СОЦІАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК СКЛАДНИК ПРОФЕСІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ПОРТРЕТА ЛІКАРЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/academ-ped.psyh-2024-1.21Ключові слова:
соціальна компетентність, лікарі, професійно-психологічний портрет, тривожність, стабільність, особистістьАнотація
Мета статті – проаналізувати роль соціальної компетентності у професійно-психологічному портреті лікарів. Методологія дослідження базується на поєднанні філософських принципів, таких як системність, діалектична суперечність, єдність якості та кількості, діалектичне заперечення, розвиток, причинність; загальнопсихологічних концепцій, таких як психологічна теорія дії, єдність психіки і діяльності, розвиток, системність, концепція суб'єкта психічної активності тощо. Використані методи ґрунтуються на принципах системності, науковості та верифікації. Наукова новизна полягає у тому, що, використовуючи метод аналізу наукової літератури, виявлено місце соціальної компетентності у професійно-психологічному портреті лікарів та систематизовано сучасні дослідження професійного портрету лікаря, які охоплюють широкий спектр аспектів, що включають психологічні, соціальні, етичні та культурні аспекти медичної професії. Узагальнено розуміння професійно-психологічного портрету в такій редакції: це концепт, який виник у соціальній психології та суспільних науках із метою аналізу та розуміння поведінкових та психологічних характеристик індивідів у контексті соціального середовища. Ця категорія відображає комплексний підхід до дослідження особистості, її взаємодії із суспільством та культурним оточенням. Висновки. Соціальна компетентність виявляється як ключовий складник професійно-психологічного портрета лікаря, який визначає його успішність у взаємодії з пацієнтами, колегами та іншими учасниками медичного процесу. Уміння ефективно спілкуватися, проявляти емпатію, розуміти культурні відмінності та сприймати різноманітність поглядів є важливими аспектами соціальної компетентності лікаря.
Посилання
Зарецька О.М. Соціальна компетентність майбутнього фахівця охорони здоров’я як педагогічна проблема. Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. 2016. № 1. С. 110–115.
Панченко С.В. Формування соціальної компетентності майбутніх фахівців медичного профілю в процесі вищої медичної освіти. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Педагогіка. Соціальна робота». 2017. Вип. 3(45). С. 72–75.
Савінкова Г.В. Соціальна компетентність медичних працівників: теоретичні аспекти. Збірник наукових праць Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «Психологія». 2015. Вип. 62. С. 224–230.
Степура І.В. Особливості формування соціальної компетентності майбутніх лікарів у процесі підготовки в університеті. Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського. Серія «Педагогіка, психологія, соціологія». 2018. Вип. 2. С. 90–95.
Яковенко В.М. Соціальна компетентність майбутніх лікарів у вищих медичних навчальних закладах України. Проблеми освіти. 2019. Вип. 95. С. 257–264.
Adler M.G., Louw G.P. Social competence and empathy: A study of the emotional intelligence of medical doctors. SA Journal of Industrial Psychology. 2018. № 44(0). Р. 1453. https://doi.org/10.4102/sajip.v44i0.1453.
Epstein R.M., Hundert E.M. Defining and assessing professional competence. JAMA. 2022. № 287(2). Р. 226–235. https://doi.org/10.1001/jama.287.2.226.
Gleichgerrcht E., Decety J., Lough S. At the heart of morality lies neuro-visceral integration: Lower cardiac vagal tone predicts utilitarian moral judgment. Frontiers in Psychology. 2013. № 4. Р. 524. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2013.00524.
Hafferty F.W., Franks R. The hidden curriculum, ethics teaching, and the structure of medical education. Academic Medicine. 1994. № 69(11). Р. 861–871. https://doi.org/10.1097/00001888-199411000-00001.
Jones L.V., Jones B.F., Hafner R.J. The taxonomy of social competence. Journal of Educational Psychology. 1973. № 65(4). Р. 343–356. https://doi.org/10.1037/h0034966.
Krupat E., Rosenkranz S.L., Yeager C.M., Barnard K., Putnam S.M., Inui T.S. The practice orientations of physicians and patients: The effect of doctor-patient congruence on satisfaction. Patient Education and Counseling. 2000. № 39(1). Р. 49–59. https://doi.org/10.1016/S0738-3991(99)00098-5.
Makoul G., Schofield T. Communication teaching and assessment in medical education: An international consensus statement. Patient Education and Counseling. 2007. № 37(2). Р. 191–195. https://doi.org/10.1016/S0738-3991(98)00126-1.
Stern D.T. Practicing what we preach? An analysis of the curriculum of values in medical education. American Journal of Medicine. 2006. № 119(1). Р. 72.e7–72.e11. https://doi.org/10.1016/j.amjmed.2005.06.066.
Stewart M.A. Effective physician-patient communication and health outcomes: A review. Canadian Medical Association Journal. 1995. № 152(9). Р. 1423–1433. Retrieved from: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC1337906/.
Weiner S.J., Schwartz A., Sharma G., Binns-Calvey A., Ashley N., Kelly B. Patient-centered decision making and health care outcomes: An observational study. Annals of Internal Medicine, 2013. № 158(8). Р. 573–579. https://doi.org/10.7326/0003-4819-158-8-201304160-00001.
