УПРАВЛІНСЬКІ ПРИНЦИПИ ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В СУСПІЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ
DOI:
https://doi.org/10.32782/2786-5681-2023-4.08Ключові слова:
управлінські принципи, суспільний контекст, реалізація, охорона здоров’я, гуманітарна політика, медичне страхування, імплементаціяАнотація
У статті визначено, що основним джерелом фінансування охорони здоров’я в більшості країн є внески на обов’язкове медичне страхування, що відраховуються на паритетній основі роботодавцями та найманими працівниками. Дефіцит фондів обов’язкового та приватного медичного страхування покривається за рахунок державних кредитів, на фінансування охорони здоров’я спрямовуються також кошти від добровільного медичного страхування за рахунок роботодавців. Розглянуто управлінські підходи, які ґрунтуються на тому, що диференціація відповідальності за надання медичної допомоги полягає в тому, що загальні питання розвитку охорони здоров’я вирішуються центральними органами управління, а організація та планування діяльності медичних установ на місцях знаходяться у віданні місцевих органів влади. Основною особливістю бюджетної моделі фінансування охорони здоров’я є рівний доступ до медичної допомоги всіх громадян, тому зазначена обставина перешкоджає формуванню соціальної нерівності щодо доступу населення до послуг охорони здоров’я. З’ясовано, що основними характеристиками системи бюджетного фінансування охорони здоров’я є загальне охоплення населення послугами охорони здоров’я, фінансування з державного бюджету, контроль з боку парламенту та управління урядовими органами. У більшості країн із бюджетною моделлю фінансування охорони здоров’я обов’язок визначення політики у сфері охорони здоров’я населення та відповідальність за забезпечення доступу до медичної допомоги покладаються на центральні органи виконавчої влади в галузі охорони здоров’я. Доведено, що бюджетна модель охорони здоров’я, на відміну від страхових систем, характеризується більшою економічністю, що проявляється на нижчому рівні адміністративних витрат. Це обумовлено тим, що держава може стримувати зростання витрат на охорону здоров’я за допомогою макроекономічних важелів. При бюджетному фінансуванні охорони здоров’я стимули до стримування витрат і здатність це робити об’єднані в одному органі, що дозволяє зберігати засоби та виключати дублювання функцій. Обґрунтовано, що, на відміну від зарубіжних бюджетних систем охорони здоров’я, більшість яких було сформовано на кілька десятиліть пізніше, система охорони здоров’я України характеризувалася головною роллю держави в організації охорони здоров’я та надмірною централізацією управління. Саме тому бюджетні моделі охорони здоров’я, як правило, обходяться суспільству дешевше, ніж страхові, а зворотною стороною контролю держави за станом охорони здоров’я є політичні інтереси, тому витрати, що виділяються на бюджетну систему охорони здоров’я, залежать від них.
Посилання
Лехан В.М., Слабкий Г.О., Шевченко М.В. Аналіз результатів реформування системи охорони здоров’я в пілотних регіонах: позитивні наслідки, проблеми та можливі шляхи їх вирішення. Україна. Здоров’я нації. 2015. № 3. С. 67–86.
Лобас В.М., Шутов М.М., Вовк С.М. Методологія реформування систем охорони здоров’я, за кластерними підходами. Україна. Здоров’я нації. 2013. № 2(26). С. 84–88.
Мартякова О.В., Трикоз І.В. Перспективи модернізації охорони здоров’я. Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. 2015. № 4(32). С. 23–30.