АНАЛІЗ ОСВІТНЬО-НОРМАТИВНИХ ВИМОГ ДО ФОРМУВАННЯ ЛІНГВОСОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ АГРАРІЇВ

Анотація

Аналіз освітньо-нормативних вимог до формування лінгвосоціокультурної компетентності у майбутніх фахівців аграрного сектору є надзвичайно актуальною проблемою освіти. Оскільки ринок праці виходить за межі України, налагоджуються партнерські відносини з країнами Європи, то змінюються й вимоги до професійної комунікативної компетентності, якою володіє сучасний фахівець. Метою статті є визначення основних освітньо-нормативних вимог до формування лінгвосоціокультурної компетентності у майбутніх фахівців-аграріїв. Методологія дослідження ґрунтується на комплексі теоретичних методів дослідження для аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння та систематизації теоретичних даних. У цілому професійна комунікативна компетентність майбутнього аграрія складається з багатьох компетентностей, серед яких – професійна, мовна, мовленнєва, лінгвосоціокультурна тощо. У нашому дослідженні розглянуто саме лінгвосоціокультурну компетентність, бо ми вважаємо, що їй приділяється найменше уваги під час формування професійної комунікативної компетентності у виші. Наукова новизна полягає у визначенні освітньо-нормативних вимог до процесу формування лінгвосоціокультурної компетентності. Установлено, що основними освітньо-нормативними документами, що регламентують процес формування лінгвосоціокультурної компетентності фахівців різних спеціальностей, є Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання, Рамкова програма з німецької мови у вітчизняних вищих навчальних закладах, Стандарти вищої освіти, освітньо-професійні програми підготовки фахівців та робочі програми з дисциплін мовної підготовки. Висновки. Окреслено перелік освітньо-нормативних вимог до формування лінгвосоціокультурної компетентності майбутніх аграріїв, серед яких: 1) здатність спілкуватися під час виконання своїх посадових обов’язків на основі етичних міркувань; 2) здатність працювати в міжнародному середовищі з урахуванням норм вербальної та невербальної поведінки носіїв мови залежно від умов соціальної взаємодії; 3) здатність спілкуватися державною та іноземною мовами з урахуванням численних розбіжностей і відмінностей.