РОЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ У ФОРМУВАННІ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ ТА СУСПІЛЬНИХ КРИЗ

Анотація

Мета статті – теоретично обґрунтувати роль соціальної підтримки у формуванні життєстійкості студентської молоді в умовах воєнного стану та суспільних криз, визначити механізми її ресурсного і стрес-буферного впливу та окреслити організаційні засади багаторівневої системи підтримки у закладі вищої освіти. Методологія. Дослідження має теоретико-аналітичний характер. Використано концептуальний аналіз понять «життєстійкість», «резильєнтність», «соціальна підтримка»; порівняння особистісного, процесуального та соціально-екологічного підходів; синтез результатів українських і зарубіжних досліджень; систематизацію форм підтримки; структурно-функціональне моделювання. Джерельну основу становлять рецензовані наукові публікації, присвячені життєстійкості, стресу, психічному благополуччю та освітній підтримці молоді. Праці, опубліковані російською мовою, а також видані на території Росії чи Білорусі, не використовувалися. Соціальну підтримку визначено не як окремий зовнішній ресурс, а як систему взаємодій, через яку здобувач отримує емоційне прийняття, достовірну інформацію, практичну допомогу, оцінний зворотний зв’язок і досвід належності до спільноти. Обґрунтовано чотири взаємопов’язані механізми її впливу: відновлення відчуття безпеки та зв’язку; зменшення невизначеності й розширення доступу до ресурсів; підтримання суб’єктності, контролю та самоефективності; спільне смислотворення і збереження перспективи майбутнього. Показано, що позитивний ефект залежить не лише від кількості контактів, а передусім від сприйнятої доступності, своєчасності, відповідності потребам, добровільності, конфіденційності та здатності підтримки не підміняти активність самої молодої людини. Наукова новизна. Запропоновано ресурсно-буферну модель формування життєстійкості студентської молоді, у якій соціальна підтримка виконує подвійну функцію: безпосередньо посилює ресурси повсякденного функціонування і пом’якшує вплив воєнних та суспільних стресорів у кризових ситуаціях. Модель інтегрує мікрорівень близьких взаємин, мезорівень академічної спільноти, інституційний рівень сервісів і політик закладу вищої освіти та рівень партнерства з громадою і цифровими мережами. Сформульовано орієнтири для побудови у закладах вищої освіти системи підтримки, що поєднує травмаінформовану педагогічну взаємодію, взаємодопомогу однолітків, доступне психологічне консультування, маршрути перенаправлення, кризові протоколи, гібридні сервіси та регулярне оцінювання потреб. Висновки. Соціальна підтримка сприяє життєстійкості тоді, коли допомагає студентові залишатися включеним у значущі відносини, зберігати авторство власних рішень, отримувати реальні ресурси та відновлювати здатність діяти. Інституційне завдання полягає не у створенні надмірно опікунського середовища, а у забезпеченні доступної, диференційованої й етично організованої підтримки, яка підсилює автономію та взаємну відповідальність учасників освітньої спільноти.