну сфери життя старшого дошкільника. Детально проаналізовано останні наукові дослідження, пов’язані з вивченням РДУГ у дошкільників. Методологія. Дослідження базується на ретельному аналізі відомих наукових джерел, що стосуються психологічних (увага та концентрація, емоційна регуляція, самооцінка), соціальних (міжособистісні відносини, адаптація, розвиток соціальних навичок, здатність до навчання) аспектів РДУГ. Методи включають огляд наукової літератури, аналіз психологічних моделей та теорій, що пояснюють прояви РДУГ у дітей старшого дошкільного віку. Наукова новизна полягає в огляді та аналізі теоретичних концепцій, пов'язаних із проявами РДУГ у дітей старшого дошкільного віку. Вона дає змогу узагальнити наявні знання та висвітлити ключові аспекти цього розладу, що може сприяти подальшим дослідженням та розвитку нових теоретичних та практичних підходів до розуміння та корекції ранніх проявів РДУГ. Висновки. Зосередившись на теоретичному аналізі проявів розладу дефіциту уваги з гіперактивністю у дошкільників старшого віку, оглянувши соціально-психологічні аспекти цього розладу, було розкрито широкий спектр впливу РДУГ на життя дитини. Дана стаття сприяє розумінню цієї проблеми та підкреслює важливість вчасного вияву РДУГ та індивідуального підходу до дітей із РДУГ для їхнього успішного навчання та розвитку. Дослідження психологічних та соціальних аспектів РДУГ допомагає збагатити наше знання та сприяє поліпшенню якості життя дітей, їхнього навчання та соціального впровадження.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ: ІННОВАЦІЙНИЙ ПОГЛЯД

Галина ШКЛЯЄВА — 2024-07-17

Мета статті полягає у дослідженні сучасних вимог національного виховання у світлі морально-духовного розвитку особистості, її розвиненості, вихованості, моральності. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнофілософського наукового мислення, психолого-педагогічних концепціях і теоріях наукового пізнання, системно-діалектичному та синергетичному підходах відображення дійсності. В основу багаторівневої системи наукового пізнання покладено методологію міждисциплінарних досліджень (загальні закони філософії та логіки наукового пізнання, закономірності та принципи педагогіки, вчення класиків вітчизняної та зарубіжної педагогіки). Наукова новизна полягає в аналізі та систематизації наукової літератури з проблеми дослідження, класифікації та узагальненні психолого-педагогічних джерел щодо виховання моральності дошкільників, що дало змогу виділити теоретичні підходи до досліджуваної проблеми та допомогло сформулювати педагогічні умови виховання моральності дітей дошкільного віку. Висновки. Виховання моральності дітей дошкільного віку в процесі ознайомлення з навколишнім середовищем передбачає здатність розвинути в дитині якості, що допоможуть їй стати більш гуманною та духовною. Навколишнє середовище у цьому контексті виступає природним фундаментом становлення досконалої людини, людини, яка володіє моральними чеснотами, розуміє цінності людського життя та спілкування. Отже, трансформаційні зміни у системі освіти, дошкільної у тому числі, вимагають пошуку нових підходів і методів виховного впливу на морально-духовну сферу особистості.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ІНТОЛЕРАНТНОСТІ ДО НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ДОРОСЛИХ ОСІБ

Марія ЯЦЮК — 2024-07-17

Мета статті полягає у теоретико-експериментальному обґрунтуванні психологічних чинників розвитку інтолерантності до невизначеності дорослих осіб. Методологія дослідження ґрунтується на концепції екофасилітативного підходу П. В. Лушина (2005), концептуальній моделі M. A. Hillen, C. M. Gutheil (2017), когнітивно-поведінковій моделі інтолерантності до невизначеності E. A. Hebert і M. J. Dugas (2019) та ін. В емпіричному дослідженні взяли участь 106 дорослих осіб. Наукова новизна дослідження полягає у розширенні уявлень про інтолерантність до невизначеності дорослої особистості, обґрунтуванні психологічних чинників його розвитку. Висновки. Під інтолерантністю до невизначеності ми розуміємо негативну диспозиційну властивість особистості, що виникає в умовах прогнозованої небезпеки в ситуаціях із неповною, фрагментованою й суперечливою інформацією і характеризується катастрофічними переконаннями щодо невизначеності та її наслідків. Механізм формування інтолерантності до невизначеності полягає у перебільшеній оцінці загроз та песимістичному прогнозі щодо власної саморегуляції з фіксацією на багаторазових попередніх переглядах інформації. Психологічними чинниками інтолерантності до невизначеності визначено посилені тривожні стани, прагнення особистості до втечі від негативних змін із компенсацію гедоністичними задоволеннями, прояви дезадаптації, невпевненості у собі та стереотипності мислення, а також схильність до катастрофізації подій і нетерпимість до фрустрацій.