ОСОБИСТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЯК ОСНОВА ЛІДЕРСЬКОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ КЕРІВНИКА ОРГАНІЗАЦІЇ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32782/2786-5681-2023-3.02

Ключові слова:

ефективність, особисті якості, продуктивність, тайм-менеджмент, лідерство, управління

Анотація

Сьогодні інтерес до теми лідерства в бізнесі, уряді, політичних партіях, що дістав відображення у соціальній психології, філософії та управлінських науках, висуває питання про якість лідера як суб'єкта соціального управління і розвиток лідерських навичок до розряду найважливіших. А процеси, які відбуваються нині в українському суспільстві, характеризуються зміною моделей розвитку публічного управління, що мають сприяти гармонізації інтересів та взаємостосунків людини, суспільства та держави. Ці процеси є дуже складними та суперечливими. Вирішальна роль у цих змінах належить управлінцям нової генерації: лідерам у системі публічного управління, яскравим особистостям, керівникам, що маюсь у собі набір усіх необхідних якісних характеристик та, найголовніше, є носіями особистої ефективності. У статті визначено та проаналізовано основні критерії особистої ефективності лідера організації, від яких напряму залежить його продуктивність. Розглянуто передумови особистої ефективності лідера з публічного управління, дослідження яких дасть змогу ефективно та вчасно визначити лідера у будь-якому колективі та спрямувати його потенціал у правильному напрямі. Визначено складники роботи лідера над особистим характером, які хоча і мають немалий перелік, але всі є важливими складниками характеру лідера та показниками його особистої ефективності. Оскільки лідерство має велике значення для розвитку організації, то особиста ефективність керівника стає ключовим чинником успіху в будь-якій галузі. Окрім того, ефективний керівник є прикладом для своїх підлеглих та може стимулювати їх розвиток і підвищення особистої продуктивності. Тож, підсумовуючи, важливим складником прояву його особистої ефективності є вплив особистої ефективності на ефективність організації, що включає створення культури постійного вдосконалення, встановлення чітких очікувань і надання відповідних винагород і стимулів за досягнення цілей. Проведений аналіз показав, що наявність усіх необхідних якостей може охарактеризувати керівника як ефективного, особисті якості якого вливатимуть на його організаційну ефективність.

Посилання

Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання : монографія. Київ : КНЕУ, 2003. 230 с.

Гуз К.Ж. Вплив ступеня абстракції навчального матеріалу підручника на формування інтелекту учнів. Проблеми сучасного підручника. 2014. Вип. 14. С. 174–181.

Ємельянов В.М. Удосконалення механізмів відбору кандидатів на керівні посади державної служби України з урахуванням лідерських компетентностей. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 11. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1922 (дата звернення: 21.03.2023).

Калашнікова С.А. Освітня парадигма професіоналізації управління на засадах лідерства : монографія. Київ : Київськ. ун-т імені Бориса Грінченка, 2010. 380 с.

Ліпенцев А.В. Розвиток лідерства в органах публічної влади у контексті завдань надання якісних адміністративних послуг: теоретичні та методологічні аспекти. Ефективність державного управління. 2014. Вип. 38. С. 21–42.

Нестуля О.А. Лідерство за визначенням «артхашастри» Каутільї. Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. Серія «Економічні науки». 2012. № 2(53). С. 112–119.

Баюра Д.О., Буян О.А. Концептуальні засади механізму формування корпоративної соціальної відповідальності в Україні. Актуальні проблеми економіки. 2012. № 9. С. 151–157.

Жук Ю. Поняття послуг у системі державного управління. Ефективність державного управління. 2015. Вип. 45. С. 116–122.

Тертичка В.В. Стратегічне управління : підручник. Київ : К.І.С., 2017. 932 с.

Стратегія державної кадрової політики на 2012–2020 рр., схвалена Указом Президента України № 45/2012 від 01.02.2012. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/45/2012#Text (дата звернення: 15.03.2023).

Попов С.А. Державно-управлінські нововведення: теорія, методологія, практика : монографія. Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2014. 296 с.

Kakabadse A. Comparison of case studies examining the paucity of leadership in government. Ethics, values, and behaviors: Public Administration. 2003. Vol. 81. № 3. Р. 77–508.

Meer F. Educating and training civil servants in the Netherlands / F. Meer, T. Kerkhoff, D. Osch. URL: https://www.caop.nl/app/uploads/2019/04/Educating_and_training_civil_servants_in_the_Netherlands_1814-2014.pdf (дата звернення: 15.03.2023).

Lewin K., Lippitt R., White R., Patterns of aggressive behavior in experimentally created social climates. Journal of Social Psychology. 2010. № 10(2). Р. 271–301.

Колот А.М., Цимбалюк С.О., Мотивація персоналу : підручник. Київ : КНЕУ, 2011. 397 c.

Бородай Е., Кононец Н., Гуз К., Костевський О. Ресурсно-орієнтована методика розвитку лідерської компетентності учителів предмета «Захист України». Витоки педагогічної майстерності. 2022. Вип. 29. С. 47–55.

Ємельянов В.М. Удосконалення механізмів відбору кандидатів на керівні посади державної служби України з урахуванням лідерських компетентностей. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 11. С. 1–7.

Калашнікова С.А. Освітня парадигма професіоналізації управління на засадах лідерства : монографія. Київ : Київськ. ун-т імені Бориса Грінченка, 2010. 380 с.

Ліпенцев А.В. Розвиток лідерства в органах публічної влади у контексті завдань надання якісних адміністративних послуг: теоретичні та методологічні аспекти. Ефективність державного управління. 2014. Вип. 38. С. 21–42.

Нестуля О.О., Нестуля С.І., Кононец Н.В. Основи лідерства : електронний посібник для самостійної роботи студентів. Полтава : ПУЕТ, 2018. 241 с.

Орлова Н.С. Лідерство та комунікації у системі державної служби України. Детермінанти розвитку публічного управління та адміністрування в Україні : колективна монографія / за заг. ред. Н.С. Орлової. Київ : Освіта України, 2020. 262 с.

Пашко Л.А. Управлінське лідерство як запорука ефективності функціонування сфери державного управління. Адміністративна реформа в Україні: сучасний стан, проблеми та перспективи : монографія / за заг. ред. Н.Р. Нижник, Н.Т. Гончарук. Донецьк : Моноліт, 2009. С. 255–271.

Стоян О.Ю. Теоретичні положення формування харизматичного лідерства в системі публічного управління. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 4. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1932 (дата звернення: 15.03.2023).

Сурай І.Г. Еліта в державному управлінні: погляд із давнини. Актуальні проблеми державного управління. 2010. № 4(44). С. 43–47.

Адізес І. Командне лідерство. Як порозумітися з будь-яким менеджером. Київ : Наш Формат, 2019. 304 с.

Atkinson J. The Art of Change Making. London: the Leadership Centre Local Government House, 2015.

р. URL: https://www.leadershipcentre.org.uk/wp-content/uploads/2016/02/The-Art-of-Change-Making.pdf (дата звернення: 15.03.2023).

Belitsky Т., Sheppard C. Efficiency motive. Academy of Management Review. April, 1966. P. 102–152.

Бояцис Р. Резонансне лідерство: самовдосконалення та побудова плідних взаємин з людьми на основі активної свідомості, оптимізму та емпатії. 2007. 300 с.

Дафт Р.Л. Уроки лідерства. 2008. 480 с.

Kaltenbach С. The Anatomy of Achievement Motivation. New York, New Rochelle, Melbourne, Sydney: Cambridge University Press, 1958. URL: https://archive.org/stream/in.ernet.dli.2015.139218/2015.139218.The-Anatomy-Of-Achievement-Motivation_djvu.txt (дата звернення: 15.03.2023).

Кови С.Р. Лідерство, засноване на засадах. Москва : Альпіна Бізнес Букс, 2008. 302 с.

Loevinger J. Ego Development. San Francisco: Jossey and Bass, 1976. 346 p.

McClelland D.C. The Achieving Society. Cambridge University Press, 1961. 320 p.

Максвелл Дж. 5 рівнів лідерства. Харків : Фабула, 2018. 304 с.

Rosen R.H. Leading People: The 8 Proven Principles for Success in Business. Penguin Books, 1997. 400 p.

Hayashi A. Social Presencing Theater: The Art of Making a True Move. Kelvy Bird, 2021. URL: https://arawanahayashi.com/store/social-presencing-theater-the-art-of-making-a-true-move-preorder (дата звернення: 15.03.2023).

Heckhausen H. Motivation und Handeln. Shpringer, 1980. 806 p.

Шейн Е.X. Організаційна культура та лідерство / пер. з англ. за ред. В.А. Співака. Санкт-Петербург, 2002. 336 с.

Hovell J. Conversational Leadership: 3 steps to improve conversations. URL: https://odneurope.org/2018/10/01/john-hovell-conversational-leadership-3-steps-to-improve-conversations/ (дата звернення: 15.03.2023).

Hofstede G. Culture’s consequences: International differences in workrelated values. Beverly Hills, CA: Sage, 1980. 474 р.

Антонова Л.В. Удосконалення нормативно-правового механізму системи органів управління соціально-економічним розвитком регіону Інвестиції: практика та досвід. 2011. № 6. С. 65–68. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ipd_2011_6_18 (дата звернення: 15.03.2023).

Бодров В.Г., Балдич О.М. Державне управління у фінансово-економічній сфері : навчально-методичні матеріали / уклад. В.М. Гаврилюк. Київ : НАДУ, 2013. 88 с.

Дзевелюк М.В. Концептуальні засади обґрунтування сучасної держави. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2015. Вип. 17(1). С. 32–34. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvmgu_jur_2015_17%281%29__11 (дата звернення: 15.03.2023).

Кілієвич О.І., Тертичка В.В. Державна політика: аналіз та механізми впровадження : методичні рекомендації. Київ : НАДУ, 2009. 88 c.

Тертичка В.В. Стратегічне управління : підручник. Київ : К.І.С., 2017. 932 с.

Луїс В. (Джоді) До теорії духовного інтелекту та розвитку духовного лідера. Міжнародний журнал про духовність та лідерство в організації. 2013. Т. 1. № 1. С. 47–80.

Келлі А. Фіпс. Духовність і стратегічне лідерство: вплив духовних переконань на прийняття стратегічних рішень. 2012. С. 177–189.

Hendriksen W., I and 2 Timothy and Titus. London: Banner of Truth, 1959. Р. 36.

Burnes J., Revivals, Their Laws and Leaders. London: Hodder & Stoughton, 1909. Р. 182.

Сандерс О. Духовне лідерство / пер. з англ. Прага : Досконалий друк, 2005, 190 с.

##submission.downloads##

Опубліковано

2023-06-19