МЕХАНІЗМИ СОЦІОКОМУНІКАТИВНОГО ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Анотація

У статті досліджено механізми соціокомунікативного публічного адміністрування в контексті забезпечення сталого розвитку. Обґрунтовано роль стратегічних комунікацій, участі громадян, прозорості та підзвітності як ключових чинників підвищення якості управлінських рішень і довіри до публічної влади. Розкрито інструментарій соціокомунікативної взаємодії між органами влади, громадянським суспільством і бізнесом, зокрема консультації з громадськістю, партисипативні практики, цифрові платформи, відкриті дані та механізми зворотного зв’язку. Визначено бар’єри впровадження ефективних комунікацій (інституційна фрагментація, інформаційна асиметрія, низька інклюзивність, ризики маніпуляцій) і запропоновано напрями їх подолання через стандартизацію процедур, розвиток комунікативних компетентностей, інституціалізацію діалогу та використання доказової політики. Показано, що інтеграція соціокомунікативних механізмів у публічне адміністрування сприяє узгодженню інтересів стейкхолдерів, підвищенню стійкості управлінських систем і досягненню цілей сталого розвитку на національному та місцевому рівнях. Ключові висновки можуть бути використані для вдосконалення державної політики та практик публічного управління. Метою статті є визначення та наукове обґрунтування механізмів соціокомунікативного публічного адміністрування в контексті сталого розвитку, зокрема через аналіз інструментів взаємодії органів публічної влади з громадськістю та стейкхолдерами, оцінювання їх ефективності й прозорості, а також формування практичних рекомендацій щодо удосконалення комунікаційних процесів для підвищення якості управлінських рішень і посилення суспільної довіри. Методологія дослідження спрямована на виявлення та обґрунтування механізмів соціокомунікативного публічного адміністрування в контексті сталого розвитку. Методологічну основу становить міждисциплінарний підхід із поєднанням теорій публічного управління, комунікацій, інституціоналізму та концепції сталого розвитку (ESG/SDGs). Застосовуються загальнонаукові методи: аналіз і синтез (для систематизації наукових підходів), індукція та дедукція (для формування висновків), порівняння (для зіставлення моделей взаємодії влади і стейкхолдерів), узагальнення та класифікація (для виокремлення типів механізмів). Спеціальні методи включають: системний та структурно-функціональний аналіз (для визначення елементів, акторів і функцій соціокомунікативних механізмів), інституційний аналіз (для оцінювання нормативно-організаційних умов), аналіз політик і програм (policy analysis). Емпірична база формується з нормативно-правових актів, стратегічних документів, публічної звітності органів влади, матеріалів консультацій із громадськістю, відкритих даних і статистики. Оцінювання результативності механізмів здійснюється через критерії прозорості, інклюзивності, підзвітності, довіри, якості зворотного зв’язку та внеску у досягнення цілей сталого розвитку. Забезпечуються принципи наукової доброчесності, відтворюваності процедур та обґрунтованості інтерпретацій. Наукова новизна роботи полягає у комплексному обґрунтуванні та систематизації механізмів соціокомунікативного публічного адміністрування як інструментів забезпечення сталого розвитку. Уточнено зміст і структуру соціокомунікативних механізмів та визначено їх функціональні взаємозв’язки з цілями сталого розвитку. Висновки. У статті обґрунтовано, що ефективність публічного адміністрування в умовах сталого розвитку визначається якістю соціокомунікативних механізмів, які забезпечують узгодження інтересів держави, громади, бізнесу та інститутів громадянського суспільства. Встановлено ключову роль прозорості, участі, підзвітності та зворотного зв’язку як базових принципів формування довіри і легітимності управлінських рішень. Показано, що інституціоналізація діалогу, цифрові інструменти комунікації та орієнтація на дані підвищують спроможність органів влади до адаптивного управління і запобігання соціальним конфліктам. Зроблено висновок про доцільність інтеграції соціокомунікативних механізмів у політики та програми сталого розвитку через стандарти взаємодії, оцінювання результативності комунікацій і розвиток компетентностей публічних службовців. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням індикаторів ефективності соціокомунікативного адміністрування та апробацією моделей участі на локальному рівні.