СТРУКТУРНО-КОМПОНЕНТНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПУБЛІЧНОГО СЛУЖБОВЦЯ

Анотація

У сучасному суспільстві, що переживає постійні трансформації та вплив глобалізаційних процесів, ефективне функціонування публічної служби визначається не лише вмінням реагувати на зміни, але й здатністю до успішної комунікації. Комунікативна компетентність публічних службовців стає ключовим чинником їх професійного успіху та ефективності в роботі, оскільки вона є критично важливою у контексті відкритого діалогу з громадськістю, адже він сприяє підвищенню легітимності прийнятих рішень і забезпечує відповідність інтересам суспільства. Таким чином, необхідність удосконалення комунікативних здібностей стає не лише обов’язковою, але й стратегічно важливою для підтримання високого стандарту професійної діяльності публічних службовців. Однак, до сьогоднішнього часу, існує невизначеність у розумінні структури та компонентів цієї визначальної складової. Таким чином, актуальність дослідження структурно-компонентної моделі розвитку комунікативної компетентності публічного службовця зумовлює необхідність систематизації та уточнення понять та методологічних підходів у цій області знань. Мета статті – дослідити структуру та компоненти комунікативної компетентності публічного службовця, проаналізувати запропонувати власний варіант моделі її розвитку. Для досягнення поставлeної мeти, потрібно вирiшити такі зaвдання: 1) проаналізувати нормативно-правові передумови до розвитку комунікативної компетентності публічних службовців; 2) проаналізувати наявні підходи до визначення складових структури комунікативної компетентності та шляхів їх розвитку; 3) запропонувати власну модель розвитку комунікативної компетентності публічного службовця. Методологія дослідження. Матеріалами дослідження є: 1) нормативно-правові акти щодо розвитку комунікативної компетентності публічних службовців; 2) праці вітчизняних авторів, що провадять свої науково-практичні дослідження у галузі публічного управління та адміністрування, а також суміжних суспільних наук. В процесі здійснення дослідження було використано наступні наукові методи: теоретичного узагальнення та групування (для визначення структури комунікативної компетентності та її компонентів); логічного узагальнення результатів (формулювання висновків). Наукова новизна. У статті проаналізовано наукові та нормативні підходи щодо структури та компонентів комунікативної компетентності та вперше запропоновано теоретичну модель її розвитку з урахуванням сучасних вимог законодавства. Висновки. Комунікативна компетентність має складну багаторівневу структуру, яка охоплює різноманітні елементи та компоненти, уміння та навички. До компонентів комунікативної компетентності входять: мотиваційний компонент, когнітивний компонент, операційно-технологічний компонент, особистісно-поведінковий компонент та рефлексія. Комунікативну компетентність потрібно розглядати як інтегративну структуру, що пов’язує усі дані компоненти між собою у складну взаємодоповнюючу систему.