МОВНА СТІЙКІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ І ПОСАДОВИХ ОСІБ ЯК КЛЮЧОВА РИСА ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32782/2786-5681-2023-4.13

Ключові слова:

мовна стійкість, мовна свідомість, національномовна особистість, рідна мова, державні службовці, посадові особи, білінгвізм

Анотація

Формування національномовної свідомої особистості громадянина держави в умовах новітнього етапу розвитку українського суспільства відповідає викликам сьогодення. У статті проаналізовано проблему мовної стійкості, яка базується на національних свідомості, освіті, традиціях та культурі, а також співпраці з представниками інших народностей, які проживають на території України. Зокрема акцентовано увагу на важливому питанні формування мовної стійкості керівних кадрів – державних службовців, публічних управлінців, посадових осіб різних рівнів і сфер діяльності, від яких великою мірою залежить організація процесу формування нового національно свідомого покоління громадян та розвиток держави в цілому. Визначено головні фактори та шляхи становлення та розвитку національномовної особистості керівника. Мета статті. Виходячи з аналізу наукової літератури, з урахуванням сучасних національно-політичних реалій в Україні, поставлено за мету дати відповідь на запитання, що пов’язані з чинниками впливу на формування мовної стійкості керівних кадрів, які покликані сприяти підвищенню рівня мовної стійкості громадян. Методологія дослідження проблеми ґрунтується на поєднанні таких методів, як аналіз, синтез та узагальнення. Теоретичною та методологічною базою дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові праці, присвячені дефініціям «мовна стабільність» та «мовна стійкість». Зазначено, що дієвими методами проведення дослідження мовної стійкості громадян у державі та за кордоном є опитування (анкетування, інтерв’ювання); спостереження за мовленням та діяльністю людей різних сфер, професій; аналіз статистичних даних щодо стану мовної політики в Україні тощо. Дослідження проводиться у формі одержання інформації безпосередньо від учасників та опосередковано. Наукова новизна роботи виявлена у спробі дослідити питання мовної стійкості та її джерел, як однієї з проблем соціолінгвістики та ключової риси громадянина українського суспільства; у пошуку сучасних можливих шляхів підвищення рівня мовної стійкості державних службовців і посадових осіб та перспектив популяризації української мови. Висновки. Мовна стійкість є рисою набутою. Основними умовами підвищення рівня мовної стійкості народу є незалежність країни та національна свідомість її громадян, розвиток національної культури та відсутність агресивного впливу інших культур, продумана стратегія державної мовної політики та високий рівень мовної стійкості державних службовців і посадових осіб. Мовна стійкість народу України має стати пріоритетом ідеології держави та свідомим вибором її громадян. Актуалізація та дослідження питання шляхів розвитку мовної стійкості керівних кадрів, уповноважених сприяти підвищенню рівня мовної стійкості громадян, має проводитися на рівні держави, окремих структур, суспільних організацій, освітніх установ та стати основою для вдосконалення мовної політики в Україні. Це вимагає системного моніторингу мовної ситуації в країні, аналізу інформації, пошуку та реалізації шляхів підвищення рівня мовної стійкості насамперед керівних кадрів. Мова відіграє провідну роль для розвитку народу, його культури, історії, світогляду та усвідомлення власної самобутності. Тільки за умови високого рівня мовної стійкості народу може існувати вільна й незалежна Україна та українська нація.

Посилання

Ткаченко Орест. Проблема мовної стійкості та її джерела. Українська спілка. URL: http://national.org.ua/library/orest_tkaczenko.html

Симоненко Т. Стимулювання студентів до українськомовної стійкості. Українська мова і література в школі. 2004. № 1. С. 46–47.

Гриценко Т. Розвиток мовної особистості у технічних ВНЗ. Гуманітарна освіта у технічних вищих навчальних закладах : збірник наукових праць Національного університету. 2009. Вип. 17. С. 162–172.

Ткаченко О.Б. Проблема мовної стійкості та її джерела. Мовознавство. 1990. № 4. С. 3–10.

Мовна стійкість і мовна стабільність. Київ, 2002. С. 11–14. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/8995/Masenko_Movna_stiykist%27_ta_movna.pdf?sequence=1&isAllowed=y

Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси (етнополітичний аналіз) : монографія. Київ : Вища школа, 1998. 392 с.

Націоналізм : Антологія / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. Київ : Смолоскип, 2000. 872 с.

Конституція України. – Режим доступу: rada.gov.ua.

Ткаченко. О.Б. Українська мова сьогодення й історична перспектива. Київ : «Наукова думка», 2014. 512 с.

Grenoble, L.A. Language Policy in the Soviet Union. Springer Science & Business Media. 31 липня 2003 р. ISBN 9781402012983

Закон України «Про функціонування української мови як державної». [Електронний ресурс]. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2704-19#Text

Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки. Львів, 2001. С. 24.

##submission.downloads##

Опубліковано

2023-10-23

Статті цього автора (авторів), які найбільше читають