КРАЩІ ПРАКТИКИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В ІТАЛІЙСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

Анотація

Для публічного управління останніх років соціальне підприємництво набуло значення інструменту одночасної реалізації соціальної політики та інноваційної модернізації сервісів на рівні громад і територій. Метою статті є узагальнення кращих практик державної підтримки інноваційного розвитку соціального підприємництва в Італійській Республіці та визначення управлінських елементів, придатних до адаптації в Україні, зокрема в контексті переходу від фрагментарних грантових рішень до системної політики соціальних інновацій. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні системного та інституційного підходів, порівняльного аналізу державних механізмів підтримки, нормативно-правового аналізу профільного регулювання третього сектору і соціального підприємництва, а також контент-аналізу рамкових політик ЄС та аналітичних підходів OECD до соціально орієнтованих закупівель, екосистем соціальних інновацій і моніторингу результативності; застосовано методи узагальнення, типологізації та логіко-структурного моделювання зв’язків між регулюванням, даними, фінансовими інструментами та підзвітністю. Результати дослідження полягають у тому, що вперше обґрунтовано цілісну інтерпретаційну модель італійської державної підтримки як взаємопов’язаного контуру, в межах якого зниження інформаційної асиметрії та підвищення довіри виступають ключовими передумовами масштабування інноваційних соціальних послуг. Висновки. Доведено, що результативність італійського підходу забезпечується узгодженістю правових норм, цифрової інфраструктури прозорості, інвестиційно орієнтованих фінансових механізмів і стандартів нефінансової підзвітності, що переводить державну підтримку з логіки разових трансфертів у логіку інституціоналізації та відтворюваного масштабування; практична імплікація полягає в доцільності прив’язування доступу до підтримки до вимог щодо прозорості, якості управління та оцінювання соціального ефекту.