Науковий вісник Вінницької академії безперервної освіти. Серія «Педагогіка. Психологія»

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО РОБОТИ В УМОВАХ ІНКЛЮЗІЇ

Олена АКІМОВА — 2025-03-13

Метою статті є розгляд професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів до роботи в умовах інклюзії, характеристика окремих аспектів змістового наповнення освітніх компонентів професійного циклу підготовки, що мають на меті формування в майбутніх учителів початкових класів готовності та здатності до роботи в умовах інклюзивного освітнього простору. Методологія дослідження ґрунтується на інтеграції методологічних підходів: діалектичної єдності теорії та практики; системному, синергетичному, аксіологічному, компетентнісному, діяльнісному, особистісно-зорієнтованому, інклюзивному як концептуального підґрунтя професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів до роботи в умовах інклюзії. Наукова новизна полягає в характеристиці окремих аспектів змістового наповнення освітніх компонентів професійного циклу підготовки, що мають на меті формування в майбутніх учителів початкових класів готовності та здатності до роботи в умовах інклюзивного освітнього простору. Висновки. Сучасна професійна підготовка передбачає оволодіння майбутніми учителями початкових класів базисними теоретико-методологічними, нормативно-правовими, організаційно-методичними компонентами втілення інклюзивної парадигми в Україні, зокрема, з чинним законодавством, що забезпечує реалізацію оригінальної концепції інклюзії; принципами, якими керуються всі учасники освітнього процесу; технологічними комплексами, що покликані об’єднати діяльність багатьох українських фахівців спільним практичним інструментарієм; специфікою практичної реалізації навчання та соціального інтегрування учнів з особливими освітніми потребами в інклюзивних класах, а також особливостями організації системи педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами. Спеціальні освітні компоненти передбачають: формування усвідомлення змісту та ролі процесів адаптацій та модифікацій; ознайомлення зі змістом дидактично-методичного забезпечення діяльності асистента вчителя із засвоєння програмового матеріалу учнями з особливими освітніми потребами; формування готовності до використання у власному досвіді інформаційно-комунікаційних технологій підтримки інклюзивного навчання, впровадження корекційно-розвивального компонента; формування усвідомленої побудови стратегії ефективної комунікації вчителя з орієнтацію на інтереси родини дитини з особливими освітніми потребами.

ВПЛИВ ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВИХ ДИСЦИПЛІН НА ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ КОМПЕТЕНЦІЙ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Людмила БОРОВИК — 2025-03-13

Мета статті полягає у проведенні порівняльного аналізу сприйняття та впливу загальновійськових дисциплін на формування управлінських компетенцій майбутніх офіцерів різної статі та інтерпретація отриманих результатів. Методологія дослідження ґрунтується на положеннях про структуру особистості та її професійне становлення, концепції безперервної та цілісної професійної підготовки кадрів, теоретико-практичних та методичних аспектах реалізації рівних прав і можливостей офіцерів різної статі, засадах коректного використання методів математичної статистики. Наукова новизна полягає у тому, що на підставі моніторингу, глибокого аналізу навчальних досягнень курсантів та курсанток вищих військових навчальних закладів, вивчення професійних здобутків та досвіду службової діяльності кадрових офіцерів різної статі та у різних країнах, опрацювання існуючих наукових доробок, а також результатів емпіричного дослідження та коректного використання методів математичної статистики тощо виявлено наявність певних відмінностей у засвоєнні низки загальновійськових навчальних дисциплін, які формують курсантів, як офіцерів та керівників. Висновки. Відмінності у сприйнятті і засвоєнні загальновійськових навчальних дисциплін між майбутніми офіцерами різної статі, безумовно, існують, але вони не є абсолютними та вирішальними. При призначенні на посади слід враховувати індивідуальні особливості кожного військовослужбовця, його можливості, здатності, характеристики, знання та вміння, його лідерські якості, його здобутки незалежно від статі. Важливо створювати рівні умови для навчання та кар’єри чоловікам та жінкам, які будуть надавати можливості саморозвитку та самовдосконаленню, що сприятиме в подальшому підвищенню ефективності службової діяльності та формуванню управлінських компетенцій майбутніх офіцерів. При цьому слід все ж таки враховувати сильні та слабкі сторони як чоловіків, так і жінок при призначенні їх на відповідні керівні посади. Крім того, наявні відмінності та особливості у сприйнятті і засвоєнні загальновійськових навчальних дисциплін курсантами різної статі варто враховувати при підборі для них керівних посад у майбутньому, оскільки в деяких випадках ці особливості навпаки можуть позитивно відобразитись на ефективності виконання службових обов’язків та формуванні у них управлінських компетенцій офіцера.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЦІННІСНОГО ПІДХОДУ ДО ВИХОВАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

Тетяна БРАНІЦЬКА — 2025-03-13

Мета статті полягає в аналізі теоретичних основ ціннісного підходу до виховання здобувачів початкової освіти в умовах Нової української школи. Це дослідження є актуальним для вітчизняної системи освіти, адже рівень духовності та моралі, культурні запити й потреби сучасної молоді – найбільш вагомі важелі національного виховання, які забезпечують збереження й примноження потенціалу матеріальних і соціально-духовних багатств суспільства. Відтак, формування ціннісних орієнтацій учнів початкової школи є невід’ємною частиною сучасного освітнього процесу. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні таких теоретичних методів як аналіз, синтез, порівняння, класифікація та узагальнення інформації з філософської, психологічної, педагогічної літератури в аспекті ціннісного підходу до виховання здобувачів початкової освіти, які дали змогу сформувати власний погляд на поставлену проблему. Наукова новизна полягає у тому, що, проаналізувавши філософську, психологічну і педагогічну літературу з проблеми дослідження, зроблено дефінітивний аналіз понять «цінності» та «ціннісні орієнтації». Здійснений аналіз літературних джерел дозволив тлумачити ціннісні орієнтації як стійке інтегративне трикомпонентне психологічне утворення, яке виявляється на емоційно-мотиваційному (установки та мотиви, прагнення, цілі, інтереси та інші психічні реальності, що відображають спрямованість свідомості та утворюють необхідну емоційно-почуттєву основу того чи іншого способу діяльності), когнітивному (сукупність знань і уявлень, що забезпечують адекватне уявлення про цінності та систему ціннісних еталонів особистості) та поведінково-творчому (матеріалізація знань та ціннісних ставлень у поведінкових програмах) рівнях, що забезпечує певну смисложиттєву позицію особистості та характеризує індивідуальне духовно-культурне буття людини. Відтак, ціннісні орієнтації молодшого школяра у нашому дослідженні розуміємо як стійке інтегративне трикомпонентне психологічне утворення, яке виявляється в емоціях та мотивації вчинків дитини, її поведінкових реакціях, уявленнях про систему власних ціннісних еталонів, яке у майбутньому зреалізується у певну смисложиттєву позицію особистості та стане характеристикою індивідуального духовно-культурного буття людини. Висновки. Узагальнено, що розуміння механізмів формування ціннісних орієнтацій особистості може сприяти здійсненню ефективної виховної роботи у школі першого ступеня. Підсумовано, що теорія цінностей, її психологічні та педагогічні аспекти можуть стати в нагоді педагогам у процесі підготовки учнів Нової української школи до вибору соціально корисних цінностей, якими вони могли б керуватись у своїй життєдіяльності.

ДУАЛЬНА ФОРМА НАВЧАННЯ ЯК УМОВА ЕФЕКТИВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ПРАЦІВНИКІВ БУДІВЕЛЬНОГО ПРОФІЛЮ

Олександр ГОЛИШЕВ — 2025-03-13

Мета статті – проаналізувати сутність та особливості дуальної форми навчання, визначити її переваги для підготовки кваліфікованих працівників будівельного профілю, а також окреслити основні виклики та перспективи впровадження цієї моделі в систему професійної освіти. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні таких теоретичних методів, як аналіз, синтез та узагальнення. Наукова новизна. У статті досліджено дуальну форму навчання як ефективний механізм підготовки кваліфікованих кадрів для будівельної галузі. Проаналізовано сучасний стан професійної освіти в Україні та виявлено її недоліки, зокрема розрив між теоретичними знаннями і практичними навичками здобувачів вищої освіти. Обґрунтовано необхідність інтеграції дуального навчання в систему професійної освіти для забезпечення відповідності підготовки фахівців вимогам ринку праці. Розглянуто зарубіжний досвід запровадження дуальної освіти, зокрема в Німеччині та Польщі, а також можливості його адаптації до українських реалій. Висвітлено переваги цієї форми навчання, серед яких: зменшення рівня безробіття серед випускників, підвищення їх конкурентоспроможності, покращення взаємодії між освітніми закладами та роботодавцями. Розглянуто основні проблеми впровадження дуального навчання, серед яких: відсутність чітких механізмів правового регулювання, фінансові труднощі, недостатня мотивація підприємств до участі в освітньому процесі. Висновки. Дуальна форма навчання – це ефективна модель підготовки фахівців будівельного профілю, оскільки в ній поєднується теоретична підготовка в закладах освіти з практичною діяльністю на підприємствах. Широке запровадження дуальної форми в навчання може стати перспективним напрямом розвитку професійної освіти у сфері будівництва в умовах сучасного ринку праці, особливо в контексті необхідності відбудови України після війни.

КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ ОСОБИСТОСТІ З ДЕВІАНТНИМ СТЕРЕОТИПОМ ПОВЕДІНКИ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Наталія ГУРТОВЕНКО — 2025-03-13

Мета статті полягає в опрацюванні концептуальної моделі психолого-педагогічної корекції особистості підлітка з девіантним стереотипом поведінки. Методологія дослідження містить три основні елементи: філософсько-світоглядний, теоретичний та емпіричний. На основі системного та мотиваційного гранично-цільового підходу, із застосуванням методики структурно-функціонального аналізу було визначено критерії та запропоновано методику аналізу ефективності системи корекції девіантної поведінки особистості з використанням психологічних механізмів. Наукова новизна полягає в тому, що під час переведення концептуальної моделі педагогічної діяльності з ефективної корекції девіантної поведінки особистості з використанням психологічних механізмів у конкретну систему включено всі соціальні, психологічні, педагогічні механізми, комплексне використання наявних ресурсів у поєднанні з локальним характером діяльності конкретної освітньої установи. На її основі запропоновано концептуальну модель педагогічної діяльності з ефективної корекції девіантної поведінки особистості з використанням психологічних механізмів. Метою такої концептуальної моделі є забезпечення ефективності корекції девіантної поведінки особистості з використанням психологічних механізмів. Висновки. Запропонована модель педагогічної діяльності ефективної корекції девіантного стереотипу поведінки особистості з урахуванням психологічних механізмів повністю не розв’язує питання функціональної підпорядкованості в межах складної життєдіяльності людини безлічі підсистем різного рівня, питання ієрархічної взаємодії задіяних механізмів. Загальний концептуальний підхід полягає в розгляді закономірностей процесу корекції девіантної поведінки особистості в масштабі реального соціального часу з урахуванням психологічних механізмів, цілісно внесених у корекційну та виховну програми конкретного освітнього закладу.

СУЧАСНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Антоніна ДЕМ’ЯНЮК — 2025-03-13

Мета статті – дослідження впливу нормативно-правового забезпечення, інноваційних педагогічних підходів та сучасних викликів на організацію освітньої діяльності в закладах дошкільної освіти (ЗДО) в сучасних умовах. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному підході, що включає аналіз нормативно-правових документів, методичної літератури та наукових праць з питань дошкільної освіти. Використано методи порівняльного аналізу для оцінювання різних типів організації освітньої діяльності в ЗДО. Емпіричну базу дослідження становлять законодавчо-нормативні документи Міністерства освіти і науки України, наукові публікації, а також результати практичного досвіду організації освітньої діяльності в ЗДО в сучасних умовах. Наукова новизна полягає в комплексному дослідженні проблем організації освітньої діяльності в закладах дошкільної освіти та окресленні напрямів їх удосконалення щодо впровадження інноваційних методик, адаптації програм до сучасних викликів і розширення інклюзивного середовища. Проаналізовано тенденції розвитку дошкільної освіти в Україні в контексті нормативно-правового забезпечення та педагогічних інновацій. Визначено перспективи інтеграції цифрових технологій в освітній процес, зокрема використання інтерактивних платформ, адаптивного навчання та мультимедійного контенту, а також шляхи підвищення професійного рівня педагогічних кадрів. Установлено важливість безпеки освітнього середовища в умовах воєнного стану і необхідності її забезпечення та адаптації до нових реалій. Висновки. Організація освітньої діяльності в закладах дошкільної освіти потребує системного підходу, що враховує сучасні виклики та вимоги до освітнього середовища. Забезпечення рівного доступу до якісної освіти залишається ключовим завданням, що вимагає подальшого вдосконалення нормативно-правової бази та підвищення професійної компетентності педагогів. Перспективними напрямами подальших досліджень є розроблення нових освітніх програм, інтеграція цифрових технологій у дошкільну освіту та вдосконалення механізмів збереження безпеки освітнього середовища.

ПРОБЛЕМА ГОТОВНОСТІ ДО ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У МЕТОДИЦІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Олеся ДИШКО — 2025-03-13

Мета статті полягає в дослідженні готовності здобувачів вищої освіти різних спеціальностей до застосування інноваційних технологій як методичних інструментів фізичного виховання під час навчання та в подальшій професійній діяльності. Методологія дослідження полягала в анкетуванні здобувачів освіти спеціальностей 014 Середня освіта (Фізична культура) (56 осіб), 013 Початкова освіта (58 студентів) та 012 Дошкільна освіта (52 особи). Анкету розроблено на базі програмного забезпечення Google Forms, вона складалася з питань, що дали змогу описати готовність студентів до використання інноваційних технологій у методиці фізичного виховання. Зібрані дані були проаналізовані за допомогою статистичних методів. Наукова новизна. Це дослідження є комплексним аналізом впровадження інноваційних технологій у методику фізичного виховання як фактора, що впливає на якість фізичної підготовки та формування професійних компетентностей у майбутніх фахівців. У розвідці розкриваються механізми інтеграції сучасних технологічних рішень, як-от мультимедійні освітні технології та цифровізація, в процес підготовки педагогічних кадрів, а також розвиток їх професійних умінь і навичок. Це дослідження є важливим кроком в осмисленні новітніх підходів до викладання, у створенні сприятливого освітнього середовища та саморозвитку в умовах сьогодення. Висновки. Інноваційні технології осучаснюють методику фізичного виховання, роблячи його більш доступним, підвищуючи мотивацію учасників освітнього процесу. Однак для використання їх потенціалу в повному обсязі необхідно подолати проблеми, пов’язані з технічним і програмним забезпеченням, рівнем підготовки викладачів, вибором оптимальної моделі поєднання різних інноваційних інструментів з огляду на колективні та особисті вподобання здобувачів вищої освіти і викладачів.

ВИКОРИСТАННЯ МЕМУАРІВ У ВИВЧЕННІ ПЕДАГОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН У ЗАКЛАДАХ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Лідія ДРОВОЗЮК — 2025-03-13

Мета статті полягає у висвітленні шляхів використання мемуарів як джерела під час вивчення педагогічних дисциплін у закладах педагогічної освіти. Актуальність використання мемуарів в освітньому процесі пояснюється їх належністю до его-джерел, які мають властивість відображати особистісне бачення їх автором педагогічних ідей та реалій, що своєю чергою допоможе здобувачеві освіти їх кращому сприйняттю та усвідомленню. Робота з мемуарною літературою формує в майбутнього вчителя інформативну, дослідницьку та соціальну компетентності, розвиває критичне і педагогічне мислення. Характеризуючи мемуари, викладач звертає увагу на правила роботи з ними. Це передбачає з’ясування особи автора, його політичних поглядів, соціального, професійного статусів, рівня освіти, мети й обставин написання, порушеної тематики, хронологічних і локальних меж. Наголошується на необхідності врахування суб’єктивізму автора, можливі неточності, пов’язані з особливістю його пам’яті. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні шляхів використання в освітньому процесі мемуарів з історії освіти і педагогіки, зокрема з історії Вінницької гімназії першої половини ХІХ ст., Шаргородського духовного училища 70–80-х рр. ХІХ ст., педагогічної діяльності М. Коцюбинського, М. Драгоманова, С. Русової та ін. Висновки. Використання мемуарів у вивченні педагогічних дисциплін має науково-пізнавальне, виховне та професійне значення. Мемуари актуалізують історико-педагогічну інформацію, віддзеркалюють «дух» епохи, її педагогічну культуру, ціннісне ставлення різних суспільних верств до освіти. Мемуари сприяють персоніфікації педагогіки, усвідомленню взаємозв’язку особистого і загального. Використання мемуарів допомагає уникати формалізму, догматизму, абстрактності викладання. Методика роботи з мемуарним джерелом передбачає їх читання та коментування, зіставлення та порівнювання з іншими джерелами, критичне оцінювання.

ПРОФЕСІЙНЕ МОВЛЕННЯ СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ-ФІЛОЛОГА: АНАЛІЗ НОРМАТИВНОСТІ ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ

Раїса ДРУЖЕНЕНКО — 2025-03-13

Мета статті – проаналізувати рівень сформованості нормативного професійного мовлення вчителів-філологів, запропонувати шляхи підвищення професійної мовленнєвої грамотності. Методологія. Професійне мовлення вчителя є предметом дослідження філософії, мовознавства, психології, педагогіки, лінгводидактики в аспекті вивчення природи, змісту, функцій поняття, осмислення педагогічних і психологічних умов розвитку, формування мовної свідомості, мовної пильності, мовної стійкості вчителя. Науковий напрям із проблеми формування нормативного професійного мовлення вчителя набув певного діапазону досліджень і відрізняється різнобічністю представлених результатів, зокрема пріоритетними напрямами є соціокультурний, дискурсивний, культуромовний, риторичний, комунікативний, професійно орієнтований. Наукова новизна. Проаналізовано текстовий матеріал (усна, письмова форма) освітянських сайтів, платформ; дописи вчителів, конспекти уроків та відеоуроки інтернет-простору; мовлення здобувачів на заняттях та під час педагогічної практики. Аналітична робота підпорядкована чотирьом напрямам, що відповідають компонентам професійної мовнокомунікативної компетентності вчителя, – лінгвістичному, технічному, прагматичному, предметному. Запропоновано шляхи подолання анормативів у професійному мовленні майбутнього вчителя-філолога: забезпечення професійно орієнтованого підходу до освітнього процесу, опертя на професійний дискурс як засіб навчання, розроблення системи спеціальних вправ і завдань, послідовне і системне впровадження їх під час викладання дисциплін освітньої програми, особливо дисципліни «Методика викладання української мови в закладах середньої освіти». Висновки. Автором зроблено висновок про необхідність моделювання спеціальної професійно орієнтованої технології з формування унормованого професійного мовлення фахівців указаної спеціальності та впровадження її в освітній процес, зокрема на заняттях із методики викладання української мови в закладах середньої освіти.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (1991–2024)

Ганна ІВАНЮК — 2025-03-13

Мета статті полягає у висвітленні результатів історико-педагогічних студій щодо нормативно-правового регулювання становлення та розвитку післядипломної педагогічної освіти в Україні (1991–2024). Методологія. У процесі дослідження було використано такі методологічні підходи: парадигмальний, диференційований, хронологічний, а також комплекс методів: історико-генетичний, ретроспективний та термінологічний. Подано особливості ґенези поняття «післядипломна педагогічна освіта», «підвищення кваліфікації педагогічних кадрів», «неперервна освіта», «освіта дорослих», «професійний розвиток педагогів», «сертифікація» в перебігу змін щодо мети і завдань освіти, унормованих у законодавчих документах. У науковий обіг введено систематизовані (за хронологічним критерієм) законодавчі та нормативні документи, підзаконні акти, які розкривають стратегії реалізації цілей, змісту, організаційного забезпечення поступу післядипломної педагогічної освіти та його кількісних і якісних характеристик в окреслених хронологічних межах. Наукова новизна. Подано ретроспективний огляд особливостей регулювання зміни змісту, форм організації післядипломної педагогічної освіти відповідно до суспільних запитів щодо розбудови системи освіти суверенної України на різних етапах, а саме: інституалізації освітнього феномена, модернізації змістового і технологічного забезпечення, інноваційного розвитку в структурі системи освіти України. Увиразнено внутрішні та зовнішні чинники перетворень у царині післядипломної педагогічної освіти. Нормативно-правове регулювання розвитку післядипломної педагогічної освіти схарактеризовано в руслі суспільних запитів та передових для того часу ідей щодо місця і функцій загальної середньої освіти, мети, організаційних моделей, змістового та технологічного забезпечення і створення сприятливих умов для неперервного професійного вдосконалення вчителів. Висвітлено шляхи реалізації мети й завдань післядипломної освіти педагогів у відрізку історії, який характеризовано як перехід від нормативно- знаннєвої парадигми освіти та колективного виховання до особистісно орієнтованої парадигми, що ґрунтується на провідних ідеях освіти людини впродовж життя та перспективних освітніх практиках. Наукове поле розширено знаннями про нормативно-правове регулювання професійного розвитку педагогів у контексті зміни стратегій суспільства, освітніх парадигм і мети освіти загалом. Висновки. Дослідження засвідчує вплив нормативно-правового регулювання на розвиток післядипломної педагогічної освіти в Україні та пояснює зумовленість державного замовлення на висококваліфікованих фахівців потребами ринку праці та забезпечення сталого розвитку країни. Висвітлені в статті результати історико-педагогічного пошуку особливостей нормативно-правового регулювання розвитку післядипломної педагогічної освіти в Україні (1991–2024) мають як наукове, так і прогностичне значення і можуть бути використані для подальших досліджень.

МУЗЕЙНА ПЕДАГОГІКА ЯК ФОРМА ПРЕЗЕНТАЦІЇ ТА АКТУАЛІЗАЦІЇ ОСВІТНЬО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Микола КАРМАЗ — 2025-03-13

Мета статті полягає у висвітленні ролі музейної педагогіки як інструменту презентації та актуалізації нематеріальної освітньо-культурної спадщини, аналізі її теоретичних засад і практичних методів, перспектив розвитку. Методологія передбачає поєднання аналізу, синтезу, узагальнення і конкретизації як теоретичних методів дослідження, а також таких методологічних підходів, як-от: комплексний, теоретичний, культурологічний, педагогічний. Наукова новизна полягає в тому, що в статті проаналізовано музейну педагогіку як ефективний інструмент презентації та актуалізації нематеріальної культурної спадщини; розглянуто роль сучасних музеїв не лише як зберігачів культурного надбання, але й як освітніх та комунікативних центрів, що сприяють формуванню національної ідентичності та соціалізації суспільства; деталізовано концептуальні засади музейної педагогіки, яка поєднує музеєзнавство, історію, педагогіку та психологію, забезпечуючи інноваційний підхід до освітньо-виховного процесу через взаємодію з музейним предметом. У статті акцентовано увагу на методах інтерактивної взаємодії з аудиторією, як-от майстер-класи, ігрові стратегії, театралізовані екскурсії, цифрові інструменти та віртуальні тури. Особливе значення надається створенню умов для активної участі відвідувачів у комунікації, що дає їм змогу не лише сприймати інформацію, але й самостійно створювати нові освітньо-культурні смисли. Також досліджено особливості перекладу культурних текстів, трансформацію форм музейної діяльності та міждисциплінарний характер музейної педагогіки. Проаналізовано приклади вдалого впровадження педагогічних практик у музеях України та за кордоном, що ілюструють успішні стратегії залучення різних аудиторій, зокрема молоді. Визначено важливість адаптації освітніх програм до потреб сучасного суспільства та їх здатність транслювати ключові освітньо-культурні цінності через інноваційні підходи до збереження і презентації тимчасових форм культурної спадщини. Висновки. Музейна педагогіка є ефективним інструментом презентації та актуалізації нематеріальної культурної спадщини і забезпечує глибокий зв’язок між минулим, сучасним і майбутнім.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА ДІАГНОСТИКА СТУПЕНЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ УЧНІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ

Олексій КАЧАН — 2025-03-13

Метою статті є дослідження психолого-педагогічних особливостей розвитку та діагностики ступеня соціалізації учнів закладів загальної середньої освіти в контексті формування фізичної культури особистості. Особлива увага приділяється ролі фізичного виховання як засобу розвитку соціальних навичок, включаючи комунікацію, співпрацю, відповідальність і здатність до самостійного ухвалення рішень. Методологія. У процесі дослідження застосовано комплексний підхід, що включає як кількісні, так і якісні методи дослідження. Проведено аналіз наукової літератури для визначення ключових підходів до соціалізації учнів у контексті фізичного виховання. Використано педагогічний експеримент, який включав кілька етапів: діагностичний, формувальний та підсумковий. На діагностичному етапі було застосовано стандартизовані опитувальники для оцінювання рівня соціалізації учнів, спостереження за їхньою поведінкою під час освітнього процесу та взаємодії з однолітками. Формувальний етап передбачав упровадження інтерактивних методик, зокрема рольових ігор, командних змагань, фізкультурно-оздоровчих тренінгів, а також використання мультимедійних інструментів для навчання. Для надання якісної оцінки результатам залучено метод інтерв’ювання учнів та вчителів, а також аналіз портфоліо виконаних завдань. Зібрані дані були опрацьовані за допомогою методів статистичного аналізу, що дозволило обґрунтувати ефективність запропонованих педагогічних підходів. Наукова новизна. У статті вперше представлено авторський підхід до інтеграції фізичної активності в процес соціалізації здобувачів освіти, зокрема через упровадження комбінованих традиційних та інноваційних методів навчання. Розроблено методичні рекомендації з удосконалення засобів фізичного виховання, спрямованих на розвиток соціальних компетенцій. Висновки. Фізичне виховання має значний потенціал у формуванні соціальних компетенцій школярів, сприяючи їх адаптації, емоційному розвитку та здатності до командної роботи. Дослідження підтверджує ефективність інтерактивних методів навчання для розвитку соціальних навичок. Рекомендовано використовувати комплексний підхід до соціалізації здобувачів освіти, що включає поєднання фізичного, соціального та емоційного складників, з акцентом на роль фізичної культури як невід’ємного компонента освітнього процесу.

АДАПТАЦІЯ ЯК ЦІЛЬ ТА УМОВА УСПІШНОГО ВИКОНАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЕМ БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ У ВІЙНАХ НОВОГО ТИПУ

Андрій КИРИЧЕНКО — 2025-03-13

Метою статті є висвітлення значущості адаптації військовослужбовців до бойових умов як важливого елемента психологічної готовності та стійкості до виконання бойових завдань у сучасних воєнних конфліктах, що характеризуються високою динамічністю та складністю. Методологія. У ході проведення наукового дослідження були використані такі теоретичні методи, як аналіз, синтез та узагальнення. Наукова новизна полягає в тому, що в сучасних воєнних конфліктах, які характеризуються швидкими змінами бойової обстановки і високим рівнем стресу, адаптація стає невід’ємним елементом забезпечення психологічної готовності, стійкості та боєздатності військових частин (підрозділів). Вона охоплює не лише психологічну готовність і фізичну витривалість, але і здатність до оперативного прийняття рішень в екстремальних ситуаціях, що безпосередньо впливає на ефективність виконання поставлених бойових завдань. Висновки. У статті проведено комплексний теоретичний аналіз сучасних наукових досліджень, які фокусуються на інноваційних підходах до вдосконалення процесу адаптації військовослужбовців у бойових умовах. Серед дослідників, як зарубіжних, так і вітчизняних, визначено різноманітні моделі адаптації, які враховують специфіку військової служби, умови бойових дій, а також психологічні та фізіологічні чинники, що впливають на здатність військових адаптуватися до нових викликів і загроз в умовах сучасних військ. Адаптація військовослужбовців розглядається як багатокомпонентний процес, що включає етапи професійної та психологічної підготовки за фахом, які сприяють формуванню знань, умінь, навичок, стійкості до стресових факторів сучасного бою. Це не лише процес пристосування до умов служби, але й стратегічна ціль (мета), що підкреслює важливість адаптації для досягнення високої ефективності на полі бою. Адаптація дозволяє військовослужбовцям не тільки виживати в складних умовах (невизначеності, новизни, раптовості, дефіциту часу, збільшення темпу дій), але й досягати успіху у виконанні бойових завдань, що робить її критично важливою умовою сучасних військових операцій.

МОТИВАЦІЯ ЯК ФАКТОР УСПІХУ У ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ТА РОЗВИТКУ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Любов КІБЕНКО — 2025-03-13

Мета статті – проаналізувати роль мотивації в процесі вивчення іноземної мови та визначити її вплив на розвиток іншомовної комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти. Методологія базувалася на глибокому аналізі наукової літератури з питань психології та педагогіки. Було проведено систематичний огляд і синтез сучасних знань, що дозволило сформулювати чітке розуміння досліджуваної проблеми. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі впливу мотивації на успішність вивчення другої іноземної мови, а саме німецької, здобувачами спеціальності «Туризм і рекреація» Харківського державного біотехнологічного університету. Висновки. У результаті дослідження проаналізовано поняття «комунікативна компетентність» й «іншомовна компетентність» та встановлено їх взаємозв’язки. Проведено дослідження та опитування серед здобувачів освіти щодо мотивації до вивчення другої іноземної мови і встановлено, що вони стикаються з різноманітними труднощами під час вивчення іноземної мови. Серед найбільш поширених проблем – недостатня мотивація і відсутність можливості практикувати мову в реальному мовному середовищі. Аналіз отриманих відповідей на питання про фактори, які могли би підвищити мотивацію до вивчення іноземної мови, демонструє чітку тенденцію серед опитаних. Здобувачі вищої освіти виражають бажання мати більше практичних занять, зокрема спілкуватися з носіями мови і брати участь у різноманітних інтерактивних формах роботи. Це свідчить про те, що сучасна молодь очікує від навчання не лише теоретичних знань, а й практичних навичок, які дозволять їм ефективно використовувати мову в реальному житті. Отримані дані дозволяють зробити висновок про те, що для підвищення мотивації здобувачів спеціальності «Туризм і рекреація» необхідно створювати умови для активного використання мови, використовувати різноманітні інтерактивні методи навчання, а також забезпечувати зв’язок між вивченням мови та реальним життям.

СТРУКТУРА УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОФІЦЕРІВ ПОВІТРЯНИХ СИЛ ОПЕРАТИВНОГО РІВНЯ ЯК ПРОФЕСІЙНО ВАЖЛИВОГО ПСИХІЧНОГО УТВОРЕННЯ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Олександр КОВАЛЕНКО — 2025-03-13

Статтю присвячено дослідженню управлінської компетентності офіцерів Повітряних Сил (ПС) оперативного рівня військового управління. У роботі обґрунтовано багатокомпонентну структуру управлінської компетентності та розкрито її системний характер як інтегрального професійного утворення. Автором проаналізовано специфіку професійної діяльності офіцерів ПС, яка характеризується поєднанням організаційних, адміністративних та управлінських функцій, що вимагають здатності до ефективного прийняття рішень та забезпечення злагодженого функціонування системи військового управління в бойових і кризових ситуаціях. Метою статті є дослідження та обґрунтування структури управлінської компетентності офіцерів Повітряних Сил оперативного рівня як складного психічного утворення. Методологія дослідження. Використовуючи методи наукового пізнання (синтез, аналіз, узагальнення), виявлено актуальність поточного дослідження, яка вбачається у важливості діагностування та необхідності імплементації інших підходів, методів та інструментів дослідження структури управлінської компетентності офіцерів ПС як важливого психічного утворення. Наукову новизну дослідження становить дослідження управлінської компетентності офіцерів ПС оперативного рівня, яка не знайшла відображення в науковій літературі. Крім того, новизною є розширення традиційного «особистісного компонента» до більш специфічних емоційно-вольового та індивідуально-психологічного, що дозволяє враховувати складну взаємодію різних психологічних факторів у військовому лідерстві, особливо в умовах високого стресу. Висновки. Обґрунтовано восьмикомпонентну модель управлінської компетентності, яка включає ціннісно-мотиваційний, когнітивний, операційно-діяльнісний, менеджерський, організаційно-управлінський, емоційно-вольовий, індивідуально-психічний і суб’єктний компоненти.

BUILDING STRESS RESISTANCE: INNOVATIVE PEDAGOGICAL INTERVENTIONS FOR HIGHER EDUCATION STUDENTS IN WAR CONTEXTS

Кирило КРИВОШЕЙ — 2025-03-13

Мета статті полягає в дослідженні педагогічних підходів до підвищення стресостійкості здобувачів вищої освіти в умовах війни. Зазначається, що сучасні студенти стикаються зі значними психологічними викликами, зумовленими невизначеністю, змінами у форматах навчання, загрозами безпеці й вимушеною міграцією. Тож нині надзвичайно актуальним є питання стресостійкості та адаптації здобувачів вищої освіти. Методологія дослідження ґрунтується на принципах системності, розвитку, психолого-педагогічного підходу, а також на використанні методів аналізу наукової літератури, емпіричних досліджень та порівняльного аналізу освітніх практик. Наукова новизна полягає у визначенні педагогічних умов, що сприяють підвищенню стресостійкості здобувачів вищої освіти, зокрема: формування безпечного й передбачуваного освітнього середовища, оптимізація навчального навантаження, застосування активних методів навчання та впровадження психоосвітніх програм. Особливу увагу приділено ролі викладачів у створенні підтримувального освітнього середовища та використанні індивідуального підходу до студентів, що дозволяє ефективніше впливати на їх адаптацію. Також акцентовано увагу на важливості інтеграції в освітній процес методів емоційної саморегуляції та психосоціальної підтримки, що сприяє адаптації здобувачів до кризових умов. Висновки. Хронічний стрес, спричинений факторами війни, негативно впливає на когнітивні процеси, емоційний стан і рівень академічної успішності здобувачів вищої освіти. Розвиток навичок конструктивного копінгу, критичного мислення та соціальної взаємодії сприяє зміцненню психологічної стійкості. Визначено, що системний підхід до розвитку стресостійкості в освітньому середовищі є нагальною потребою сучасності. Впровадження інноваційних методів навчання, програм психосоціальної підтримки та розвиток культури взаємодопомоги дозволить здобувачам вищої освіти зберігати емоційну рівновагу та ефективно навчатися навіть у складних умовах.

ІНТЕГРАЦІЯ МУЗИЧНОЇ ТА ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЕСТЕТИЧНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ

Тетяна ЛІСОВСЬКА — 2025-05-02

Мета статті полягає в дослідженні особливостей інтеграції музичної та театралізованої діяльності в процесі естетичного виховання дошкільників, визначенні її педагогічних умов та ефективності впливу на естетичний розвиток дитини. Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових принципів (системності, цілісності, діалектичної суперечності, єдності якості та кількості, розвитку, взаємозв’язку і взаємообумовленості явищ); загальнопедагогічних (єдності навчання, виховання і розвитку, гуманізації освітнього процесу, особистісно-орієнтованого підходу); мистецько-педагогічних принципів (синтезу мистецтв, естетизації освітнього середовища, активності особистості у творчій діяльності). У дослідженні використано методи теоретичного аналізу наукової літератури, педагогічного спостереження, узагальнення педагогічного досвіду та аналізу результатів практичної роботи фахівців закладів дошкільної освіти. Наукова новизна статті полягає в тому, що автором виокремлено та науково обґрунтовано педагогічні умови, котрі забезпечують успішну інтеграцію музичної та театралізованої діяльності в освітньому процесі закладів дошкільної освіти, а також установлено їх вплив на естетичну чутливість, творчу уяву й художньо-творчу активність дітей дошкільного віку. Висновки. Інтеграція музичної та театралізованої діяльності забезпечує цілісний підхід до естетичного виховання, сприяє активізації творчого потенціалу, розвитку художніх здібностей, формує емоційну чуйність, уяву та здатність дітей до співпереживання. Реалізація визначених педагогічних умов створює сприятливе освітнє середовище, що стимулює естетичний розвиток дошкільників і допомагає сформувати естетично розвинену особистість.

КОРЕКЦІЙНА СКЛАДОВА ЧАСТИНА В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Людмила ЛУКАНЬОВА — 2025-03-13

Мета статті – визначення та обґрунтування сучасних науково-практичних аспектів надання корекційної допомоги дітям із порушеннями інтелектуального та мовленнєвого розвитку та аналіз окремих напрямів корекційного впливу, що ефективно сприяють розвитку соціально-особистісних і навчальних компетентностей дітей. Методологія дослідження базується на поєднанні таких підходів: концептуально-аналітичного, що передбачає вивчення сучасного зарубіжного та вітчизняного досвіду реалізації корекційно-розвивальних завдань та врахування індивідуальних особливостей кожної дитини; системного, який передбачає сприйняття корекційної спрямованості освітньо-виховного процесу як цілісної системи; діяльнісного, що визначає практичну діяльність як основу, засіб і вирішальну умову розвитку особистості. Наукова новизна дослідження полягає в констатації необхідності застосування в корекційно-відновлювальному процесі інтегративного мультидисциплінарного підходу на принципах клініко-психолого-педагогічної взаємодії та максимальної індивідуалізації освітньо-корекційного процесу. Висновки. Корекційний складник у роботі з дітьми з інтелектуальними порушеннями – це методична концепція, яка пов’язує між собою освітній, розвивальний та виховний складники, адаптуючи та модифікуючи їх до можливостей і потреб конкретної дитини. В основі корекційної роботи лежить особистісно орієнтоване навчання, в якому може реалізуватися кожна дитина, незалежно від її можливостей. Науково доведено важливість ранньої діагностики та проведення корекційно-реабілітаційних заходів з раннього віку. Корекційний складник максимально індивідуалізує процес навчання, спрямовує його на розвиток соціально-особистісних компетентностей та передбачає побудову індивідуальної освітньої траєкторії дитини з порушеннями інтелектуального розвитку.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ СЕКСУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Сергій МАМИЧЕНКО — 2025-03-13

У статті розглянуто психологічні чинники, що впливають на розвиток сексуальної культури здобувачів вищої освіти, та окреслено перспективи вдосконалення сексуальної освіти в закладах вищої освіти. Мета статті – визначення психолого-педагогічних особливостей розвитку сексуальної культури здобувачів вищої освіти. Використано методи теоретичного аналізу (аналіз, синтез, узагальнення, класифікація, моделювання). У ході наукової розвідки підкреслено значущість особистості викладача освітнього компонента, спрямованого на розвиток сексуальної культури, який має не лише володіти високим рівнем професійної компетентності в галузях сексології, психології статі, гендерних студій, фізіології та соціології, а й бути готовим працювати з чутливими темами без упередженості та оцінювальних суджень. Значущим вважаємо запропонований комплекс рекомендацій щодо підвищення рівня сексуальної культури здобувачів вищої освіти, зокрема проведення лекцій та тренінгів, розвиток емоційного інтелекту, формування критичного мислення щодо інформації про сексуальність, створення університетських центрів психологічної допомоги. Наукова новизна. У статті вперше здійснено аналіз психолого-педагогічних факторів, які впливають на процес розвитку сексуальної культури здобувачів вищої освіти (запропоновано модель інтеграції сексуальної освіти в навчальні плани закладів вищої освіти; окреслено основні напрями підготовки викладачів для ефективного викладання відповідних освітніх компонентів). Подальшого розвитку набули ідеї щодо важливості використання сучасних освітніх технологій, зокрема цифрових платформ та інтерактивних методів навчання, що сприяють формуванню позитивного ставлення здобувачів до сексуальної культури. Висновки. Підвищення рівня сексуальної культури в академічному середовищі закладу вищої освіти є важливим чинником особистісного розвитку та соціалізації здобувачів вищої освіти. Запропоновані підходи можуть слугувати основою для розроблення освітніх програм, спрямованих на підвищення рівня сексуальної культури серед студентської молоді.

КОПІНГ-СТРАТЕГІЇ В ІГРОТЕРАПІЇ ЗА ДОПОМОГОЮ ОБРАЗУ ПОЛЯРНОГО ВЕДМЕДЯ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ

Вікторія НАЗАРЕВИЧ — 2025-03-13

Мета статті полягає в дослідженні впливу ігрових практик із використанням образу полярного ведмедя на формування резильєнтності в дітей і дорослих, а також визначення ефективності копінг-стратегій, заснованих на цьому образі, в подоланні стресу та розвитку емоційної стабільності. Методологія дослідження ґрунтується на комплексі різноманітних методів, як-от: теоретичні (аналіз, синтез, зіставлення, порівняння та узагальнення), зокрема метод класифікації, завдяки якому розподілялися вербальні дані з анкет; емпіричні: опитування у вигляді розробленої авторської анкети з 5 розділів, яку було створено за допомогою Google-форми для отримання інформації шляхом письмових відповідей респондентів; методи оброблення даних: підрахунок кількісних проявів, порівняння процентних співвідношень, виявлення числових ієрархій, контент-аналіз; інтерпретаційні: структурний метод для встановлення структурних зв’язків. Наукова новизна полягає у виявленні можливості використання різних копінг-стратегій за допомогою образу полярного ведмедя в процесі формування резильєнтності, дослідження символічної основи для розвитку резильєнтності, що є корисним для використання в психологічних практиках та ігротерапії. Досліджено застосування образу полярного ведмедя в ігротерапії як символу стійкості та підтримки для розвитку резильєнтності в дітей і дорослих. Висновки. Проведено аналіз асоціацій, які викликає образ полярного ведмедя, а також їх вплив на емоційний стан, адаптацію до стресових ситуацій та здатність долати труднощі. Описано особливості побудови копінг-стратегій через ігрові практики із залученням символу полярного ведмедя. Особливу увагу приділено формуванню позитивних поведінкових патернів і зміцненню психологічної стійкості через інтеграцію символу в терапевтичні процеси. Описано ризики, які треба враховувати практичному психологу, який залучає символ полярного ведмедя в роботу з дітьми і дорослими.

МОДЕЛЬ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ

Вікторія НАЙЧУК — 2025-03-13

Мета статті полягає в дослідженні актуальної проблеми формування творчого потенціалу та розвитку саморегуляції творчої діяльності майбутніх психологів у контексті сучасних освітніх реформ і глобалізаційних викликів. Щораз вищі вимоги до фахівців, які повинні володіти високим рівнем гнучких навичок, зумовлюють необхідність удосконалення професійної підготовки здобувачів у закладах вищої освіти. Особливу увагу приділено питанню розвитку креативного мислення, ефективної адаптації та здатності приймати нестандартні рішення в умовах невизначеності. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному підході, що включає аналіз наукової літератури, емпіричні методи вивчення рівня творчого потенціалу та саморегуляції, а також розроблення й апробацію інтегрованої моделі розвитку цих якостей у майбутніх психологів. Використано методи теоретичного аналізу, порівняльного узагальнення, спостереження, тестування, анкетування та статистичного оброблення даних. Наукова новизна полягає в розробленні багатокомпонентної інтегрованої моделі розвитку саморегуляції творчої діяльності майбутніх психологів. Визначено основні компоненти саморегуляції (мотивація, концентрація, рефлексія, уява, планування, контроль і корекція) та розроблено методи їх цілеспрямованого формування в процесі професійної підготовки. Обґрунтовано значущість створення креативного освітнього середовища для розвитку творчого потенціалу здобувачів вищої освіти. Висновки. На основі проведеного дослідження доведено, що розвиток творчого потенціалу та саморегуляції майбутніх психологів є необхідним чинником їх професійної компетентності. Запропонована модель інтегрує теоретичні та практичні аспекти розвитку творчої саморегуляції та може бути впроваджена в освітній процес закладів вищої освіти. Її застосування сприятиме підвищенню ефективності професійної підготовки здобувачів, розвитку їх гнучкості, креативності та емоційної стійкості, що своєю чергою підвищить їх конкурентоспроможність на ринку праці.

ЕВРИСТИЧНЕ НАВЧАННЯ ТА ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ВИЩІЙ ОСВІТІ У ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Оксана НЕФЕДЧЕНКО — 2025-03-13

Метою статті є аналіз впливу евристичної освіти та штучного інтелекту (ШІ) на процес вивчення іноземних мов у закладах вищої освіти. Дослідження спрямовано на виявлення ефективних методів інтеграції ШІ в освітній процес та оцінювання його впливу на мовленнєву компетентність здобувачів освіти. У роботі застосовувалися методи проблемного навчання, сократівського діалогу, проєктної діяльності, гейміфікації та інтерактивних технологій. Використовувався аналіз наукових праць, емпіричне дослідження ефективності цифрових ресурсів та спостереження за навчальними процесами в реальних освітніх середовищах. Наукова новизна. Виявлено, що поєднання евристичного навчання та штучного інтелекту сприяє підвищенню мотивації здобувачів освіти та розвитку їх мовленнєвої компетентності. Запропоновано підхід до інтеграції ШІ в освітній процес для персоналізації навчання та адаптації матеріалів під рівень знань здобувачів вищої освіти. Досліджено використання чат-ботів, голосових асистентів та автоматизованих систем оцінювання як інструментів розвитку мовних навичок. Висновки. Евристична освіта та штучний інтелект дозволяють значно покращити засвоєння іноземних мов завдяки інтерактивному підходу та адаптивним технологіям. Використання ШІ сприяє персоналізації навчання, забезпечує миттєвий зворотний зв’язок та підвищує ефективність освітнього процесу. Незважаючи на позитивні аспекти впровадження ШІ, важливо зберігати баланс між технологічною підтримкою та живим спілкуванням, а також враховувати етичні аспекти використання автоматизованих систем у навчанні. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на вдосконалення алгоритмів машинного навчання для покращення мовної адаптації та розвитку творчого мислення здобувачів вищої освіти.

МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ: КЛЮЧОВІ ЕТАПИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ СУЧАСНИХ ДОСЛІДНИКІВ ГАЛУЗІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Ганна ОСТАНІНА — 2025-03-13

Мета дослідження – аналіз та визначення ефективних методів та педагогічних практик у галузі дошкільної освіти, які сприяють усебічному розвитку дітей дошкільного віку, зокрема в аспектах когнітивного, емоційного та соціального розвитку. Методологія дослідження ґрунтується на таких наукових підходах, як: системний – дошкільну освіту розглянуто як складну систему, що поєднує освітні, психологічні та соціальні аспекти розвитку дитини; комплексний – використання різних методів для всебічного аналізу особливостей дошкільної освіти; міждисциплінарний – об’єднання педагогіки, психології та соціології для глибшого розуміння процесів навчання та виховання дітей дошкільного віку; праксеологічний – орієнтація на вдосконалення педагогічної діяльності через наукове обґрунтування ефективних інструментів для навчання і виховання. Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає в: систематизації та аналізі сучасних методологічних підходів до наукових досліджень у сфері дошкільної освіти, зокрема експериментальних методів, спостереження, тестування, анкетування і контент-аналізу; обґрунтуванні необхідності адаптації традиційних методів дослідження до сучасних викликів у дошкільній освіті, як-от цифровізація, інклюзія, міждисциплінарний підхід і розвиток критичного мислення дітей; розширенні теоретичних основ методології досліджень дошкільної освіти через інтеграцію міждисциплінарних підходів (поєднання педагогіки, психології, соціології) та визначення їх впливу на якість наукових результатів; обґрунтуванні ефективності комбінованого використання методів для оцінювання когнітивного, емоційного та соціального розвитку дошкільників та впливу освітніх практик на ці аспекти. Таким чином, дослідження має як теоретичну, так і практичну значущість, оскільки сприяє підвищенню якості наукових досліджень у дошкільній освіті та вдосконаленню педагогічних практик. Висновки. У ході дослідження було проаналізовано методологію наукових досліджень у сфері дошкільної освіти, визначено ефективні методи та інструменти, що сприяють когнітивному, емоційному та соціальному розвитку дітей дошкільного віку.

ФОРМУВАННЯ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ЯК СКЛАДНИК ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

Олена ПОПАДИЧ — 2025-03-13

Мета статті полягає у дослідженні проблеми формування академічної доброчесності майбутніх педагогів як складника професійної підготовки та діяльності вчителя. Методологічну основу дослідження становлять теоретичні (аналіз і узагальнення наукової літератури з питань академічної доброчесності, професійної підготовки педагогів, порівняльний аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду впровадження академічної доброчесності у сфері освіти), емпіричні (спостереження за навчальним процесом, розробка та впровадження в освітній процес навчальної дисципліни «Доброчесність та антикорупція для педагогічних працівників») методів та методологічних (компетентнісний підхід передбачає розвиток у майбутніх педагогів навичок академічної доброчесності як складника їхньої професійної компетентності, аксіологічний розглядає академічну доброчесність як важливу цінність особистості педагога, особистісно орієнтований підхід сприяє формуванню у студентів свідомого ставлення до дотримання принципів академічної доброчесності) підходів, які забезпечують комплексний аналіз проблеми формування академічної доброчесності майбутніх педагогів у процесі їхньої професійної підготовки. Наукова новизна полягає в тому, що показано основні проблеми щодо формування академічної доброчесності майбутніх педагогів як складника професійної підготовки та діяльності вчителя, на які варто зважати під час підготовки майбутніх педагогів. Висновки. Встановлено, що формування академічної доброчесності майбутніх педагогів відіграє ключову роль у забезпеченні якості їхньої професійної підготовки, а дотримання принципів академічної доброчесності сприяє підвищенню рівня відповідальності студентів і викладачів, формуванню культури навчання та оцінювання, створенню довіри та прозорості в академічному середовищі, забезпеченню якісної підготовки майбутніх фахівців. Обґрунтовані у дослідженні аспекти формування академічної доброчесності відповідно до світових стандартів підтвердили тезу про те, що сучасна педагогічна освіта повинна не лише надавати фахові знання, а й виховувати в майбутніх учителів відповідальність і наукову порядність.

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ЧИТАЦЬКОЇ ГРАМОТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ ПРОВІДНИХ НАВИЧОК СУЧАСНОГО Й МАЙБУТНЬОГО

Наталія П’ЯСТ — 2025-03-13

В умовах модернізації української школи актуальним завданням постає розвиток читацької грамотності здобувачів закладів загальної середньої освіти, тому що майбутній фахівець має вміти здобувати знання й навчатися впродовж життя, вільно застосовувати новітні технології, працювати в команді, оперативно знаходити необхідну інформацію та використовувати її для розв’язання нагальних проблем. Метою статті є дослідження процесу формування й розвитку читацької грамотності здобувачів закладів загальної середньої освіти у контексті провідних навичок сучасного й майбутнього. Читацьку грамотність розглянуто як багатовимірну компетенцію, що складається не лише зі спроможності до декодування тексту, але й уміння критично аналізувати, інтерпретувати й оцінювати інформацію. Методологія. Використано різні методи дослідження: теоретичні (порівняння, аналіз, синтез, узагальнення положень наукової літератури); критичне засвоєння досвіду української і зарубіжної методики (допомагає педагогу узагальнювати методичний досвід минулого й сучасного, проводити власні творчі пошуки); метод цілеспрямованого спостереження; метод педагогічного експерименту (застосовується для перевірки старих методичних рекомендацій та створення нових, розробки наукових критеріїв, аналізу науково-педагогічних і методичних явищ); метод наукового передбачення (гіпотези). Наукова новизна. Особливу увагу приділено зв’язку читацької грамотності з іншими провідними навичками сучасного й майбутнього, такими як: критичне мислення, креативність, комунікація та співпраця. Висновки. На основі розглянутих результатів міжнародного дослідження PISA з цієї теми, а також проаналізованих ефективних методів і технологій формування й розвитку читацької грамотності запропоновано практичні рекомендації для оптимізації цього процесу.

ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ СУБ’ЄКТИВНОЇ ОЦІНКИ ЯКОСТІ СНУ ТА ЇЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД РІВНЯ НЕВРОТИЗАЦІЇ

Тетяна РИСИНЕЦЬ — 2025-03-13

Мета статті полягає в науковому обґрунтуванні впливу гендерних особливостей на суб’єктивну оцінку якості сну, встановленні істотних зв’язків між критеріями індексу якості сну і рівнем невротизації. Під час вибору методології дослідження автори враховували та дотримувались принципів біомедичної етики на підставі інформованої згоди з респондентами. Протягом листопада 2024 року було клініко-психологічно обстежено 248 здобувачів вищої медичної освіти Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Дослідження проводилось з використанням такого психометричного інструментарію: Пітсбурзький опитувальник на визначення індексу якості сну (PSQI), методика є англомовною, але у нашому дослідженні PSQI показав хорошу надійність (α Кронбаха = 0,85), він був адаптований нами як українська версія опитувальника. Психодіагностичний інструментарій представила шкала для психологічної експрес-діагностики рівня невротизації. Усі обстежені були розподілені нами на сім груп залежно від рівня виразності невротизму; за показником психологічної експрес-діагностики рівня невротизації: кожній з відповідей випробуваних на твердження шкали невротизації ми присвоїли відповідний діагностичний коефіцієнт, використовуючи для цієї мети бланк з діагностичними коефіцієнтами, враховуючи особливості статі випробуваних. Статистико-математичний аналіз виконаний з використанням непараметричних методів статистичного аналізу (однофакторний дисперсійний аналіз (АNOVA), критерій Краскела – Уолліса, метод рангових кореляцій Спірмена). Наукова новизна полягає в тому, що у науковій роботі вперше дана комплексна характеристика залежності якості сну від рівня невротизації, яка враховує гендерний предиктор, обґрунтовує психофармакологічний фактор та відкриває змогу до попередження зростання негативного індексу якості сну в подальшому. Висновки. Невротизм не тільки має значний і прямий прогностичний вплив (p<0,001) на розлади сну, але й опосередковано передбачає розлади сну. Якість сну покращується при зниженні невротизації. Результати підкреслюють терапевтичну необхідність включення психоосвіти та стратегій, спрямованих на зниження невротизму у контексті воєнних дій, у лікуванні та призначенні медико-психологічного супроводу, психофармакології особам із високими рівнями невротизації чи розладами сну.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Ірина СКОМОРОВСЬКА — 2025-03-13

Мета статті полягає у дослідженні теоретико-методичних аспектів самостійної роботи здобувачів вищої освіти, визначенні ефективних умов та етапів її організації для майбутніх вихователів ЗДО. Методологія дослідження ґрунтується на теоретичних методах аналізу теорії та практики організації освітнього процесу ЗВО, зокрема самостійної роботи здобувачів вищої освіти як необхідної умови професійної підготовки майбутніх вихователів, систематизації результатів сучасних наукових досліджень порушеної проблеми в публікаціях учених. Наукова новизна полягає у виокремленні етапів організації самостійної роботи студентів у ЗВО, а саме: підготовчого, основного та підсумкового. Розкрито роботу викладача як організатора самосійної роботи студентів на кожному з етапів. Наведено рекомендації та умови ефективної реалізації самостійної роботи студентів у ЗВО. Авторами досліджено зміст нормативних і вибіркових дисциплін освітньо-професійної програми «Дошкільна освіта», ОР «бакалавр» («Вступ до спеціальності», «Психологія загальна», «Психологія дітей раннього і дошкільного віку», «Адаптація і соціалізація дітей дошкільного віку в ЗДО і початковій школі», «Менеджмент у системі дошкільної освіти» тощо) та розкрито форми організації самостійної роботи майбутніх вихователів із зазначених освітніх компонентів. Наголошено на можливостях використання неформальної освіти на платформах Сoursera, Рrometheus, ЕdEra як одного із способів контролю за виконанням студентами самостійної роботи. Висновки. Виокремлено такі етапи організації самостійної роботи студентів ЗВО: підготовчий, основний, підсумковий. Сформульовано умови ефективної реалізації самостійної роботи майбутніх вихователів ЗДО: формування в студентів мотивації шляхом обґрунтування та роз’яснення мети та завдань; повідомлення педагогом інформації щодо змісту самостійної роботи з даної дисципліни, завдань, які необхідно виконати, і вимог для кожного виду робіт; інформування про критерії оцінювання та вимоги до виконання завдань.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ САМОЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Володимир СЛОБОДЯНИК — 2025-03-13

Швидкі зміни в соціально-економічній, політичній та екологічній сферах призводять до збільшення непередбачуваності та складності життя. Люди все частіше стикаються з ситуаціями, в яких важко передбачити результати своїх дій. Розуміння того, як особистість долає цю невизначеність і захищає себе, є надзвичайно важливим, адже тривала невизначеність може призводити до стресу, тривоги, депресії та інших психічних розладів. Дослідження механізмів самозбереження в таких умовах може допомогти розробити ефективні стратегії запобігання та лікування цих розладів. Мета статті полягає у систематизації наявних підходів щодо психологічних механізмів, які лежать в основі самозбережувальної поведінки в умовах невизначеності; визначенні основних стратегій та механізмів, які використовуються особистістю для збереження власного фізичного та психологічного благополуччя в умовах невизначеності. Методологія дослідження ґрунтується на використанні таких методів: аналізу психологічної наукової літератури для визначення поняття «самозбережувальна поведінка особистості в умовах невизначеності»; узагальнення наукових положень щодо дослідження самозбережувальної поведінки особистості в умовах невизначеності; методу систематизації для визначення основних стратегій та механізмів, які використовуються для збереження фізичного та психологічного благополуччя особистості в умовах невизначеності. Наукова новизна полягає у визначенні найважливіших стратегій і механізмів, які використовують люди для підтримки свого фізичного і психологічного благополуччя в умовах невизначеності. Висновки. Таким чином, поняття «самозбережувальна поведінка особистості в умовах невизначеності» автор розуміє як комплекс реакцій та дій, які спрямовані на захист фізичного та психологічного благополуччя індивіда в ситуаціях, де майбутнє непередбачуване та неконтрольоване. Також звертається увага на те, що самозбережувальна поведінка є динамічною та залежить від взаємодії багатьох факторів, включаючи особистісні риси, когнітивні процеси, емоційний стан та соціальний контекст. Загалом самозбережувальна поведінка в умовах невизначеності є складним та багатогранним феноменом, який вимагає комплексного підходу до розуміння природи такої поведінки. Ефективність стратегій самозбереження залежить від взаємодії багатьох факторів, і успішна адаптація потребує гнучкості, адаптивності та здатності використовувати різні когнітивні та емоційні ресурси.

МИСТЕЦЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІНТЕГРАТИВНОЇ БІОНІКИ ЯК РЕСУРС ПІДТРИМКИ Й РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Олена СОЛЄЙКО — 2025-03-13

Метою статті є привернення уваги до підходу з визначення мистецького потенціалу інтегративної біоніки як ресурсу підтримки й розвитку креативності здобувачів вищої освіти (на прикладах викладання у медичному і мистецькому закладах). Методологія дослідження – впровадження знань з інтегративної біоніки із розвитком відповідної філософської парадигми на основі сиситематизації та порівняльного аналізу впливу її викладання за принципами загальної теорії систем. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше застосовано філософську парадигму інтегративної біоніки як засіб міждисциплінарної інтеграції знань при підготовці спеціалістів. Висновки. Потенціал інтегративної біоніки визначається достовірно стабільним покращенням успішності здобувачів вищої освіти, підвищенням їх мотивації до опанування знань із великих інформаційних потоків сучасності. Ефективність впровадження знань з інтегративної біоніки пов’язана із студентоцентричним підходом до навчання у поєднанні з гуманістичною складовою частино мистецтва та ресурсом позитивного психологічного мікроклімату. Використання філософської парадигми інтегративної біоніки як засобу міждисциплінарної інтеграції знань через візуальне сприйняття дивовижності світу відкриває нові горизонти більш глибокого вивчення освітніх компонентів як у медичній освіті, так і в освіті мистецького напряму.

ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОВНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ КЕРІВНИКА З УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДОМ ВИЩОЇ ОСВІТИ ІЗ УРАХУВАННЯМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ

Олена СОЛЄЙКО — 2025-03-13

Метою статті є розроблення принципів методичного забезпечення мовних компетентностей керівника з управління закладом вищої освіти в Україні із урахуванням європейського досвіду. Методологія дослідження – загальний системний підхід до вивчення явищ об’єктивної дійсності, застосування теоретичних і емпіричних методів (аналіз і синтез, спостереження, типологічні класифікації, опитування й експертні оцінки), цілісних філософських уявлень про пріоритетність ціннісної сфери особистості й запровадження європейських стандартів і нової освітньої парадигми в Україні з опорою на провідні національні документи та міжнародний досвід дослідження мови як системи явищ, природи мовлення, спілкування й комунікації, сутності комунікативного акту, культури мовлення, а також науково-методичних основ формування висококультурної особистості сучасного фахівця. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у контексті європейського досвіду мовної підготовки для українських закладів вищої освіти: сформульовано методичні принципи набуття й розвитку мовних компетентностей керівника з управління закладом вищої освіти, запропоновано методичні напрями самопідготовки й підвищення кваліфікації з мовних компетентностей керівників закладів вищої освіти України. Висновки. Стан вітчизняних організаційно-інституційних, нормативно-правових, інфраструктурних та відповідних науково-методичних складників розвитку компетентностей керівників закладів вищої освіти свідчить про нагальну потребу інновацій, нового формування й становлення. Мовно-комунікативна компетентність керівника для управління розвитком вітчизняного закладу вищої освіти потребує двох взаємопов’язаних багатокомпонентних компетентностей – мовної національної компетентності й іншомовної лінгвістично-культурної компетентності. Їх необхідно забезпечувати дотриманням таких основних методичних принципів: принцип професійної спрямованості мовної підготовки; принцип словниково-смислової спільності, або єдності тезаурусу мовного середовища закладу вищої освіти; принцип індивідуалізації навчання; принцип безперервності самопідготовки та навчання; принцип гуманітарної різноплановості підвищення кваліфікації з мовних компетентностей.

СПОСОБИ ПОДОЛАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ БАР’ЄРІВ У СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Алла СТАДНІЙ — 2025-03-13

Стаття присвячена дослідженню комунікативних бар’єрів у студентів технічних спеціальностей та пошуку ефективних способів їх подолання. Переконані, що розвиток комунікативних навичок є невід’ємною частиною підготовки висококваліфікованих фахівців технічних спеціальностей, здатних ефективно працювати в умовах сучасного інформаційного суспільства. Мета дослідження полягає у виявленні та аналізі комунікативних бар’єрів у міжособистісній комунікації студентів технічних спеціальностей та розробці дієвих способів їх подолання. Методологія дослідження ґрунтується на теоретичних (порівняння, аналіз, синтез, узагальнення положень наукової літератури), емпіричних (спостереження, бесіда та методика «Оцінка комунікативних і організаторських схильностей – КОС» (В.В. Синявського і Б.О. Федоришина), а також психокорекційних методах (індивідуальні консультації, комунікативні ігри, тренінги, виховні заходи). Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше за останній час запропоновано способи подолання комунікативних бар’єрів у студентів технічних спеціальностей на основі досліджень психологічних, лінгвістичних, соціально-культурних особливостей комунікативних бар’єрів у цієї категорії комунікантів. Комунікативний бар’єр – це перешкоди, які виникають під час міжособистісної взаємодії та призводять до неефективної комунікації, негативного емоційного стану співрозмовників, конфліктів. Причинами виникнення комунікативних бар’єрів у майбутніх інженерів можуть бути: тривале перебування у цифровому просторі; багатогодинна індивідуальна робота, яка обмежує можливості спілкування з іншими; зосередження на розвитку hard skils та приділення меншої уваги soft skils; особливості навчальних програм, відповідно до яких мало уваги приділено формуванню комунікативних та соціальних навичок. Окрім цього, чимало студентів належить до інтровертного типу особистості, який має значно менший досвід у спілкуванні, але більше перешкод у взаємодії з іншими людьми (неадекватна самооцінка студентів, низький рівень емоційного інтелекту). Серед комунікативних бар’єрів студентів технічних спеціальностей виокремлюємо психологічні, мовні (лінгвістичні), соціально-культурні бар’єри. Наслідки цих бар’єрів можуть бути різні – від неможливості точної передачі інформації та встановлення порозуміння до виникнення конфліктної ситуації. Проблеми молодих спеціалістів у фаховому спілкуванні призводять до ускладненої комунікації, розірвання договорів, угод, втрати роботи. Висновки. За результатами проведеного експерименту встановлено, що третина студентів має низький рівень комунікативних здібностей, який може бути причиною виникнення комунікативних бар’єрів. Більшість студентів має високий і найвищий рівень організаторських здібностей. Зважаючи на види комунікативних бар’єрів та причини, ми розробили різні методи корекційної роботи зі студентами технічних спеціальностей для їх подолання (індивідуальна робота, комунікативні ігри, соціально-психологічні тренінги, виховні заходи). Позитивна динаміка результатів експерименту довела ефективність запропонованих методів.

ФОРМУВАННЯ ЗМІСТУ МУЗИЧНИХ ДИСЦИПЛІН З УРАХУВАННЯМ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Галина СТЕЦЬ — 2025-03-13

Мета статті полягає в дослідженні змісту навчальних дисциплін у сфері музичного мистецтва та їхніх особливостей у контексті розвитку мистецької освіти сьогодення. Методологія дослідження пов’язується із застосуванням загальнонаукових методів аналізу та синтезу, систематизації та теоретичного узагальнення комплексу музично-теоретичних, музично-інструментальних, диригентсько-хорових дисциплін, а також методики викладання музичного мистецтва, вивчення та засвоєння яких сприяє формуванню та розвитку у студентів естетичного світогляду, художньо-творчого мислення, усвідомленню та розумінню ними явищ музичного мистецтва. Наукова новизна роботи полягає в тому, що за допомогою методу аналізу наукової літератури та результатів наукових досліджень обґрунтовано зміст навчальних дисциплін у сфері музичного мистецтва та їхні особливості у контексті розвитку мистецької освіти сьогодення. Встановлено та доведено фундаментальне значення музичних дисциплін у професійній підготовці майбутнього педагога. Визначено декілька важливих складників музично-педагогічної діяльності, які є особливо актуальними у процесі формування змісту навчальних дисциплін. Висновки. Результати дослідження свідчать про те, що зміст музичних дисциплін передбачає формування та розвиток у студентів навичок професійного управління виконанням різноманітних видів музичної діяльності учнів на уроці, здатності до імпровізації, вміння приймати необхідні рішення у критичних ситуаціях. Модернізація освітньої діяльності зумовлює впровадження в навчальний процес інновацій, що супроводжуються використанням різноманітних технічних засобів навчання, міжпредметних зв’язків, сучасних форм та методів, зорієнтованих на розвиток художньо-образного мислення. Сьогодні успішний вчитель повинен бути наділений умінням критичного мислення, командної співпраці, уміти спілкуватися у різному культурному середовищі. В результаті опанування певного комплексу музичних дисциплін педагог зможе на високому професійному рівні викладати навчальний предмет, у доступній для дітей формі ознайомлювати та зацікавлювати їх даним видом мистецтва, водночас розвиваючи власний творчий потенціал і вдосконалюючи вміння раціонального застосування отриманих знань у музично-педагогічній роботі в закладах загальної середньої освіти.

НАЦІОНАЛЬНА СКЛАДОВА СТАНДАРТИЗАЦІЇ ПЕРЕКЛАДНИХ СЛОВНИКІВ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ І ГАЛУЗЕВИХ НАУКОВИХ ТЕЗАУРУСІВ

Світлана ХАРИЦЬКА — 2025-03-13

Мета статті полягає у дослідженні важливості використання національного складника під час стандартизації перекладних словників у процесі формування національної термінології і галузевих наукових тезаурусів. Методологія дослідження базується на інтеграції різних дисциплін – лінгвістики, культурології, інформаційних технологій, когнітивної науки та стандартів у галузі термінології та укладання словників. Це дозволяє забезпечити комплексний підхід до дослідження теми і досягти позитивних практичних результатів. У статті вказано на важливість використання національної лексики у перекладних словниках задля точності та ефективності перекладу. Автори вказують, що переклад не обмежується лише переносом значень слів з однієї мови в іншу, адже він охоплює також передачу культурних, історичних та соціальних контекстів, що є важливими складниками мовної системи. У статті проаналізовані поняття «словник» та «термінологія». Наукова новизна полягає в аналізі перекладних галузевих словників та вказанні важливості використання національної лексики в технічних перекладних словниках, що дозволяє створювати терміни, які є найбільш зрозумілими для носіїв мови, допомагає уникнути невірних тлумачень або двозначності. Використання національних термінів у перекладних словниках дозволяє адаптувати міжнародні технічні терміни до локальних умов та стандартів, що полегшує впровадження нових технологій і забезпечує відповідність місцевим вимогам. Автори статті описують власний досвід укладання коротких словників-перекладачів для студентів технічних спеціальностей вищих закладів освіти. Висновки. Таким чином, правильне використання національної лексики у технічних перекладних словниках має важливе значення для точності, доступності та адаптації технічної інформації до конкретної мовної та культурної реальності, що полегшує комунікацію і підвищує ефективність роботи в міжнародному технічному середовищі.

ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ДО ДІАГНОСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Михайло ЧУВАСОВ — 2025-03-13

Мета статті – теоретично обґрунтувати шляхи модернізації підготовки майбутніх педагогів до діагностичної діяльності та виявити їх можливості як важливий ресурс формування творчої особистості в умовах закладу вищої освіти. Методологія дослідження: обґрунтовано шляхи модернізації професійної підготовки майбутніх педагогів до діагностичної діяльності як важливого ресурсу забезпечення позитивної динаміки рівнів педагогічного професіоналізму, які передбачають з’ясування: а) оновлення змісту професійної підготовки майбутніх педагогів відповідно до вимог технологізації освіти; б) модернізації технолого-методичної бази навчання на основі досягнень науки, техніки, методичних доробок; в) впровадження діагностичних засобів, способів та інструментарію для забезпечення дидактичної взаємодії освітнього процесу зі діагностуванням його впливу на творче зростання майбутніх педагогів; г) формування готовності студентів до діагностичної діяльності й самодіагностування власних досягнень в опануванні основ обраної професії. Наукова новизна полягає в тому, що, використовуючи метод аналізу наукової літератури та результати емпіричного дослідження, ми схарактеризували сутність нової стратегії модернізації професійної підготовки, сутність її методологічних основ як сукупності методологічних підходів (студентоцентристського, системного, діяльнісно-аналітичного, компетентнісного, процедурно-ситуаційного і технологічного), які слугують основою зміни характеру освітнього процесу й активізації позиції студентів у формуванні готовності до діагностичної діяльності), їх сутність, зміст, взаємодію і взаємозумовленість; вплив на характер підготовки з формування готовності студентів до діагностичної діяльності як важливого чинника формування творчої особистості в умовах закладу вищої освіти. Висновки. Виявлені ресурси діагностичного інструментарію (діагностичні технології, процедури, діагностичний інструментарій та методичне забезпечення), педагогічні умови як важливі шляхи оптимізації професійної підготовки студентів до діагностичної діяльності, які забезпечують творче зростання особистості в умовах закладу вищої освіти.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІВЧАТ ТА ЖІНОК З СИМПТОМАМИ ДИСМЕНОРЕЇ

Дар’я ШЕСТОПАЛОВА — 2025-03-13

Мета статті полягає у дослідженні психологічних особливостей жінок з симптомами дисменореї та визначенні взаємозв’язку між інтенсивністю симптомів і психоемоційним станом особистості. У досліджені взяли участь 99 респонденток, вік яких коливався від 18 до 60 років. Усі опитувані були жіночої статі відповідно до вимог теми дослідження. Опитування поширювалося серед найрізноманітніших категорій жінок у різних областях України. Методологія дослідження базується на використанні комплексу психодіагностичних методик: «Тест-опитувальник самоставлення» В.В. Століна, «Методика домінуючих психічних станів» Л.В. Кулікова, «Тест на образ власного тіла» О.А. Скугаревського та С.В. Сивухи, методика «Когнітивні особливості суб’єктивного благополуччя (КОСБ-3)» О.В. Калюка та О.В. Савченко. Для підвищення достовірності результатів дослідження проводилося анонімно та дистанційно, а питання, що мали на меті зібрати інформацію медичного характеру, були позначені як необов’язкові, і жінки відповідали на них тільки за власним бажанням. Наукова новизна полягає у встановленні взаємозв’язку між інтенсивністю симптомів дисменореї та психологічними характеристиками особистості, зокрема рівнем самооцінки, суб’єктивного благополуччя та домінуючими психічними станами. Висновки. Виявлено тісний взаємозв’язок між інтенсивністю симптомів дисменореї та негативними психологічними чинниками – емоційним станом, самооцінкою, задоволеністю життям і якістю сну у жінок. Що вищою була інтенсивність симптомів, то гірший психологічний стан фіксувався у жінки, особливо в аспектах сприйняття тіла, задоволеності життям і міжособистісними стосунками, а також підвищеної тривожності, напруженості та емоційної нестійкості. Крім того, встановлено значущий вплив соціальної підтримки на загальне самопочуття жінок із дисменореєю, що вказує на необхідність розробки спеціалізованих програм психологічної допомоги.