ДЕЗІНФОРМАЦІЯ ЯК ЗАГРОЗА НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ В УМОВАХ НЕОГОЛОШЕНОЇ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Анотація

У статті проаналізовано теоретичні підходи до визначення дефініції «дезінформація», показано її негативну роль у контексті загрози національній безпеці України в умовах неоголошеної російсько-української війни; проаналізовано законодавчі акти України, у яких містяться норми щодо протидії дезінформації, зокрема закони «Про національну безпеку» [18], «Про інформацію» [16], «Про медіа» [17], «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах» [15], укази Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 березня 2021 року «Про створення Центру протидії дезінформації» [20], «Питання Центру протидії дезінформації» [13], проаналізовано Стратегію інформаційної безпеки», затверджену рішенням Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) від 15 жовтня 2021 року [21], аналізується діяльність Центру протидії дезінформації, утвореного Президентом України при РНБО [12]. Метою статті є визначення впливу та загрози дезінформації національній безпеці України в умовах неоголошеної війни. Методологія дослідження. Для реалізації поставлених у статті мети та завдань застосовувався комплекс взаємопов’язаних та взаємодоповнювальних загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, спрямованих на отримання об’єктивних та достовірних результатів, зокрема – пошуково-бібліографічний – для теоретичного аналізу та систематизації джерел із питань існування дезінформації як загрози національній безпеці України; семантико-етимологічний – у процесі аналізу ключових понять дослідження, установлення взаємозв’язку із суміжними термінами, з’ясування етимологічних та логіко-семантичних аспектів, систематизації понятійно-категоріального апарату; синтезу теоретичних та емпіричних даних – з метою виявлення сучасного стану, проблем, тенденцій, чинників, що деструктивно впливають на процеси технологічних трансформацій та формування ефективних механізмів державного регулювання в досліджуваній сфері тощо. Наукова новизна роботи полягає в тому, що автор розглядає питання дезінформації як фактичне обмеження прав людей на доступ до інформації на вільне формування та висловлення думок, а також загалом підрив довіри до демократичних інститутів, пропаганда насильства, виправдання військових злочинів та злочинів проти людяності; описує принципи та механізми поширення ворожої дезінформації, насамперед в Інтернеті; розглядає сучасні види, інструменти та способи захисту від дезінформації; наводить результати аналітичних досліджень щодо негативної ролі дезінформації в житті українського суспільства; визначає перспективи запобігання поширення ворожої дезінформації, особливо в умовах повномасштабної російсько-української війни. Висновки. У цифрову епоху дезінформація вийшла на «новий рівень» та безумовно стала одним із головних викликів як для окремих держав, так і для всього міжнародного співтовариства. Саме тому розроблення правових механізмів протидії цьому явищу стало як ніколи нагальним. Для ефективної протидії дезінформації в Україні потрібне вдосконалення законодавства, виконання європейських рекомендацій щодо підвищення медіаграмотності, розвиток інституцій у сфері боротьби з дезінформацією. Дезінформація як явище потребує юридичного визначення в українському законодавстві. Для ефективної протидії цьому явищу потрібне релевантне законодавство, що визначатиме чіткі механізми боротьби, відповідальність за поширення дезінформації, порядок притягнення до відповідальності за неї.