ЦИФРОВІ ДВІЙНИКИ ЯК УПРАВЛІНСЬКА ТЕХНОЛОГІЯ У ЗБЕРЕЖЕННІ ДОВКІЛЛЯ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню цифрових двійників як новітнього інструменту публічного управління у сфері охорони природних екосистем. Обґрунтовано управлінський потенціал цифрового двійника як цифрової репрезентації природного об’єкта чи явища, що функціонує в реальному часі та дає змогу моделювати сценарії змін, прогнозувати екологічні ризики та підвищувати обґрунтованість управлінських рішень. Запропоновано розглядати цифровий двійник не як суто технічну систему, а як частину управлінської інфраструктури, що забезпечує взаємодію між даними, просторовим аналізом, нормативним регулюванням і процесами ухвалення рішень. Проаналізовано перспективи впровадження цифрових двійників у захисті лісових, водних, гірських та степових екосистем України, а також виклики, пов’язані із правовим, організаційним і кадровим забезпеченням цієї інновації, її потенціал у контексті післявоєнного відновлення природних екосистем України. Метою статті є обґрунтування можливостей застосування цифрових двійників як інструменту публічного управління у сфері охорони природних екосистем, а також аналіз умов і викликів їх упровадження в екологічній політиці України, зокрема в аспекті післявоєнного відновлення довкілля. Методологія дослідження. У дослідженні використано системний і структурно-функціональний підходи для аналізу цифрового двійника як управлінського інструменту. Застосовано порівняльно-правовий метод для вивчення міжнародного досвіду, а також кейс-метод для ілюстрації можливостей упровадження цієї технології в охороні природних екосистем. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні цифрового двійника як управлінського, а не лише технічного інструменту в системі охорони природних екосистем. Запропоновано розглядати його як елемент публічного управління, що поєднує дані, цифрове моделювання та нормативну основу для ухвалення екологічно обґрунтованих рішень. Висновки. Визначено, що ключовими викликами для впровадження цифрових двійників у сфері охорони природних екосистем є відсутність узгодженої нормативної бази, занизький рівень інтеграції цифрових даних, обмежена інституційна спроможність органів влади та низький рівень міжвідомчої взаємодії. Рекомендовано розробити концепцію державної підтримки цифрових моделей екосистем, забезпечити доступ до актуальних геоекологічних даних, а також підвищити цифрову компетентність управлінських кадрів. Запропоновані підходи сприятимуть формуванню науково обґрунтованої екологічної політики, прозорості рішень у сфері природокористування та посиленню сталості управління довкіллям в Україні.